Найменше село Закарпаття. Як живуть у Лікіцарах

Заховане між горами. У найменшому селі Закарпаття Лікіцари живе лише 12 людей, майже всі пенсіонери. У Лікіцари десятиліттями вже не їздять рейсові автобуси, бо не вигідно. Дорога сюди розбита. Пролягає через ліс. Тут нема магазину, школи і лікарні. Зате селяни зберегли стару дерев’яну церкву, пам’ятку архітектури 17 століття. Вона досі діюча.

Село Лікіцари заховалося в ущелині далеко між горами, оточене буковими лісами й віддалене від цивілізації. Тут казкові пейзажі та неймовірний спокій навколо. На вулицях порожньо, в селищі живуть дванадцятеро людей. Єдиний школяр на всі Лікіцари – восьмирічний Андрійко.

У Лікіцарах колись жили триста людей. За останні десятиліття хати спорожніли та розсипалися.Тут була школа. Нині від неї вже не залишилося й сліду.

Олекса Бескид із сумом каже: сюди роками вже не їздять рейсові автобуси, дорога – розбита, ґрунтова. Тут немає лікарні й пошти. Мобільний зв’язок ловить не всюди. До найближчого магазину п’ять кілометрів пішки. Раз на тиждень до нього приходить донька. Приносить їжу і необхідні речі для тата і стареньких односельців, вона соціальний працівник.

Дивіться: Закрили школу, клуб та пошту. Як врятувати село Леміщине від занепаду

На все село є лише дві корови. Власники молоком діляться із сусідами. Люди допомагають одне одному.

Інфраструктура занепала. Єдине, що селяни змогли зберегти самотужки – це дерев’яну церкву 17 століття. Раз на місяць сюди приїжджає священик.

Молодь почала тікати з гір у пошуках кращої долі після розпаду колгоспу. Оксана відвідує могили рідних. А ще іноді збирає біля села гриби та ягоди.

Влітку тут – як на курорті. А от взимку важко, високий сніг повністю відрізає селян від світу. Тож люди запасаються їжею і дровами. Про заховане між горами село знають туристи. На них єдина надія. Бо відродити життя у мальовничих Лікіцарах нині можна лише завдяки туризму.

До слова, одна вулиця і дві родини. Як живуть у Судівці на Дніпропетровщині.