Заважає русня і відсутність сну: Маша Єфросиніна про місію, родину та життя своєї мрії

Благодійний Weekend повертається – цими вихідними, 6 та 7 вересня, у столичному просторі River Mall відбудеться великий фестиваль, ініційований ведучою Машею Єфросиніною.

В ексклюзивному інтервʼю Фактам ICTV зірка не лише розкрила подробиці масштабного заходу, а й зізналася, як у неї вистачає ресурсу на всі завдання, від чого може заплакати та як забула про річницю шлюбу.

Маша Єфросиніна про Благодійний Weekend

– Фестиваль був на паузі через пандемію та повномасштабне вторгнення. Зараз також триває війна, але ви все ж запустилися. Чому вирішили, що вже час?

– Чесно кажучи, ми вирішили, що час повертатися ще минулого року, бо всі показники по донатах на підтримку психологічного стану жінок та дітей дуже сильно просіли. При цьому я бачу листи очікування жінок, які потребують втручання фахівців. Для того щоби підтримувати відповідний темп надання допомоги, нам потрібні гроші.

Так, мене стримувало багато факторів, бо це величезний масштабний захід, це відповідальність, це непередбачуваність Залучити десятки партнерів на два дні вихідних в одній з найкращих локацій столиці у часи, коли в країні велика, страшна, кровопролитна війна, в принципі ризиковано.

Другий фактор — настрій людей. Чи прийдуть вони в тій кількості, яка нам потрібна? Для нас кожна людина, яка приходить з купленим квитком, — це донат. Ми 100% відсотків від квитків віддаємо на благодійні потреби.

Ми знаємо нашу експертизу. Ми маємо десять тисяч врятованих жінок. Я знаю, що ми можемо. Мені на це потрібні кошти, тому я вирішила все-таки ризикнути.

– Нерідко благодійність пов’язана з якимись особистими історіями. Ви допомагаєте жінкам та дітям – чому ви вирішили саме цією проблемою займатися? Чому вона вам близька? 

– Ой, це треба дуже довго розплутувати вузол моєї історії, чому жінки взагалі стали моєю релігією. Але я працювала, працюю і працюватиму з жінками.

Я точно знаю, що та ноша, яка впала зараз на жіночі плечі, вже давно за межею посильності, а жінки тримаються, хоча й дуже вразливі ментально.

Уявіть, що нарешті настане той день, коли ми зможемо спокійно спати вночі. Фахівці з психоаналізу спрогнозували, як тоді почнуть ламатися люди.

Моє завдання, завдання фонду, всіх команд, з якими я працюю, не допустити цього в критичному розмірі та обсязі. Ми сьогодні стабілізуємо жінок, щоби вони потім могли відновлювати чоловіків, які повернуться до них.

Чоловік має повертатися до жінки, яка стабільна емоційно. Тому вона має постійно ставити себе в пріоритет, тоді всі поруч будуть щасливі.

– У line-up фестивалю самі дівчата, це спеціально так підібрано? Як формували?

– Мені хочеться, щоб всюди відчувалася жіноча енергія. У нас Настя Коротка та Наталка Денисенко робитимуть свої тренінги. Аліна Шаманська буде розповідати про проблеми в парах у нашому лекторії.

Дівчата виступатимуть, і які дівчата! Kola. Alyona Alyona, MamaRika, Роксолана, Христина Соловій – Тобто все буде пронизане оцією життєдайною енергією, яка так потрібна зараз.

– Христина Соловій? Ви настільки добре вийшли з тієї торішньої перепалки, про яку писали всі ЗМІ, що ви зберегли нормальні стосунки? 

– Люди бачать те, що хочуть бачити. Насправді ми не сварилися – ми вивели це питання в серйозну соціальну дискусію.

Якщо згадати той випадок, то ми видихнули й продовжили наше інтерв’ю, а потім ще й збір запустили.

У нас з Христиною одна спільна позиція. Ми можемо дискутувати, ми можемо за свою позицію боротися, але роз’єднуватися ми не маємо права. Це на руку тільки ворогу.

Тому я шалено вдячна їй, що вона очолить сцену в неділю зі своїми хітами, доводячи вкотре, що жінки завжди домовляться.

– Організація фестивалю – доволі марудна справа. О котрій ви лягаєте і котрій встаєте, щоби все встигати? Який вигляд має день Маші Єфросиніної?

– По-різному. Я іноді не встигаю. Чесно кажучи, я живу за суворим графіком: в мене є календар, який я проглядаю, певно, десятки разів за тиждень, і намагаюся його дотримуватися. У мене навіть розплановані прийоми їжі, бо я можу про це забути.

Оскільки ми живемо вдвох з Сашком, левова частина мого часу належить логістиці по ньому. Зараз, дякувати Богу, вже школа почалася, але йому 11, він входить в пубертат достатньо стрімко і багато забирає уваги.

Тому я іноді щось не встигаю, іноді відкладаю, але в мене працює дуже крута команда.

Я знаю, що мультизадачність зараз не в моді, особливо серед молодого покоління. Але мені пощастило, бо люди, які працюють зі мною, розуміють, що мультизадачність сьогодні – це твоя, певною мірою, сила.

Маша Єфросиніна про сина

– Ви часто дозволяєте собі плакати в таких умовах? Взагалі, як часто ви плачете і від чого найчастіше? Чи ви вже не плачете? 

– Ні, я плачу. Єдине, що в мене немає такого, що я дозволяю чи не дозволяю. Хочеться – я плачу. Приїжджає Тимур – плачу, їде Тимур – плачу ще більше, бо розлучатися важче тепер.

От я стояла разом із ним на лінійці у сина 1 вересня, і вийшли першачки та дошкільнята, які почали співати гімн України. І всі класи – від перших до одинадцятих – на відміну від їхніх батьків, кладуть праву руку на серце і починають співати гімн.

Я розумію, що мене дивляться люди, але я розридалася так, що хтось поруч почав давати мені серветки. Оці моменти – дуже пронизливі. Бо наші діти вже запрограмовані на інше життя.

Вони схиляють голову на хвилину мовчання, всі співають гімн, покірно йдуть в укриття, коли в перший день чотири години наш ворог змусив їх там сидіти. І коли в мене є можливість ці емоції виплакати, то я себе не стримую.

– Як часто у Сашка виходить поспілкуватися з батьком? 

– Спілкування стало однією з ключових причин, чому я Сашка повернула з Польщі у 2024 році. Діти ж відвикають, особливо в цьому віці, телефонувати – все треба за вказівкою. І ми з Тимуром вирішили, що все ж таки син має бачити свого тата.

У нас ще тато, коли приїжджає, вирішує, що ми всі маємо жити за якоюсь новою дисципліною. От він починає тут командувати – так, всі стали, пішли. Я кажу, стоп, нас треба обіймати, цілувати. Ми тата постійно, знаєте, відігріваємо після цього.

І в них, звісно, з Сашком є дискусії, сутички якісь. Іноді вони дуже галасливі. Я навіть не влізаю, бо Тимур наполягає на все ж таки дисципліні та більшій самостійності. У цьому він правий, звісно, але в мене не вистачає сил так контролювати.

Тож іноді в них бувають серйозні суперечки, але варто тільки Тимуру поїхати, Сашко одразу каже, а коли тато повернеться, а коли я його побачу, а раптом з ним щось станеться? Але вони зідзвонюються щодня, вже й нагадувати не треба.

– До вас син приходить за порадами? Чи він, як практично вже підліток, вважає, що мама дуже мало знає?

– Ні, у нього такого немає. Ви ж знаєте, мама розговорить будь-кого, а свого сина тим паче (сміється – Ред.).

У мене є кілька пунктиків, на яких я зосереджена. Мене дуже непокоїть тема булінгу, спілкування, соціалізації, коректного сприйняття слова “друг”. Друг офлайн чи друг онлайн? Мене дуже бентежить життя онлайн.

Сашко грає в комп’ютерні ігри – це його віддушина, і всі мої спроби це припинити призводили до ворожого ставлення до мене. За допомогою Тимура мені вдалося це просто обмежити.

Я приділяю час для спілкування із ним щодня – щовечора, перед сном. Ми розмовляємо про все. І я твердо завжди йому кажу кілька речей, що я прийму все: будь-які його помилки, будь-які його дії, бо я його люблю.

Я це проговорюю як мантру. І це поки що працює. Це працювало з моєю донькою. Мої діти безумовно знають, що я завжди буду на їхньому боці.

Маша Єфросиніна про доньку

– Нана зараз за кордоном? 

– Так. Нана до великої війни вступила в університет у Нідерландах. Провчилася три роки на бакалавра з політології. І зараз перевелася на магістратуру в Мадридський, дуже престижний, університет.

Вступила сама всюди. Вона неймовірно розумна дівчина.

– Вона вам продовжує телефонувати, радитися?

Звісно, ми дуже близькі. Вона телефонує мені по кілька разів на день. Записує кружечки, надсилає якісь відео. Ми реально дуже близькі. Вона радиться з усіх питань зі мною. З батьком вона зідзвонюється сама, теж радиться.

Нана ставить собі дуже багато завдань у житті. Як на мене – занадто для 21 року.

Але Тимур поділяє таку амбіційність та цілеспрямованість. Мені ж просто хочеться, щоб усі були здорові та психічно адекватні.

Тому з Тимуром у них свої розмови про цілі. Але ми робимо й групові дзвінки. Я з чоловіком більше переписуюся – в нас великі чати.

Маша Єфросиніна про чоловіка

– Наскільки Тимур зараз зайнятий? Чим він зараз опікується? Якщо можна так сказати, де та що він зараз? 

– Те, чим він займається, на жаль, не можна артикулювати, бо від цього залежить його особиста безпека.

Можу лише сказати, що те, чого він досяг зі своїм батальйоном та вся його діяльність напряму пов’язана з тим, як ми всі щоночі можемо виживати. Він займається технологіями, дронами.

Ми рідко його бачимо, він дуже багато рухається по Україні, по всіх напрямах, і про його роботу не можна розповідати.

Можливо, колись я зможу з усім світом поділитися і похизуватися досягненнями свого чоловіка.

– Ви так довго уже разом, і нещодавно ви вперше забули про річницю шлюбу. Взагалі, наскільки важливо вітати одне одного з річницею, коли ти вже так довго разом з людиною? Чи потрібно це робити? 

– Чим довше ви разом, тим потрібніше. Життя разом, на жаль, може стерти ті дрібниці, які завжди важливі на початку стосунків. Бо в зрілому союзі, нашому вже 23 роки, пройшовши через кілька криз, ми розуміємо одне про одного все.

Я знаю всі його реакції. Він так само знає всі мої реакції. Ми знаємо позицію одне одного. Ми знаємо погляди одне одного. Ми точно знаємо, в якому настрої хто буває і коли про що заговорити – і в цьому є плюс. Сварок майже немає, все можна обговорити, немає тем, які були б нам не під силу.

Мінус у тому, що дрібнички, які, подібно до сірничків, запалюють оцей вогник усередині на початку стосунків, стають невидимими або непотрібними. І це, власне, засмутило мене, коли я просто забула.

Я про нашу річницю пам’ятаю вже з червня, щоб ви розуміли, тому що я чекаю і подарунків, і квітів. Це, власне, завжди якийсь ресторан або якісь теплі приємні слова – а тут я просто забула.

Мене це дуже пригнітило, якщо чесно, але не засмутило. Тому що я точно знаю, і це вже зрілі стосунки, що мій чоловік мене дуже кохає. Я точно знаю, як я кохаю його. Я точно знаю, як я йому довіряю, як він довіряє мені, і що точно ми надолужимо якісь моменти, але не цей.

Тому в нас з ним періодично є сесії на двох, коли ми проговорюємо за келихом вина або за кавою, що, здається, стали пропускати дрібниці, давай щось із цим робити. І треба віддати йому належне – він включається. Це вкотре доводить, що це робота двох людей.

– Виходить, у вас раніше були такі, можна сказати, усталені традиції до повномасштабного вторгнення. Зараз не з’явилося якихось нових в умовах війни? 

– В принципі, ні. Навпаки, виникла традиція не святкувати. Бо не хочеться кидати Сашка, та й узагалі, ходити кудись не хочеться, бо це зайва увага. Якщо зустрінемо когось зі знайомих, а ми зустрінемо, доведеться цей час розділяти ще з кимось, а в нас лише кілька днів і хочеться побути разом.

Можливо, нова традиція – це те, що ми готуємо разом. Тимур став багато готувати, йому завжди хочеться чогось смачненького – м’яса чи риби. Навіть якщо щось не виходить, він може це просто викинути й готувати нове. Сам процес для нього – така серйозна медитація. Я ж у цей момент маю поруч щось розповідати.

Маша Єфросиніна про публічність та ресурс

– Дійсно, якщо ви кудись йдете чи просто у соцмережах за вами стежить купа людей. Як воно – жити під мікроскопом, коли кожен твій крок оцінюють та аналізують?

– Майже щодня або кілька разів на тиждень десь щось про нас пишуть. Або про мене, переважно: свої думки, оцінки моїх дій, слів, зовнішнього вигляду. Постійно є якась “повєстка”. На це я зовсім не звертаю увагу.

Ми справді обговорюємо моменти, коли є якісь великі хвилі – зазвичай брехливого, наклепницького характеру. В таких випадках я, звісно, кажу: Тимуре, знову понеслося.

І тут я повністю за спиною свого чоловіка, який каже: ми не будемо приділяти увагу тому, що комусь не йметься. В тебе совість чиста? Я кажу, так. Він каже: в мене теж.

Ніколи не збираюся виправдовуватися, ніколи не збираюся щось комусь пояснювати. Якщо хтось образить, він отримує по заслугах, а так – не звертаю увагу. Життя занадто коротке і занадто важке. Він прям забороняє.

– Як вам вдається, як то кажуть, жити це життя? Адже благодійний вікенд та фонд – це далеко не все. Де берете ресурс на все? Ще ж треба бути мамою, дружиною, собі приділити увагу. Врешті-решт сісти, серіальчик подивитись. Ви дивитесь серіальчики? Є у вас час на це?

– Я тільки ними й рятуюся, якщо чесно. Люблю детективчик подивитися. В мене мізки перемикаються. Щовечора хвилин 15-20 на ніч я дивлюся якийсь детектив і засинаю.

Плюс планування. От сьогодні в мене день спілкування з пресою щодо фестивалю (інтервʼю було записано 3 вересня – Ред.).  Це все сплановано, тому я встала зранку і цим займаюся. Закінчу з вами, у мене буде примірка, тому що мені на найближчі чотири дні потрібно приблизно десь вісім образів.