Рятуй свою прекрасну та молоду душу – як змінилося покоління за понад 20 років

Мар'яна Савка
Марьяна Савка

Я давно хотіла написати, про те, що руйнувало і руйнує жінок мого покоління, тих, чия молодість припала на 90-ті. Може, я не маю рації, може, це всього лише мої відчуття. Але наше покоління запало в тріщину між суспільними тектонічними зсувами.

Ми були дуже юні та спраглі змін. Наше дитинство знало піонерські табори, марширування на плацу, паперові квіти першотравня, історії героїв Краснодону. А ще чорнобильську весну і протирання черевиків мокрою шматкою від радіаційного пилу. Наші бабці знали інші історії – як у них на очах розстрілювали українських повстанців. Але мовчали. Тяжко мовчали.

І от прийшли зміни – незалежність країни, яка зійшла з небес як білий янгол. Червона Рута, студентське братство – і не лише як організація, гітарні переливи нових українських гуртів. А ми – не такі малі, щоб просто собі розслабитися, і надто юні, щоб серйозно впливати на процес. Процесом керували трохи старші. І от ті старші зламали нам усе молоде пагіння нашого романтизму.

Якось швидко перекроїли все, розподілили, передерибанили. Що я пам’ятаю з того періоду дорослішання – суцільну боротьбу за виживання. Це було довго, задовго. 30 років незалежності, кажете.

Я зараз користуюся айфоном, айпадом, макбуком, додатками, розплачуюся телефоном, купую в інтернеті. Ну як і ви. А тоді я збирала гроші на друкарську машинку. Господи, добре, що не встигла назбирати. І стояла в черзі до телефонної будки, щоб подзвонити батькам. Про гуртожиток без води, систематично вибиті двері та горох з комбіжиром мовчу.

Доношувала мамині речі – поки не настала благословенна ера секонд-хендів, у яких можна було нарешті знайти якісь шмотки за розміром. Після університету, де було так багато гарного і натхненного, попереду зяяла порожнеча. Куди іти? А далі доросле життя. Заміжжя. Робота, за яку чомусь не виплачували зарплату.

Дисертацію, яку втратила сенс дописувати. Потім уже створене улюблене видавництво – і знову, і знову, і знову – биття головою об лід. Мені пощастило – в мене тверда голова.

А скільки нас розчарувалося, опустили руки, стали на роздоріжжі. Ростили дітей. Забули про себе. Досі стоять і тримають свої парашути минулого. І вже й не знають, чи наздоганяти той спритний і технічно обдарований молодняк, чи так і стояти, вгрузати в землю до колін. Це моє покоління заполонило простори Італії, Америки, Португалії.

Це мої ровесниці подалися звідси, щоб якось дати раду своїм родинам, спитим чоловікам, безпросвітності, безгрошів’ю. Це моє покоління не мало достатньо книжок, щоб читати своїм малолітнім дітям кінця 90 – початку двотисячних.

Це моє покоління ростили в ідеології “краще не висовуйся”, тож добрі діти не висовувалися. Так застигли з піднятою ногою. Хіба якісь щасливиці-бунтарки у квантовому стрибку напролом.

А потім гопа – новітні технології, діджиталізація, Ілон Маск і мотиваційна література. Ага. А що тобі робити з твоєю датою в паспорті, яка вистрелює при кожній співбесіді? Хто тобі повірить, що ти краща за дівчинку, для якої весь світ як персональний додаток в айфоні.

Глибина западини між епохами достатньо глибока, щоб з її дна тебе ніхто не почув. І ніхто й не почує, якщо тихо схлипувати. Просто можна інакше. Можна кричати.

Це чудова вправа – спробуй кричати. Її практикують в театральних вузах. Не так це просто. Але дуже помагає позбуватися рамок і бар’єрів у голові. Разом з криком позбуватися баласту. Своїх важезних парашутів, які заважають зробити крок, бо ти мусиш затиснути зуби та перепрошивати собі мозок.

Так, новим навчанням, новими технологіями, новими книжками, новими друзями. Бути собою. Дозріти до своєї свободи. Залишити тих, хто тримає за ногу і заважає іти. Нікому не дозволяти вважати себе старим непотребом, аналоговим телефоном.

Позбуватися страху. Страху бути непотрібною. Страху бути негарною і спотвореною часом. Якщо дуже тяжко – то і дату в паспорті відчикрижити. Головне – врятувати свою прекрасну та молоду душу. Для себе. Не для когось.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору

Знайшли помилку в тексті?

Помилка