PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Автор: Світлана Чуніхіна

Результати другого туру: Зеленський точно потрапив у саморозуміння виборців

Президентські вибори в Україні, судячи з результатів Національного екзит-полу, завершилися з рахунком 72/26 на користь Володимира Зеленського. Незважаючи на те, що обидва політики брали участь в одних і тих самих виборах, за перемогою одного і поразкою іншого стоять різні психологічні причини.

Чому виграв Зеленський

  • Точно потрапив в емоційний запит суспільства

Противники Володимира Зеленського невтішно відгукуються про нього, як про голограму або імітацію, наголошуючи на тому, що своїм політичним успіхом він зобов’язаний серіалу Слуга народу.

Вони мають рацію в тому, що створений образ Василя Голобородька живе самостійним фольклорним життям, що істотно полегшило Зеленському шлях до перемоги на виборах.

Можна також погодитися з тим, що настільки буквальне перенесення екранного образу в реальне життя – це прояв громадянського інфантилізму, особливо якщо врахувати, що поточна українська реальність мало схожа на комедію. Країна перебуває в стані війни з ворогом, перед яким пасують навіть сильніші союзники.

Але хоча Василь Голобородько – вигаданий персонаж, за ним стоять абсолютно реальні почуття та емоції реальних людей.

Володимир Зеленський своїм екранним втіленням напрочуд точно потрапив у самовідчуття та саморозуміння більшості виборців.

Люди фрустровані тим, що немає швидкого прогресу в реформах, повільними, якщо взагалі відчутними, темпами зростання добробуту, загальним відчуттям безвиході і несправедливості того, що відбувається в країні.

Незалежно від того, наскільки надійні об’єктивні підстави для емоцій, суб’єктивно вони відчуваються як достовірні. Емоції та раціональні умовиводи – це рівноправні факти психічної реальності, і воювати другим проти першого часто виявляється безперспективним заняттям.

Василь Голобородько для українців став тим, що Зигмунд Фрейд називав “принципом задоволення” – через сміх і драматизацію дозволив прожити ситуацію здійснення мрій та виходу фрустрованої енергії.

Він втілив на екрані реальність, в якій погані хлопці покарані, а хороші – винагороджені. Прості люди живуть відчуттям власної презумпції правоти. І Володимир Зеленський це відчуття підтримав так ефективно, як тільки можливо. Набагато ефективніше, ніж це намагалися зробити Юлія Тимошенко або Олег Ляшко.

  • Використовував щирість як політичну технологію

Українські президентські вибори відмінно вписалися в глобальний політичний тренд антиелітного протесту і популістського ренесансу. Громадяни різних країн, зокрема цілком благополучних за українськими мірками, все частіше віддають перевагу несистемним лідерам – тобто тим, хто приходить в політику не з політики, грає не за правилами і ламає систему. Під системою розуміється, зокрема, політкоректність, конформізм і політичне лицемірство.

Сьогодні світовою політикою рухає запит на нову щирість, яка розуміється як здатність діяти поверх будь-яких умовностей і обмежень.

Володимир Зеленський, спираючись на свій великий досвід акторства та імпровізації, зумів показати цю щирість максимально переконливо. У спілкуванні з чинним президентом він знайшов саме ті інтонації, які були потрібні – без пієтету, але і не впадаючи в образливу риторику.

Ці інтонації були недоступні ще нікому з попередніх опозиційних політиків. Настільки ж майстерно Зеленський обходився з докорами з приводу некомпетентності або зв’язків з олігархом Коломойським.

Відкрито визнаючи і те, й інше, разом з тим він створював парадоксальне враження, що і те, і інше – під контролем і може бути усунуто в будь-який момент.

Незалежно від того, чи щирий Володимир Зеленський як людина, як публічна персона та політик, він точно вміє використовувати щирість як технологію впливу.

  • Став чистим екраном для будь-яких проекцій

Кампанія Зеленського велася не так ним самим, як балакучими головами з його штабу – радниками, технологами та членами майбутньої команди.

Це була вимушена стратегія, оскільки явна недосвідченість кандидата в публічних баталіях та вельми поверхнева обізнаність в питаннях економіки, безпеки, дипломатії і так далі могла сильно підточити його рейтинг.

Разом з тим, це був і свідомий розрахунок на те, що головне завдання кампанії Зеленський виконав ще на старті: він увійшов зі своїми виборцями в емоційний резонанс. А далі виборці вже самі додумають все необхідне.

Читайте: Найголовніша роль у житті - іноземні ЗМІ про перемогу Зеленського Вибори 2019: що буде з іще чинним президентом Секрет Зеленського та чого від нього очікувати: Одарченко про результати виборів

Не секрет, що Володимира Зеленського підтримали громадяни з діаметрально протилежними політичними поглядами та ідеологічними позиціями. Тактика чистого аркуша дозволила кожному з них бачити в кандидатові саме те, що в ньому хотілося б бачити.

Разом з тим, у розгромну перемогу Зеленського над чинним президентом Петром Порошенком вклалися і інші психологічні фактори.

Чому програв Порошенко

  • Був Петром Порошенком

Як і переважна більшість професійних політиків, Петро Порошенко будував кампанію на досягненнях – реальні справи, які він міг би записати собі в актив, або з яких міг би скласти так звану політичну спадщину.

Томос, безвіз, армія, українська культура та інші досягнення дозволили Порошенку вважати (і позиціонувати) себе ефективним політиком. У той час, як суспільство пред’явило до нього не стільки політичний, скільки моральний рахунок.

Тобто запитало не за те, яким він був лідером, а за те, якою людиною він є. А як людина Петро Порошенко зазнавав однієї поразки за іншою: дав привід вважати себе жадібним, нечесним, неохайним, зарозумілим.

Безумовно, результат першого туру став для президента гірким уроком, який він визнав. Однак його реальні кроки між двома турами тільки посилювали відчуття нещирості, так і не переконавши українців у тому, що президенту можна довіряти.

  • Синдром заперечення війни

Незважаючи на спроби Порошенка сфокусувати кампанію навколо тем війни та безпеки і нав’язати цю повістку своїм суперникам, суспільство повернулося у бік абсолютно інших питань.

Запит на соціальну справедливість виявився сильнішим, ніж запит на національну безпеку. Між надією та страхом люди вибрали надію. І в цьому виборі поки більше заперечення серйозності загроз, які стоять перед Україною, ніж реальних підстав сподіватися на краще.

Триразовий розрив у результатах двох кандидатів у другому турі на користь надії може бути непрямим свідченням того, наскільки сильним виявилося заперечення і наскільки глибоко невротизоване і травмоване українське суспільство війною.

  • Фундаментальна помилка атрибуції

Наш вибір належить нам тільки частково, і справа не тільки в активному використанні політиками маніпуляційних технологій.

В нашій психіці є достатньо власних вбудованих функцій спотворення рішень. Одну з них психологи називають фундаментальною помилкою атрибуції або асиметрією дійової особи і спостерігача.

Йдеться про встановлення готовності людини дивитися на невдачі інших людей, як на похідну їх особистості, а на свої – як на продукт ситуації.

Коли ми спостерігаємо за діями інших (а в політиці ми в основному спостерігачі), ми пояснюємо результат їхніми недоліками. Коли ми діємо самі, ми все списуємо на обставини.

Цієї помилки практично неможливо уникнути нікому. Зокрема новообраному президенту Зеленському, який дуже скоро з позиції глузливого спостерігача перейде в позицію дійової особи. А рахунок за накопичені ним моральні борги суспільство йому неодмінно виставить.

Автор: Світлана Чунихина, політичний психолог.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка