Пострадянські вогні – хто винен у ситуації Білорусі, Карабаху та Бішкека
Повстання у Киргизстані, розморожена війна у Нагірному Карабаху, революція у Білорусі. Це лише свіжорозпалені вогнища на пострадянському просторі. Донині жевріють Україна, Грузія та Молдова. Де з’явиться новий кризовий майданчик на мапі колишнього СРСР, залишається тільки здогадуватися.
Здавалося, що закостеніла лукашенківська Білорусь не здатна на протест, “заморожений” Нагірний Карабах зберігатиме статус-кво, а про далеку середньоазійську пострадянську республіку Киргизстан, де останні масштабні антиурядові протести були у далекому 2010 році, взагалі мало хто згадував. Але міни сповільненої дії пострадянської спадщини і далі вибухають.
Захоплений парламент, сльозогінний газ, водомети, сотні постраждалих, 15 людей у реанімації та один загиблий. Тиждень у Бішкеку почався з масових протестів проти результатів парламентських виборів, які пройшли минулої неділі. За попередньо оголошеними результатами, більшість голосів отримали провладні партії.
Опозиція заявила про масові фальсифікації та закликала своїх прибічників вийти на вулиці. Мітингарі захопили Білий дім – резиденцію президента та парламенту, держтелебачення та будівлю МВС. Із СІЗО Комітету нацбезпеки звільнили екс-президента Аламазбека Атамбаєва та деяких інших опозиційних політиків.
– Не займайтеся мародерством, протестуйте мирно. Ми працюватимемо над легітимацією влади, – заявив на мітингу у Бішкеку звільнений із СІЗО екс-депутат парламенту Киргизстану Садир Жапаров.
Жуналістка Айдай Токоєва, яка працює у Бішкеку, розповідає, що на відміну від перших днів протесту нині на вулицях жодного правоохоронця у формі чи спецназу в амуніції. До сих пір не захоплену будівлю уряду Киргизстану охороняють дружинники.
– Щоб не було мародерства, небайдужі громадяни зібралися у дружини і не дають протестувальникам захопити будівлю уряду, яка знаходиться через дорогу від Білого дому, який окупували на початку тижня. Як заявив новий глава МВС Курсен Асанов, зараз усі правоохоронці одягнені у цивільний одяг і ходять серед людей. Вони стежать за порядком зсередини, – поділилася журналістка.
На початку тижня протестувальники досягли своєї мети. ЦВК визнала результати виборів недійсними.
– До дня голосування були численні скарги щодо фактів підкупу, використання адміністративного ресурсу. Ми все це направляли до правоохоронних органів, однак вони своєчасно не розглядали та не вирішували ці питання, – заявила член ЦВК Киргизстану Гульнар Джурабаєва.
Результати виборів скасували, але протестувальники не йдуть з вулиць, вони вимагають відставки чинного президента Сооронбая Жеенбекова, чиє фактичне місцезнаходження не відоме ані МВС, ані Комітету нацбезпеки. Хоча він час від часу записує відеозверення. Проте Киргизстан чомусь закрив кордони на виліт чиновників найвищого рівня. Водночас прес-секретар глави держави заявив, що його керівник не залишав Бішкек. Сам Жеенбеков називає протести державним переворотом.
– Це незаконне повалення уряду, але я наказав правоохоронцям не відкривати вогонь і запропонував ЦВК розслідувати порушення виборчого процесу. Опозицію закликаю заспокоїти своїх прихильників. Я готовий до відставки, якщо в Киргизстані затвердять легітимних керівників виконавчої влади, – сказав президент Киргизстану Сооронбай Жеенбеков.
Якщо опозиція доб’ється його імпічменту, це буде третє за останні 15 років повстання, яке зносить чинного главу держави. Як це було у 2005 і 2010 роках. Щоправда, опозиційні групи, які утворилися внаслідок революції, діють не надто скоординовано.
– У нас утворилося кілька груп, які вважають себе тимчасовим урядом. Дуже багато зараз таких політичних сил, які збираються в різних місцях та ухвалюють різні рішення, – розповідає журналістка з Бішкеку Айдай Токоєва.
По суті, і на цьому сходяться більшість політологів, у Киргизстані зараз відбувається внутрішня кланова боротьба за владу. Звичайно, до цих суперечок так чи інакше долучаються і великі гравці.
Експерт з питань міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса вважає, що президент Киргизстану – близький до Москви і більш схильний до того, щоб іти у фарватері Росії, особливо в межах Євразійського економічного співтовариства. Його послаблення грає на користь Китаю і проти РФ. Їхній вплив відповідно може зменшитися, особливо якщо дійде до перевиборів президента.
Москва і Пекін поки що стримано реагують на кризу. Але, наприклад, історія стосунків Росії та Киргизстану під час повстань 2005 та 2010 років змінювалася рівнопропорційно геополітичному вектору Бішкека.
– Коли впав режим президента Акаєва, його не дуже підтримали у Москві. Він намагався бути різновекторним, а у Росії сподівалися, що новий киргизький президент буде ближчим до них. Наступник Акаєва Бакієв дозволив американцям відкрити свою військову базу, і росіяни не дуже пручалися другому повстанню, яке скинуло Бакієва, – розповів журналіст Віталій Портніков.
Усі наступні президенти рухалися у фарватері Москви, і у 2014 році авіабазу Манас закрили, а американців попросили на вихід. Російська база під назвою Кант неподалік Бішкека працює донині. Чим би не закінчилися повстання у Киргизстані, вони є ланкою ланцюга невідворотних процесів на пострадянському просторі. Відлунням імперії, яке відчувають на собі більшість колишніх соціалістичних республік – Україна, Грузія, Молдова, Вірменія, Азербайджан та Білорусь.
На думку експерта Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Замікули, коріння цих конфліктів – у спадщині радянської системи. По-перше, етнічна складова. Влада в Москві використовувала принцип розділяй та володарюй, щоб ці національні рухи всередині республік якось придушити. Грала на протиріччях і роздмухувала їх, і коли центральна влада була повалена, вони спалахнули з новою силою.
А інше питання – це відсутність будь-якої демократичної традиції в СРСР, яка ускладнювала життя новим незалежним державам, утвореним на пострадянському просторі. Цим країнам доводиться, і Україні так само, проходити шлях від тієї пострадянської спадщини до реальної демократії, розповідає Замікула.
Ця спадщина породила Карабах, Придністров’я, Абхазію та Осетію. Крізь ці конфлікти у кожній країні формується своя національна ідентичність, якої не було в Союзі, там був один радянський народ.
– Коли ми говоримо про Карабах і конфлікт між Вірменією і Азербайджаном, кордони так проводилися, щоб спровокувати такі конфлікти в разі їхнього тяжіння до самостійності. А в Білорусі законсервоване радянське суспільство рано чи пізно мало втомитися від лукашенківського застою.
А застій завжди закінчується або перебудовою, або повстанням. Те, що суспільство живе ще в радянській системі, і спровокувало це повстання. Те ж саме певною мірою стосується стану Киргизії, де не були вирішені питання кланових, навіть племінних стосунків, і створення повноцінної політичної нації, – пояснює Віталій Портніков.
Але відлуння СРСР – це не єдине джерело конфліктів, революцій та повстань на пострадянському просторі. Нині у світі відбувається процес так званої регіоналізації міжнародних відносин. Коли голову піднімають нові ресурсно забезпечені країни, які хочуть грати більш активну роль у геополітичних процесах і здатні кидати виклик глобальним гравцям. Серед них Туреччина, Іран, Японія, Південна Корея, Індія.
– Центри впливу послаблюються на користь інших третіх країн, регіональних гравців, які просто зараз змінюють баланс сил. Це призводить, наприклад, якщо ми говоримо про пострадянський простір, до ерозії політичного впливу РФ на тому, що вони називають “ближнее зарубежье”, у колишніх радянських республіках.
На Грузію вони почали втрачати вплив після війни 2008 року, а зараз там дуже потужний гравець – Туреччина.Україну вони втратили у 2014 році. З того часу росіяни нічого не можуть зробити, щоб повернути свій вплив. Центральну Азію програли Китаю ще 10 років тому.
Кавказ і те, що ми зараз бачимо у Нагірному Карабаху, це теж спроби Туреччини змінити військово-політичний баланс сил. Розморозити ситуацію на Кавказі, щоб грати самій більш активну роль, – розповідає експерт з питань міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса.
Така ерозія впливу Росії зараз відбувається і у Білорусі. Навіть якщо “бацька” втримається в кріслі і віддасть країну під протекторат Москви – це буде хитка влада на багнетах.
На думку Ілії Куса, те, що відбувається в Білорусі – це якраз реакція Росії на глобальну трансформацію і спроба втримати контроль. Через організацію кампанії проти Лукашенка і підтримку неформальних протестів на тлі виборів. Вони намагаються втримати ситуацію, оскільки Лукашенко в останні роки занадто загрався у багатовекторність.
Загрався, тому що Росія втрачає ініціативу на своїй ближній периферії. А країни якимось чином хочуть вирватися із цієї геополітичної залежності. Хочуть грати на інші центри впливу, які є для них цікавішими і вигіднішими. Оскільки російська модель економіки неефективна і не може запропонувати їм більше того, що, наприклад, запропонує Китай.
Іржавіє вплив Росії у Вірменії та Азербайджані. Війна за Нагірний Карабах цього разу вийшла з-під контролю Кремля. Азербайджан, якщо вірити місцевим очільникам, захоплює селище за селищем – не без допомоги Туреччини. Єреван прагне звернути увагу Росії на факти прямої агресії сусіда, щоб та виконала зобов’язання у межах Договору про колективну безпеку і вступила у гру. Але марно. Путін вперше цього тижня прокоментував таку ймовірність. Обережно і не до кінця зрозуміло.
– Стосовно виконання Росією своїх договірних зобов’язань в межах цього договору, ми завжди виконували, виконуємо і будемо виконувати свої зобов’язання, – сказав президент Росії Володимир Путін.
Але навряд чи Путін виконає зобов’язання в межах ОДКБ. Пояснення Кремля просте – Вірменія не є жертвою агресії, оскільки бої ведуться на міжнародно визнаній території Азербайджану. Та й з багатим на ресурси Баку псувати стосунки не хочеться. За експертними оцінками, подібна туманна заява Путіна означає поразку Кремля на Кавказі. Регіональний гравець Туреччина поки ставить мат гравцю глобальному.
Некваплива реакція Москви на події у Нагірному Карабаху також може бути покаранням Єревана за кольорову революцію, завдяки якій вірмени позбулися прокремлівських кланів. Мовляв, дивіться, що буває, коли ви не погоджуєтесь з кадровим вибором Росії. Як би там не було, регіони і далі відчувають фантомні болі Радянського Союзу. То тут, то там спалахуватимуть конфлікти, повстання та революції. І, як показує практика, часто Путін буде втрачати вплив у підконтрольних Кремлю регіонах.
Максим Крапівний
Фото: Віталій Портников, Ілія Куса, Sputnik Кыргызстан, Dreamstime, Pexels