Чого насправді хоче ЛГБТ+ спільнота в Україні та коли скінчаться Марші рівності
На референдумі цього року 64% швейцарців підтримали закон, який дозволяє укладати одностатеві шлюби. Тим часом в Україні не те, що райдужні шлюби, а й навіть просто партнерства — недосяжна мрія. Чи досяжна?
Факти ICTV розібрали цю проблему, порівняли життя геїв в Україні та Швейцарії й готові розповісти, чого ЛГБТ+ спільноті не вистачає в нашій країні та коли скінчаться Марші рівності.
Життя геїв в Україні VS Швейцарії
Віктор Пилипенко, український військовослужбовець в ООС, учасник Революції гідності, громадський активіст, 34 роки.
Уперше Віктор закохався у свого друга, коли йому було 21. На той час для нього це був справжній шок.
– До того я відчував потяг до хлопців, але пригнічував його в собі. Намагався зустрічатися з дівчатами. І навіть був гомофобом. Справжнім тригером до сприйняття себе стало романтичне почуття, — розповідає він.
Пубертатний період чоловіка припав на час, коли мало в кого був доступ до Інтернету, та й не було таких розвинених мереж для гей-знайомств, як зараз. Це вплинуло на те, що Віктор довго не міг змиритися зі своєю сексуальною орієнтацією.
– Я себе справді засуджував, бо суспільство говорило, що бути геєм — це гріх, це неправильно та принизливо, – згадує Віктор.
Віктор вперше в історії української армії наважився на камінг-аут. До цього його підштовхнула виставка Антона Шебетко Ми були тут, яка відбулася в серпні 2018 року.
Автор представив серію портретів військових та волонтерів, які до того часу залишалися в тіні й не могли вільно розповісти про себе справжніх. Експозиція мала на меті показати, що ЛГБТ+ люди є в нашій армії.
Вони пліч-о-пліч з іншими громадянами захищають суверенітет України, ризикуючи своїм життям. Віктор вирішив розкрити своє обличчя для того, щоб змінити своє особисте життя і суспільство довкола.
Після камінг-ауту Віктор неодноразово зазнавав гомофобних нападів та кібербулінгу. Проте чоловік не боїться цього, а навпаки, дивиться на це з оптимізмом.
– Такі нападки не повинні примусити нас спинитися. Боятися не треба. Потрібно йти вперед і брати на себе відповідальність, ризики і творити зміни. Ніхто, крім нас, цього не зробить, – каже чоловік.
Після камінг-ауту Віктор почав працювати в ГО Точка опори ЮА і розвивав рух ЛГБТІ-військових, а згодом заснував громадську організацію Українські ЛГБТ військові за рівні права.
Це безпрецедентне явище у всій Східній Європі та пострадянському просторі. Організація допомагає новоствореній спільноті ЛГБТ-військових, адвокаційною та просвітницькою роботою.
– Основною метою є допомога одне одному. Нашими цінностями є життя, свободи, безпека кожного нашого учасника. Своєю роботою ми показуємо західним партнерам, що Україна робить квантові стрибки у досягненні рівності прав кожної людини, що з кожним роком ми демократизуємося і можемо бути надійними партнерами в НАТО та ЄС, — розповідає Віктор.
А це Сальваторе Юліано (Salvatore luliano), швейцарський журналіст італійського походження. Він майже одноліток Віктора, проте виріс у зовсім інших реаліях.
Сальваторе здійснив свій камінг-аут у 19 років. До цього він намагався зустрічатися з дівчатами, але відчував, що чогось не вистачає.
Сальваторе можна назвати щасливчиком, бо друзі та родина сприйняли камінг-аут хлопця спокійно. Крім тата. Вони не спілкувалися майже три роки.
– Якщо хтось не сприймає, як ти живеш, то, можливо, цій людині не місце у твоєму житті. Іноді доводиться робити вибір, — з гіркотою розповідає швейцарець.
Але ця історія закінчилася хепі-ендом, бо потім і батько сприйняв сексуальну орієнтацію свого сина.
Сальваторе веде активне соціальне життя та працює журналістом у великій національній газеті.
– Я завжди боровся за себе і не давав нікому можливості знущатися наді мною. І я завжди перемагав. Сьогодні ніхто навіть не намагається прискіпуватися до мене, — ділиться він.
Чого хочуть досягти ЛГБТ+ активісти за допомогою гей-прайдів
Сальваторе Юліано щорічно бере участь у ЛГБТ+ прайдах з 2009 року.
– Основна наша мета — зробити людей довкола більш чуйними, показати, що ми існуємо й боремося за ті самі права, що й інші. Хочеться донести, що любов може бути в будь-якій формі. Ми такі самі, як і ви. Крім цього, людям завжди хочеться перебувати в компанії однодумців, які розуміють та підтримують одне одного.
Іноді здається, що ти живеш у великій родині, де тобі добре й комфортно. Принаймні раз на рік я бачу друзів зі всієї Швейцарії, які приїжджають до Цюріха, щоб відстоювати свої права, рівність та кохання. Ми відчуваємо себе сильними й вільними, бо можемо бути собою, — ділиться Сальваторе.
На думку Віктора Пилипенка, в Україні прайдів поки що немає.
– У нас є Марші рівності. Це мирні зібрання людей, які мають певні вимоги, що поки не досягнуті. Раніше відвідувати такий марш було небезпечно. Та й зараз ці мітинги проводяться під контролем поліції. В Україні на Марші рівності йдуть не за комфортом, а для висловлення своєї громадянської позиції. Це показує готовність людей робити зміни самим. Гей-прайди проходитимуть в Україні, коли ми досягнемо рівності. Тоді це буде справді святкування життя, рівності та свобод. Як у Європі, – каже Віктор Пилипенко.
Що таке реєстроване цивільне партнерство
Однією з вимог ЛГБТ+ спільноти в Україні є ухвалення закону про цивільні партнерства. Наразі є кілька бачень, як це має працювати. Проте в будь-якому разі, запровадження такого інституту дасть можливість як одностатевим, так і гетеросексуальним парам мати майнові й немайнові права та обов’язки у стосунках.
Дві людини будь-якої статі і зараз можуть врегулювати свої майнові права шляхом угоди. А ось немайнові права мають лише близькі родичі та члени сім’ї, до яких прирівнюватимуться партнери.
Цивільне партнерство дасть право:
- не свідчити проти свого партнера в суді;
- оформити опікунство над дитиною партнера (не усиновлення);
- на паліативну допомогу;
- на допуск до партнера в лікарні;
- на поховання;
- на спільно набуте майно;
- на спадок;
- на спільний заповіт тощо.
Не можна буде перебувати в партнерстві та шлюбі одночасно. Партнерство можна буде укласти та розірвати значно легше та швидше, ніж шлюб.
Партнери зможуть зберігати свою анонімність, але в межах, передбачених законодавством. Не буде жодних публічних реєстрів. Це залишиться приватною справою кожного.
Що ж до мінусів цивільних партнерств, то говорити про це рано, адже все залежить від того, яка редакція буде зареєстрована, проголошена й підписана президентом.
– Мінуси можуть бути тільки для політичних сил, тому що в нас доволі сильне консервативне лобі, яке розповідатиме, що спочатку ми дозволимо цивільні партнерства, потім шлюби, а потім геї усиновлюватимуть наших дітей. Але вже зараз одностатеві пари спокійно це роблять. Держава цьому не перешкоджає, – каже юрист Микола Мельник.
Правозахисник та виконавчий директор ГО Точка опори ЮА Тимур Левчук, зізнається, їм кажуть, якщо вони ухвалять цей закон, то з’являться сім’ї, де дітей виховуватимуть ЛГБТ-пари. Але такі родини вже є.
– Чи хотіло б суспільство, щоб держава їх визнавала й контролювала, як цим дітям живеться? Я думаю, що більшість відповіла б “Так”, – каже Левчук.
А якби в Україні зараз провели референдум щодо прийняття цивільних партнерств?
Тимур Левчук говорить, що в Україні близько 15% громадян підтримують цивільні партнерства, але цього недостатньо. Такий референдум можливий, але цей інститут не дуже розвинений в Україні. Крім того, це доволі дорого.
– Поки що вся адвокація зводиться до роботи із суспільством та парламентом. Ми боремося за те, щоб людей оцінювали за їхніми якостями, а не за орієнтацією, – каже Тимур Левчук.
Навіть якщо Україна ухвалить закон про цивільні партнерства наступного року, то питання одностатевих шлюбів буде ще 5-7 років просто дискутивним і, можливо, десь через 10 років відбудеться зміна в законодавстві.
Роман Гегглі, представник швейцарської громадської організації Pink Cross розповідає, що зміни не відбуваються просто так.
Швейцарії також знадобилося чимало років, щоб прийти до рішення про одностатеві шлюби та усиновлення. Зокрема, й тому, що в країні діє пряма демократія, яка реалізується за допомогою референдумів та ініціатив громадян.
– Ми проводили велику кампанію разом з усіма національними ЛГБТ-організаціями, щоб суспільство врешті визнало нас. Ми говорили вголос, що райдужні сім’ї та їхні діти вже існують, і єдине, чого їм не вистачає, це правового захисту. Останні півроку ми намагалися співпрацювати з різними ЗМІ. Зрештою, суспільство нас підтримало, це показав чудовий результат на громадському голосуванні про легалізацію одностатевих шлюбів, — ділиться Роман.
Чому цивільні партнерства важливі для всієї країни, а не тільки ЛГБТ+ спільноти
Відбудеться синхронізація українського та європейського законодавств, щоб іноземці, які приїжджають в Україну і мають цивільне партнерство, визнавалися. Адже в більшості країн Європи одностатеві шлюби вже давно стали реальністю.
– Для Швейцарії було в певному розумінні соромно так довго вести дискусію щодо ухвалення закону про одностатеві шлюби. Коли нарешті, після 13 років боротьби, суспільство на референдумі підтримало цю зміну, було зрозуміло, що мислення стало сучасним. Тепер ми можемо побудувати майбутнє для кожного. Швейцарія підняла свою позицію у Європі, – розповідає Сальватор Юліано.
Тимур Левчук коментує, що він в активізмі вже 10 років і не може зрозуміти, чому ми ведемо таку довгу дискусію про права людей.
Зміна суспільної думки можлива завдяки зміні цінностей.
– Україна завжди належала до ареалу європейських цінностей. Єдине, що ми втратили, – це зв’язок. Після Майдану все змінилося. Зараз ми просто згадуємо антропоцентричні ідеали, за яких життя людини є головною цінністю, — говорить Віктор Пилипенко.
Цінності суспільства впливають і на економічний стан держави. Щоби підтримувати високі стандарти життя, потрібні незалежні правоохоронна та судова системи, де можна відстояти справедливість, честь і гідність. А де є незалежні суди, туди не побоїться прийти інвестор, бо він також зможе відстояти свій капітал.
– Рівність прав людей та доступу до можливостей породжує економічний добробут, — переконаний Віктор.
Відповідальність за нетерпимість. Чому законопроект 5488 — це реалістичний крок для України, який допоможе захищати всіх
Законопроект 5488 передбачає зміни до Кримінального кодексу України та відповідальність за публічні заклики до насильства на ґрунті нетерпимості, а також інші навмисні дії, спрямовані на розпалювання ворожнечі та ненависті на ґрунті нетерпимості (ст. 161 ККУ).
Поняття нетерпимості розширюється. Згідно з цим законопроектом, це відкрите, упереджене, негативне ставлення стосовно категорії осіб, відмінних за такими ознаками, як раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, статева приналежність, вік, інвалідність, етнічне та соціальне походження, громадянство, сімейний і майновий стан, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, місце проживання, мова тощо.
Юрист Микола Мельник переконаний, що в законопроекті 5488 немає ніякого порушення свободи слова.
– Цей закон просто спростить правоохоронцям процедуру фіксування злочинів. Зараз стаття про злочини на ґрунті нетерпимості не стосується тих, що вчинено через сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, – зазначає Микола Мельник.
У Швейцарії також діє схожий закон. У 2020 році на загальнонаціональному референдумі його підтримали 63% людей. Це сильний сигнал, що суспільство не сприймає гомофобії. Як результат, публічні агресивні промови зустрічаються рідко. Проте вони все ще є.
– У нас сильна свобода слова та висловлювання поглядів. Ви можете говорити все, що хочете, якщо це ваша власна думка. І деякі політики цим зловживають, виголошуючи гомофобні ідеї й наголошуючи, що це лише їхнє персональне переконання. Закон проти дискримінації більше стосується людей, які борються проти геїв фізично за допомогою нападів, — зазначає Сальваторе Юліано.
Микола Мельник наголошує, що є закон, а є право застосування. Незалежно від тексту закону, доволі складно довести, що злочин було вчинено саме на ґрунті нетерпимості. Якщо дві людини побилися, а нападник заперечує, що він став агресором через сексуальну орієнтацію іншого, то тут не буде кваліфікуючої ознаки. Тільки від правоохоронців та суддів залежатиме, наскільки цей закон буде ефективним.
За даними щорічного Звіту про злочини на ґрунті ненависті від швейцарських ЛГБТ+ організацій, минулого року в Швейцарії було скоєно 61 гомофобну атаку, повідомляє swissinfo.ch.
В Україні ж лише за перше півріччя 2021 року було задокументовано 81 випадок нападів та дискримінації на ґрунті нетерпимості, зазначається у звіті правозахисної організації Наш світ.
Звідки в людей нетерпимість і бажання утискати тих, хто відрізняється
Психолог та психотерапевт Олег Следь переконаний, що те, як ми сприймаємо інших людей, залежить від сприйняття самих себе.
Кожна людина має в собі жіночу та чоловічу частини. Якщо ми говоримо про негативну реакцію на людей з гомосексуальністю, то це ставлення до своєї витісненої гомосексуальної складової.
Є люди, які говорять, що не проти ЛГБТ, аби тільки вони не показувалися й не чіпали інших. Але в запереченні найчастіше є бажання. Заперечення породжує страх хотіння запереченого.
Людина склала про себе певний образ, і вона його дотримується. Якщо хтось його порушить, то цей картковий будиночок розвалиться, і тоді з чим залишається людина?
Щоб розірвати порочне коло, потрібно відстежувати свої реакції. Запитайте себе, що відбулося, чому я так відрегував/-ла, що на мене вплинуло, чи влаштовує мене ця реакція. Коли знайдете свої тригери та корені проблеми, можна змінити модель поведінки.