Вони їдуть сюди красти: Мамука Мамулашвілі про те, чому після перемоги України росіяни не зміняться
Грузинський легіон – найчисельніший іноземний контингент у складі Збройних сил України, який вже 9 років допомагає Україні виборювати незалежність у розв’язаній Росією війні.
Мамука Мамулашвілі потрапив до російського полону, коли ще був підлітком, і вже тоді зрозумів, на що здатні росіяни. У звірствах, що чинять росіяни в Україні, бачить чимало спільного з їхньою поведінкою під час війни з Грузією.
Про контрнаступ ЗСУ, що чекає на Росію після перемоги України, чи можна довіряти російській опозиції і що думає про кадирівців: Мамука Мамулашвілі, засновник і командир Грузинського національного легіону в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV.
– Як і коли було створено ваш батальйон, скільки було людей на самому початку?
– Це було 2014 року. Коли я створив Грузинський легіон, було близько десяти осіб – моя маленька команда професіоналів, колишніх офіцерів грузинської армії, які приїхали разом зі мною. Грузинський легіон уже у квітні 2014 року був в Україні і допомагав українцям, – розповів він про створення підрозділу.
– В яких бойових діях ви брали участь, починаючи з 2014 року?
– Легіон брав участь у бойових діях по всій Луганській області, починаючи з Луганського аеропорту, Щастя, Трьохізбенки. Згодом, коли кількість особового складу збільшилась, бійці почали брати участь у боях на різних напрямках.
У 2016 було ухвалено закон про інтеграцію іноземців і Грузинський легіон підписав контракт із ЗСУ. Це були перші іноземці, які вступили на контракт з Україною. На сьогодні це найбільше іноземне формування.
– Скільки у вас людей?
– У Грузинському легіоні зараз близько двох тисяч бійців.
– А національностей?
Переважно це грузини, до 70%. Решта – це інші країни.
– Яка мотивация у вас була тоді?
– Мотивація була одна – українці допомогли Грузії, ми допомагаємо Україні. Це був момент, яким обов’язково потрібно було скористатися і показати свою дружбу Україні. Грузія кілька разів зазнавала нападу Росії, і єдиними, хто допомагав Грузії, були українці. Звісно, ми повинні були сюди приїхати, – сказав Мамулашвілі.
– Яке було оснащення в батальйону в 2014-му і на скільки ви відрізнялися від Збройних Сил України на той момент?
– Уже тоді величезна кількість цивільних волонтерів дуже активно допомагали. З огляду на рівень, в якому перебували Збройні Сили України у 2014-му, підрозділ був доволі нормально оснащений. Багато в чому залежав від волонтерів – це і українці, і дуже багато людей із Грузії.
– Чи є зараз у вашому батальйоні важка техніка, які завдання виконуєте?
– Наразі Грузинський легіон є частиною військової розвідки України і займається спецопераціями. Підрозділ розділений на маленькі групи, які працюють окремо одна від одної на різних ділянках фронту.
– Можете навести приклад, про який вже можна говорити?
– Ми були першими, хто зустрічав російські гелікоптери в Гостомелі, визволяли не одне село на Київщині, потім уже Грузинський легіон був розсіяний по всій лінії фронту – від Харківської області до Херсонської.
– Розкажіть про спецоперацію в Гостомельському аеропорті 24 лютого.
– Ми були здивовані тим, що російські вертольоти долетіли так глибоко до Києва. Деталі я не говоритиму, тому що про багато чого ще не можна говорити. Ми брали участь у цьому бою. Висаджувався десант з гелікоптерів, і ми працювали по цьому десанту.
– Тоді, 24 лютого, ви побачили масштаб, з яким Росія йде в Україну. Що ви тоді думали?
– Ми були впевнені, що Україна все-таки вистоїть. Крім того, що ворог був дуже близько, ми нічого нового не побачили. Росіяни не так добре знають українців, як ми, і ми були впевнені, що будуть жорсткі бої, але ми таки вистоїмо. Так і сталося.
– Ви звільнили деякі села на Київщині…
– Так, і у Бориспільському напрямку, і у Бучі, Ірпені і таке інше.
– Коли ви побачили Бучу й Ірпінь, якими були ваші відчуття?
– Це дуже придавило хлопців, придушило відчуття того, що вони не змогли зробити максимум, щоб урятувати дітей, яких зґвалтували та вбили, які лежали зі зв’язаними руками.
– А вас здивувало те, що робили росіяни?
– Абсолютно ні, я кілька разів уже бачив, як воює Росія, нічого дивного я там не побачив – той самий сценарій, який програвався в Грузії.
– А що вони робили в Грузії?
– Те саме – вони вбивали дітей, вбивали жінок, розчленовували трупи…
– А яким був ваш перший бойовий досвід – не в Україні, а взагалі в житті?
– Це в Абхазії. Можна назвати це конфліктом в Абхазії, але це був конфлікт між Росією і Грузією. Це був перший конфлікт у принципі після розвалу Радянського Союзу. Першою ціллю стала Грузія, і варіант гібридної війни Росія почала випробовувати на Грузії. Мені було 14 років, мій батько був військовим генералом, ми разом із ним провоювали понад рік. Після цього ми разом потрапили в полон…
– Розкажіть про полон, що вам довелося пережити там?
– Я не люблю говорити про деталі, але ви розумієте, що може бути з військовополоненим. Я не сказав би, що після цього мене щось дивує в росіянах. Це навчило мене, чому потрібно знищувати націю, яка за своєю суттю – терорист.
– Що з вашим батьком?
– Мій батько потім ще три роки воював в Україні – з 2017 до кінця 2019-го. У нього розвився діабет, і він рік тому помер у Грузії.
– А як ви вийшли з російського полону?
– Мене поміняли на військовополоненого.
– Який це був рік?
– Це 1993. Мій батько був полонений десь півтора року, я – три місяці.
– Ми бачимо величезну підтримку України з боку грузинського народу, але не бачимо такої підтримки з боку влади…
– Влада у нас проросійська, мене не дивує, чим вони займаються. Була офіційна заява прем’єр-міністра Грузії на одному з політичних форумів, що війна в Україні почалася через те, що НАТО почало розширюватися. Це, крім іншого, натяк на те, що Грузія не хоче більше бути претендентом на вступ до НАТО. При тому, що народ повністю прозахідний, народ має демократичні цінності, народ пролив багато крові, щоб вийти на якийсь рівень. Я впевнений, що грузинське суспільство не дасть права цій купці політиків дискредитувати Грузію, хоч би навіть в очах України.
– А чому грузини не намагаються звільнити Абхазію?
– У нас проросійський уряд. Як ви вважаєте, чи хочуть вони зараз якогось збройного конфлікту або повернення грузинських територій? Росія тримає грузинські території у заручниках, щоб маніпулювати Грузією політично. Народ сам не може взяти лопати, піти та боротися – це має бути організовано. На мій погляд, грузинське суспільство має насамперед побороти свою владу.
– А це реально?
– Так. Росія вкладає величезні гроші в те, щоб утримати це керівництво при владі, проте грузинське суспільство вже на кінцевому етапі витримки від того, що відбувається в Грузії. І на наступних виборах, я гадаю, в Грузії будуть політичні зміни.
– Навіть до вас можуть бути застосовані санкції – представник вашої влади заявляв, що грузинів, які воюють за Україну, позбавлятимуть громадянства.
– Цю заяву зробив прем’єр-міністр, але це викликало настільки сильну реакцію суспільства, що цю тему просто зам’яли. Вони навіть не хотіли про це говорити. Але річ не в тому! Річ у тім, що грузинська влада може про це говорити, і це вже проблема.
– Як ви ставитеся до російського батальйону, який зараз начебто воює проти Росії? Ви з ними спілкуєтеся?
– Ні, ми не спілкуємося. Мені ніколи не було цікаво поспілкуватись. Якщо вони хочуть зробити щось хороше Україні, це добре для них насамперед. Просто вони приїхали після початку повномасштабної війни та почали підтримувати Україну зараз. Україна перебуває у повномасштабній війні вже 9 років.
– А на яких ділянках фронту ви зараз перебуваєте?
– З Харківської області до Херсонської. Наші частини перебувають практично скрізь.
– Ви звільняли Харківську область. До початку осіннього контрнаступу ви розуміли, що це буде так успішно?
– Звичайно, ми частина військової розвідки, ми багато знаємо набагато раніше, ніж регулярні війська.
– А що стало причиною успіху?
– Коректне керівництво, яке все спланувало – це найголовніше. Завдяки зусиллям Залужного та ще деяких осіб, які планували наступ, він був успішним. І до цього дня він є успішним.
– А що росіяни зробили не так тоді у Харківській області? Де вони помилилися, що їхня оборона посипалася?
– Я думаю, вся річ у мотивації. Росіяни знають, що їм нема за що боротися. Хіба – тільки щось вкрасти.
– Розкажіть про Бахмут, ви ж також стоїте й там?
– Так, зараз і під Бахмутом.
– Туди Росія кидала ПВК Вагнер, де більшість – зеки. Чи виконали вони своє завдання, яке перед ними ставили?
– Якщо мається на увазі померти, то вони виконали це завдання, Бахмут закопав під собою основну частину російської армії – близько 40 тис. осіб. Немає значення, це група Вагнер чи ні, тому що вони такі самі дилетанти, як і мобілізовані. Великої різниці між ними немає, як і між кадирівцями. Регулярні війська та більш-менш досвідчені війська були знищені у перші два-три місяці війни.
– Ви кажете, що кадирівці не кваліфіковані?
– Це любителі, так. У них немає нічого більшого за міліціонерів, які стежать за правопорядком у зеків, яких пускають на забій. Вони не мають відповідної бойової підготовки з військової точки зору. По-друге, вони розуміють, що не хочуть за росіян вмирати.
– Чи є конфлікт між чеченцями та іншими росіянами?
– Так, звичайно, там розподіл награбованого відбувається досить важко, і у них завжди конфлікт.
– А як ви вважаєте, чи може знову настати момент, коли Чечня заговорить про незалежність?
– Я сподіваюся, Чечня заговорить про незалежність і зможе вирватися із російської окупації.
– Чи є якісь ознаки, що це починається?
– Такі ознаки є в Інгушетії, такі є в Дагестані. Але клан Кадирова все ще досить сильний, і він придушує будь-які невдоволення та повстання.
– Чому? Кадиров так любить Росію?
– Ні, Кадиров так любить гроші.
– А яку роль Бахмут відіграв для України, окрім того, що там загинула велика кількість російських військовослужбовців?
– Бахмут замкнув на собі основні російські військові підрозділи, які не змогли на різних ділянках фронту просуватися вперед, і практично їх знищив.
– Чи справді російська армія зараз опинилася в Бахмуті у пастці?
– Основні будівлі, укріплення у місті Бахмуті знищені, тому зараз по окупантах працює артилерія й досить успішно. Там нема де ховатися практично, а їх знову посилають в один кінець.
– А зараз замінили зеків мобілізованими…
– Я не бачу жодної принципової різниці між ними. Вони також хочуть награбувати, як і колишні зеки чи кадирівці. Це один тип людей, які хочуть нажитися на цьому.
– Ми писали кілька інтерв’ю з російськими полоненими, вони так і не могли пояснити, навіщо сюди йдуть – кажуть про телевізор або що їх примусили…
– Все дуже банально – вони їдуть сюди грабувати. Просто військовополонений не може цього сказати. Звісно, вони говоритимуть про пропаганду чи що їх змусили це зробити. Насправді їх добре заряджають дружини вдома, щоби вони принесли якусь побутову техніку.
– Один військовополонений був із селища на 5 тисяч жителів, і воно негазифіковане, у них є й міста – мільйонники негазифіковані, це в країні, яка має найбільші поклади газу у світі…
– Не в цьому справа, справа в російському менталітеті. Якби вони навіть були газифіковані і в них у всіх було по унітазу, вони все одно хотіли б другий унітаз.
– Як ви думаєте, ці мародерства, зґвалтування, вбивства цивільних та полонених, які вони здійснюють в Україні – це ініціатива конкретного командира чи це їхня російська традиція?
– Якщо ви поринете в історію окупаційних дій Росії, ви зрозумієте, що Росія завжди у всіх війнах поводилася так само. Це жебраки, які хочуть щось забрати додому, і цих жебраків дуже багато.
– Про контрнаступ – чи реально вийти на кордони 1991 року?
– У нас є потенціал. Нам потрібно почекати та дочекатися моменту, коли ми будемо готові логістично. Обов’язково потрібно обрати потрібний момент.
– Всі чекали навесні, вже літо. Чи може так статися, що не буде цього моменту?
– Це ж не парад, щоб оголосити його в один день і сказати – ось сьогодні десяте травня, у нас буде контрнаступ. Цей процес повільно, але йде.
– А росіяни готують наступ?
– Ні, вони готуються оборонятися, і не можна недооцінювати їх, тому що росіяни навчаються. Хоча й дуже туго, але навчаються у процесі війни.
– Після того як Україна переможе, яка доля чекає на Росію? Чи відбудеться зміна влади, чи стануть вони, нарешті, нормальними людьми?
– Це не мій сарказм, але у тому, що вони можуть стати нормальними людьми, я дуже сумніваюся. Тому що російське суспільство не сьогодні деградувало й не вчора.
– Чи зможуть вони досягти зміни влади?
– Чи буде Путін, чи хтось інший, це не змінить ходу думок. Навіть Навальний, як на мене, такий самий, як Путін, просто він не зміг це проявити. Йому не дали сцени для того, щоб виявити свої націоналістичні схильності. Я пам’ятаю, з яким сарказмом вони говорили, коли Росія напала на Грузію в 2008 році, і цього ніхто не забуває в Грузії, грузинський народ це дуже добре пам’ятає! І російський народ робить із такої людини мученика, і такий мученик стане другим Путіним.
