У Зої шестеро дітей. Найменшій Христинці – 2 роки, далі Софія, Іванка, Настя, Данило і найдоросліша – перша помічниця 15-річна Катруся. В невеличкому, але затишному будиночку зібралися не всі. Найближча школа за сім кілометрів, тому двоє старших живуть і навчаються у гімназії-інтернаті в Долині. На вихідні приїздять додому.
Батько великої родини третій рік в АТО. Спочатку пішов добровольцем, а нині за контрактом служить у Маріуполі.
У Зої умілі руки та велике бажання працювати. Небайдужі прикарпатці на прохання жінки звезли їй непотрібні речі: взуття, одяг, тканини. Усе це багатодітна мама перешиває на вбрання для малечі та майструє іграшки.
Грайливі котики, зайці та ведмеді. Іграшки Зої – незвично веселі. Робити їх допомагає малеча. Старші шиють, менші надихають, адже моделі жінка створює з дитячих малюнків. Раніше Зоя плела та продавала прикраси з бісеру, розмальовувала дощечки. Цього вистачало, аби заплатити за світло та газ. Нині ж м’які іграшки, зроблені своїми руками, єдиний заробіток родини.
Читайте: Житло і робота для переселенців: що пропонують людям на Харківщині
На Прикарпаття велика родина приїхала з Лисичанська, що на Луганщині. Від війни мама з дітьми тікали з тим, що змогли взяти в руки. Там залишили будинок та все нажите роками. Думали, їдуть тимчасово. Утім, рідний дім втратили назавжди: його пограбували, потім знищили.
Зі зруйнованого Лисичанська до внуків приїхала бабуся. Старенька помагає чим може. Каже, що життя в колись великому промисловому центрі ледь жевріє. За кілька днів жінка повернеться додому, а взимку знову приїде – на підмогу.
Сім’я Соловйових осіла в маленькому селі неподалік Долини. Дім купили на виплату, щомісяця віддають по 8 тис. гривень – це зарплата чоловіка та «дитячі» гроші. Зоя рук не опускає, вона знає, що заробити можна – головне мати бажання та сили. А випробування, які за ці роки пройшла її велика родина, навчили жінку шукати й бачити лише позитив.
Нагадаємо, у Франківську переселенці зі Сходу започаткували Робоклуб.
