Сексуальне насильство над дітьми: ця проблема ближче, ніж здається
Доволі часто діти стають постраждалими від сексуального насильства. Люди можуть думати, що такі випадки поодинокі, ймовірно, трапляються у сім’ях, які перебувають у складних життєвих обставинах, або взагалі ця проблема неактуальна для України.
Наше національне законодавство каже, що дитина – це особа, яка не досягла повноліття. При цьому дитина може мати різний правовий статус: бути малолітньою (до 14 років) або неповнолітньою (від 14 років до 18 років). Окрему увагу національне законодавство України приділяє віку сексуальної згоди, досягнувши якого дитина може свідомо виражати згоду на сексуальні стосунки.
В Україні дії сексуального характеру з особою, яка не досягла віку сексуальної згоди, вважаються злочином. Сексуальна згода пов’язана з віком, досягнувши якого людина вважається спроможною надати свідому згоду на сексуальні стосунки. В Україні такий вік починається з 16 років. А згода, яку дала особа, що не досягла 16-річного віку, вважається недійсною. Людина, яка вступила в стосунки з малолітньою, все одно нестиме відповідальність.
Сексуальне насильство серед дітей є поширеним явищем. Зокрема, за останні кілька тижнів ГО ЮрФем розповідала принаймні про кілька історій, де діти ставали постраждалими від сексуального насильства.
В одній зі справ 12-річна дівчинка постраждала від сексуального насильства з боку засновника релігійної організації (церкви). Також нещодавно апеляційний суд проголосив рішення у справі про зґвалтування неповнолітньої дівчини на Закарпатті, яке спричинило суспільний резонанс навесні цього року через несправедливий вирок ґвалтівникам.
Раніше ми також розповідали про звернення чоловіка, який повідомив, що співмешканець його доньки чинить сексуальне насильство щодо його онуки.
Лінія правової допомоги ЮрФем: підтримка як платформа, яка надає допомогу постраждалим від сексуального насильства, також зіштовхується з ситуаціями, коли діти стають постраждалими від таких злочинів. Як правило, це справи, в яких характер насильства, пережитого дітьми, мав різні форми: розбещення, домагання (погладжування, доторкання до інтимних частин тіла, їх фотографування), зґвалтування тощо.
Хто є кривдниками дітей
Аналізуючи звернення на лінію ЮрФем: підтримка, ми виявили, що непоодинокими є ситуації, коли кривдниками дітей є їхні рідні чи знайомі. Це можуть бути батько, вітчим, дід, знайомі родини, які залишаються, так би мовити, з дитиною сам на сам.
В таких справах дорослі користуються безпорадним станом дитини, довірливими стосунками з нею та, як наслідок, використовують дитину для своїх цілей. Непоодиноко дорослі говорять дітям не розповідати про те, що трапилося, іншим, кажуть, що це секрет, або зводять вчинені дії до “гри” чи “дитячих пустощів”.
Так, дитяча і сімейна психологиня Катерина Гольцберг зазначає: “Дитина має знати, що якщо доросла людина підходить до неї й каже будь-яку фразу, де буде таке повідомлення: “Це буде наш маленький секретик”, все – з цього моменту починається насильство. Немає значення, який секретик. Доросла людина не має мати з дитиною, особливо з чужою, секретиків. І це така тригерна фраза, на яку ми маємо зразу реагувати. Доросла людина підійшла до дитини і сказала: “У нас секрет”, – тут буде насильство. Немає значення – сексуальне, психологічне. Тут буде насильство”.
Від віку дитини залежить і розуміння дитиною того, що трапилося. Чим молодша дитина, тим існує більша ймовірність того, що вона не буде розуміти характеру вчинених дій з нею, а тому піддаватиметься тривалому насильству з боку кривдника та маніпуляціям, які останній застосовує.
Хто може допомогти дитині в таких ситуаціях
Батьки чи інші законні представники дитини зобов’язані допомогти дитині вийти із замкнутого кола насильства, в якому вона опинилася. Дії батьків чи осіб, які їх заміняють, що вчиняються в інтересах дитини, можуть бути різними. Вони можуть припинити насильство, ізолювати дитину від кривдника, звернутися в правоохоронні органи з метою розслідування інциденту, який трапився з дитиною, а також забезпечити останній медичну/психологічну підтримку.
За загальним правилом, саме батьки або особи, які їх заміняють, до прикладу, бабуся, дідусь, можуть в інтересах дітей звернутися в правоохоронні органи та представляти їх інтереси в межах відповідного кримінального провадження, за умови, якщо вони самі не становлять безпосередню загрозу для дитини.
Водночас нерідко один з батьків чи інший законний представник після отримання інформації про сексуальне насильство щодо дитини обирає інший варіант поведінки, який прямо суперечить інтересам дитини.
Зокрема, ігнорує ситуацію, що дитина зазнала чи зазнає сексуального насильства, так би мовити, закриває очі на те, що відбувається з дитиною, заявляє чи переконує себе в тому, що якщо звернутися в правоохоронні органи, то не вдасться нічого довести, керується стереотипними уявленнями про те, “а що скажуть люди?”, “сама винна” або “треба було швидше говорити” тощо.
Іншою ситуацією є та, коли законний представник/ця дитини, який/яка могла б допомогти дитині, перебуває у вразливому стані та не може захистити інтереси дитини. До прикладу, вживає алкогольні напої чи наркотичні речовини, страждає від домашнього насильства з боку того самого кривдника, який вчиняє насильство над дитиною, або просто перебуває далеко від дитини (в іншому місці, за кордоном).
Чи може дитина самостійно звернутися за захистом своїх прав і що з цього вийде? І хто може звернутися в інтересах дітей до правоохоронних органів у разі бездіяльності законних представників?
Дитина має усі відповідні права, однак саме від її віку залежить, як вона їх реалізовує – самостійно, чи це роблять люди, які зобов’язані про неї піклуватися.
В малолітньому віці (тобто до 14 років) дитина має право вчиняти лише дрібні побутові правочини. В цьому віці вона перебуває у юридичній залежності від своїх батьків чи осіб, які їх заміняють (інші родичі, органи опіки та піклування тощо). Тому до 14 років не сама дитина, а батьки чи інші законні представники дитини можуть звернутися в інтересах дитини з відповідною заявою про злочин, який трапився з нею.
З 14 років неповнолітня дитина може звернутися в правоохоронні органи самостійно та заявити про вчинений злочин щодо неї. Однак правоохоронні органи змушені залучити законного представника дитини (одного з батьків або бабусю, дідуся чи інших осіб, під піклуванням яких перебуває дитина) для захисту її прав у межах розслідування кримінального правопорушення.
Трапляються ситуації, коли батьки чи інші законні представники не захищають інтереси дитини, а навпаки, діють всупереч їм. У такому випадку за постановою слідчого/ї, дізнавача чи суду можуть призначити іншого законного представника. До прикладу, когось із членів сім’ї чи представника органу опіки та піклування.
Чинне національне законодавство не виділяє переліку осіб, які не можуть бути законними представниками дитини. Однак, за загальним правилом, законними представниками не можуть бути особи, які позбавлені батьківських прав відносно дитини, зловживають алкогольними/наркотичними речовинами, або ж поведінка яких прямо суперечить інтересам дитини.
Кожна ситуація унікальна, тому саме правоохоронні органи та представники органу опіки та піклування повинні оцінювати поведінку законних представників дитини – наскільки вони відстоюють саме її інтереси.
Коли дитина може отримати допомогу
Беззаперечно, діти є найбільш незахищеною категорією суспільства та нерідко внаслідок бездіяльності законних представників піддаються насильству, що впливає на їхнє подальше життя.
Саме тому необхідно формувати систему довіри між дорослими та дітьми, оскільки завдяки цьому можна уникнути випадків, коли дитина замовчує ситуації, які становлять потенційну небезпеку для неї. Довіра у взаєминах між дорослими та дітьми сприяє відкритості стосунків та повазі одне до одного.
На лінію ЮрФем: підтримка досить часто надходять звернення від дівчат та жінок, які повідомляють про пережите в дитячому віці сексуальне насильство. Однак через бездіяльність батьків, відсутність осіб, які б могли допомогти, вони не отримали вчасної допомоги з боку дорослих.
Та навіть у таких ситуаціях не завжди все безнадійно. Оскільки, відповідно до національного законодавства, якщо дитина пережила злочин у малолітньому чи неповнолітньому віці, то в цьому випадку строк, протягом якого кривдника можна притягнути до відповідальності, обчислюється після досягнення потерпілою повноліття. Тому навіть у повнолітньому віці особа має право звернутися в правоохоронні органи та повідомити про пережите в дитячому віці насильство.
Так, до прикладу, ЮрФем: підтримка має на супроводі справу, в якій потерпіла, вже будучи повнолітньою, повідомила про сексуальне насильство, від якого постраждала в дитячому віці. Кривдником був її батько. В межах цієї справи адвокату Олегу Іванову, який представляє інтереси потерпілої, вдалось разом із правоохоронцями провести обшук житла кривдника та вилучити низку відеозаписів, на яких були зафіксовані епізоди сексуального насильства, яке він вчиняв щодо доньки.
Звісно, розслідування, доведення таких злочинів є вкрай важким через сплив часу. Втім, знову ж таки: кожна історія унікальна та може мати різні, подекуди неочікувані, результати.
Як удосконалити систему надання допомоги дітям, які постраждали від сексуального насильства
Першочергово саме держава в особі відповідних державних органів має розробити ефективні механізми для притягнення до відповідальності законних представників дітей за дії/бездіяльність, які прямо суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, а органи та служби, на яких законом покладено повноваження щодо захисту дітей, повинні ефективно та оперативно реагувати на порушення прав дітей.
Національне законодавство України та робота державних органів у частині захисту прав та інтересів дітей є недосконалою та потребує змін. До прикладу, існує необхідність передбачити в національному законодавстві перелік підстав, за яких батьки чи інші особи, які їх заміняють, не можуть представляти права та інтереси дітей, а також встановити чіткий порядок залучення інших законних представників у випадку виникнення ситуацій, коли ті, хто має діяти в інтересах дитини, діє всупереч їм.
топексперт з диджитал-маркетингу, реклами та інноваційних технологій
політичний аналітик
