В України є козирі, а Путін – лузер: чому Трампу варто стати на бік Зеленського
Президент Трамп любить стверджувати, що президент Зеленський та Україна “не мають жодних карт” у переговорах з путінською Росією. На думку Трампа, всі козирі – у Путіна. Відтак, Зеленський, мовляв, змушений капітулювати перед Путіним.
Трамп захоплюється сильними лідерами. Ще у 2015 році він назвав Путіна “сильним лідером” – ця лінія захоплення зберігається роками. Після вторгнення Путіна в Україну у 2022 році Трамп назвав його “генієм”. Він також любить “переможців” і зневажає “лузерів”.
Він навіть безсоромно назвав сенатора Джона Маккейна лузером – буцімто за те, що той “дозволив” збити свій літак. Така аналітична схема – “сильні й слабкі лідери”, “переможці й лузери” – глибоко впливає на те, як Трамп бачить світ.
Є надія, що зухвала та успішна атака України на п’яти російських авіабазах минулої неділі змусить Трампа переглянути своє уявлення про те, хто насправді сильний, а хто слабкий, хто виграє, а хто програє у війні Росії проти України. І йому варто це зробити.
Операція Павутина стала вражаючим успіхом. За повідомленням українських посадовців (хоча незалежні аналітики ще не підтвердили ці дані), було знищено 41 російський літак – приблизно 34% від загального парку дальньої бомбардувальної авіації Росії. Саме ці літаки Росія використовує для ударів по українських цілях, зокрема цивільних. Це також той тип авіації, що може бути оснащений ядерною зброєю й застосований проти США.
Не менш вражаючим був і сам спосіб знищення цих російських бомбардувальників. Провідна розвідка України – Служба безпеки (СБУ) – планувала операцію 18 місяців. Вони стратегічно розмістили вантажівки з контейнерами, наповненими дронами, поблизу цілей. Із цих точок дистанційно та синхронно запустили 117 дронів на п’ять різних об’єктів одночасно – при цьому не загинув жоден український солдат чи розвідник (дивіться відео з операції Павутина тут, – Ред.).
Можливо, Сполучені Штати чи Китай теж мають технічні спроможності для проведення подібної атаки, але вони ніколи не наважувалися на щось подібне. Росія, як бачимо, такої здатності не має – інакше Путін давно би нею скористався. Багато аналітиків назвали операцію Павутина не просто новою фазою у війні Росії проти України, а справжнім зламом в історії сучасного воєнного мистецтва.
Оскільки Путін побудував тоталітарну диктатуру, ще репресивнішу за ту, що була в пізньому СРСР, ми навряд чи колись достеменно дізнаємось, як росіяни сприйняли успішну атаку глибоко в тилу – одна з уражених баз розташована в Сибіру! Звісно, державні медіа замовчують удар, однак інформація просочується. У соцмережах, за повідомленнями, російські націоналісти лютують. Уже почався пошук винних. Як таке могло статися у “могутній” Росії?
Адже російська пропаганда невтомно повторює, що українці – слабкі лузери, які тримаються лише завдяки зброї США та НАТО. Та операція Павутина здійснена суто українськими дронами і, наскільки відомо, без жодної участі американської розвідки.
Більше того – згідно з незалежними джерелами, українські посадовці взагалі не інформували американських колег про операцію наперед. Вони побоювались, що Трамп може попередити Путіна.
Зрештою, ці факти таки просочаться в російське суспільство й поглиблять відчуття вразливості – подібно до того, як це сталося після прориву українських сил у Курську область, першого вторгнення на територію Росії з часів нацистського нападу у 1941 році, або після заколоту ПВК Вагнера у червні 2023-го, який загрожував штурмом Москви.
Вторгнення Путіна в Україну не зробило росіян більш захищеними. Навпаки. Ця жорстока й безглузда війна оголила вразливість самої Росії, а її ціна – мільйон втрат, зокрема близько 250 тис. убитих. Провал у захисті власної території та гігантські людські втрати – це не ознаки сили, а ознаки слабкості. Це не про перемогу, а про поразку.
Хочеться вірити, що Трамп теж зрештою це усвідомить. Україна досі має козирі. Так, російська армія поступово просувається на українській території. Так, Путін перекроїв економіку, щоби спрямувати значно більше ресурсів на оборонно-промисловий комплекс.
Відмова Трампа навіть обговорювати нову військову допомогу Україні допомагає армії Путіна й шкодить українській. Але припущення, що Україна програє війну, а тому Зеленський має капітулювати на умовах миру, продиктованих Путіним і схвалених Трампом, – хибне.
Зеленський прагне перемир’я. Він неодноразово підтверджував готовність до безумовного припинення вогню. Але саме Путін відмовляється вести серйозні переговори. І навіть без нової допомоги зі США – Зеленський, Збройні сили України й українське суспільство готові продовжувати боротьбу.
Одна з умов Росії для перемир’я – добровільний відступ українських військ із чотирьох областей, які Путін “анексував на папері” у вересні 2022 року. Ця умова яскраво свідчить про слабкість Росії на полі бою: за понад три роки війни вона так і не змогла повністю захопити й утримати ці території.
Як нещодавно написав колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба у статті для Foreign Affairs (дуже раджу прочитати): “…країна, яка нібито має всі козирі, за останні 16 місяців захопила лише 1 650 квадратних миль з 233 000. Інакше кажучи, Москва перейшла від контролю над приблизно 18% території України наприкінці 2023 року до близько 19% сьогодні”. Це, на його думку, перемога?
Якщо Трамп справді симпатизує переможцям і зневажає лузерів, йому варто відмовитись від підтримки Путіна й Росії і стати на бік Зеленського та України. Найперше – публічно підтримати новий законопроєкт щодо санкцій проти Росії, який просуває його союзник, сенатор Ліндсі Грем.
Далі – Трамп міг би передати Україні активи Центрального банку Росії, що досі заморожені на рахунках у США, щоби Зеленський міг закупити нове американське озброєння, зокрема перехоплювачі для систем Patriot, яких наразі критично не вистачає.
І нарешті – дати сигнал про підтримку майбутньої військової допомоги США, яку Україна могла б згодом повернути з прибутків від нещодавньої угоди про розробку корисних копалин.
Усі ці кроки дали б Путіну зрозуміти, що перемога недосяжна – а отже, пришвидшили б завершення війни.
У довгостроковій перспективі успіх операції Павутина має переконати Трампа й американців у важливості України як союзника. Українці – переможці. Вони – новатори. (Американським інвесторам варто вже зараз вишиковуватись у чергу до українських компаній, які виробляють дрони.)
Збройні сили України – найефективніша армія Європи. А ті, хто спланував і бездоганно провів операцію минулими вихідними – це саме ті союзники, яких ми хочемо мати на своєму боці. Вони – переможці. Путін – лузер.
Джерело: Michaelmcfaul.substack.com
