Набирали воду з моря та калюж: неймовірний порятунок священника ПЦУ та родини з Маріуполя

Він тричі намагався втекти з рідного Маріуполя мінним полем, але зазнав переслідування від окупантів. А точніше – від московських попів. Священник Олександр Ліщук розповідає: щойно росіяни зайшли у його рідний Маріуполь – почалося справжнє пекло.

– Практично все місто було без світла, без води, без газу. Набирали воду де могли: з моря і калюж, – пригадує священник.

Він бачив усе – авіанальоти, ракети, удари артилерії. Та найстрашнішим був день, коли танк влучив у будинок його матері.

– Коли ми приїхали до мами, я побачив велику вирву  в під’їзді, частини тіла лежали біля під’їзду – там стояло три людини і їх розірвало просто на шматочки. Прибігли до квартири мами, а її там немає, – розповідає протоієрей Олександр.

На щастя, жінці вдалося вижити – врятувало укриття. Вирішили – варто тікати з міста. Тим більше, що Олександра та його родину переслідували російські окупанти. Бо на 500-тисячний Маріуполь він зостався єдиним священником Православної церкви України, який не переметнувся на бік Московського патріархату. Саме тому окупанти внесли його до списку тих, кого необхідно заарештувати в першу чергу.

Зилишити рідне місто Олександрові з родиною вдалося лише з третьої спроби. Перші два рази потрапляли під обстріли. Тікали зрештою у прямому сенсі мінним полем, дивом ухиляючись від ворожих куль. Нині мешкають на Київщині, у Гостомелі, який росіяни у березні минулого року теж безжально нищили.

Там Олександр став настоятелем одного з храмів – він йому дістався у так званий спадок від московських попів. Громада перейшла в ПЦУ. Прихильники ж патріарха Кирила розбіглися і винесли все цінне, що було, навіть іконостас. Тож пам’ятка XVII століття стоїть з голими стінами та розбитою підлогою.

Нині тут відновлюють усе своїми силами. Щоправда, коштів ані з бюджету місцевої релігійної громади, ані від волонтерів на повноцінний ремонт не вистачає. Аби хоча б відновити іконостас та полагодити підлогу, яка провалюється, потрібно понад мільйон гривень. Сума – непідйомна. Тому потребують допомоги небайдужих. Кожна копійка – на вагу золота. А поки чекають на допомогу, продовжують ремонтувати все власноруч. І, звісно ж, моляться за перемогу України.