PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTMxOSIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJGYWt0eV9GdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1jb250ZW50X2lkPSJmYWt0eS5pY3R2LnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+
Автор:Володимир В'ятрович

Ми існуємо, бо пам’ятаємо про Голодомор

23 листопада у Верховній Раді відбулося меморіальне зібрання пам’яті жертв Голодомору.

Знищити українців як націю – мета організаторів Голодомору. Остаточно ліквідувати мову, культуру, історію, все те, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей.

Його жертвами стали і ті, хто вижив у 1932-1933 роках. Бо мали забути хто вони, ким були їх предки, що мають зберегти для світу їх нащадки. Мали забути, хто і за що їх вбивав. Смерть і забуття – це ціль Сталіна та його публічників щодо українців. Вона не досягнута – українці вижили і не забули.

Ми існуємо та пам’ятаємо, ми існуємо бо пам’ятаємо про Голодомор.

Ми пам’ятаємо, як внутрішні суперечки допомагали зовнішньому ворогу. Що стається з тими, кому бракує сили відстояти свободу, хто проміняє її на хліб, як слід за свободу, втратить і його.

Як дорого коштує віра у привабливі гасла, як “землю селянам” перетворилася на “в землю селян”.

Але ми також пам’ятаємо українців, які підіймалися на повстання, які своїми повстаннями завдавали комуністичному режиму дошкульних ударів, робили його слабшим, неспроможнім повторити в поневоленій їм Європі злочини масштабу Голодомору.

Ми пам’ятаємо тих українців, які ділилися останнім шматком хлібу, які ослаблені голодом показували світові свою людяність, силу цієї людяності.

Пам’ятаємо помсту молодого українця у Львові за вбивство мільйон його братів та сестер, яка стала виявом національної гідності. Тих українців, які берегли пам’ять про пережите, хоча платили за це волею, а часом навіть життям.

Ми пам’ятаємо і тих не українців, які мали силу казати світові правду, навіть тоді, коли ніхто не хотів її чути. Ця пам’ять – це наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам’яті вони оживають, стають поруч з нами в теперішній нашій боротьбі.

Спадкоємці тодішніх вбивств досі прагнуть стерти цю пам’ять. Вони намагались переписувати наші підручники історії, закривати архіви, поширювали брехню про Голодомор у світі. Але правда виявилась сильнішою, пам’ять нездоланною і такими зробила нас.

Руки дитини, яка 20 років тому вперше запалила свічку пам’яті, стали сьогодні руками солдата, які тримають автомат і захищають батьків. Очі, які тоді вмивалися сльозами від розповіді бабці про пережите у 32-33 роках, нині впевнено дивляться на ворога через приціл.

Читайте: Страшні згадки свідків Голодомору Люди правди: історії тих, хто розказав про Голодомор Хоронили не як людей: пам'ятаємо жертв Голодоморів

Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих із голоду в минулому, сьогодні об’єдналася, аби захистити майбутнє і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками дає сили нам захищати себе і нащадків. Ми пам’ятаємо, ми сильні.

Автор: Володимир В’ятрович, голова Інституту національної пам’яті

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка