На війні говорити ніколи: Костянтин Стогній про родину, українізацію та куди зник з екранів

Телеведучий Костянтин Стогній уперше за п’ять років перервав мовчання та дав велике інтерв’ю Аліні Доротюк.

У відвертій розмові журналіст розповів, чому поставив кар’єру на паузу під час початку повномасштабного вторгнення, де зараз перебуває його родина, про зникнення брата, та чому вважає українську мову справжньою суперсилою.

Куди зник Костянтин Стогній й чим займався останні п’ять років

Телеведучий зізнався, що з перших днів великої війни зосередився на виконанні спеціальних завдань на фронті, а не на медійній діяльності.

— Інтерв’ю не давав, тому що було чимало завдань, які потрібно було виконувати. Ще на початку повномасштабного вторгнення я виконував частину із них на напрямку від Волновахи до Маріуполя. Я спостерігав за військкорами, журналістами, блогерами та випадковими кореспондентами, які щиро йшли робити свою роботу на лінію фронту. Вони вважали, що чинять правильно. Але в мене як у колишнього керівника великої медійної студії виникало багато запитань. Коли я бачив показані локації чи військових із шевронами підрозділів, то розумів — як людина, чия війна почалася ще у 18 років, — що не хотів би, аби мій підрозділ опинився у ситуації, яку так висвітлюють у ЗМІ, — зауважив Костянтин.

Також журналіст пояснив, чому вважав недоцільним продовжувати цивільні ефіри та як ризик розголошення військових таємниць змусив його відмовитися від репортажів.

— Розповідати про якісь кримінальні події, коли вся країна була в такому шоку, на той час здавалося мені неактуальним. Тому я пішов із журналістики. Наступного дня після початку вторгнення наш ефір ще вийшов, а далі програма вже не виходила. Інтерв’ю я не давав, бо не знав, про що говорити і як правильно робити те, що робили інші. З одного боку, потрібно розповідати про події на фронті. З іншого — потрібна чітка координація дій між військовими та медійниками. Будь-яке висвітлення інформації може нашкодити та коштувати життів багатьом бійцям, — наголосив Стогній.

Ще Костянтин додав, що під час бойових дій пріоритет — це реальна робота, а не дискусії в інформаційному просторі.

— Аби не нашкодити, я не займався журналістикою. Хоча перебував у підрозділах і був на передовій, репортажів звідти не робив. У мене власне бачення того, наскільки такі матеріали можуть бути об’єктивними й наскільки вони ризикують допомогти ворогу розсекретити наші позиції. Коли починаються бойові дії — а я бачив це і в Югославії у складі KFOR, і в Афганістані, і в Іраку — завжди починаються дискусії. Я ж завжди кажу: говорити про війну треба до війни, а на війні говорити немає коли, там треба робити свою роботу, — підсумував журналіст.

Фото: особистий архів Костянтина Стогнія

Про повернення родини в Україну та відмову від виїзду за кордон

Журналіст розповів, що на початку повномасштабного вторгнення відвіз дружину та молодших доньок до кордону, але сам категорично відмовився залишати країну.

— Я довіз їх до кордону. Діти плакали: “Тату, давай з нами, ти ж можеш виїхати”. Я можу виїхати, але не можу полишити свої зобов’язання тут і своїх людей, які в цей час обороняють Київ. Тому вони поїхали в Іспанію, а я повернувся, — розказав Костянтин.

Через 6–8 місяців сім’я сказала: “Ми так жити не можемо. Або ти їдь до нас, або ми повертаємося”. Я відповів, що не можу переступити через себе та виїхати. Нікого не засуджую, кожен робить свій вибір. Але свій вибір я зробив. Тоді вони вирішили повернутися до мене в Україну.

Також Стогній поділився історією середньої доньки, яка після року навчання в Нідерландах вирішила вступити до київського університету без допомоги батька.

— Донька вступила до університету в Гаазі й рік провчилася там. А потім каже: “Тату, можна я повернуся в Україну? Сестри, мама і ти — всі тут”. Я пояснював, що навчання за кордоном дає глобальніше розуміння процесів. Але вона відповіла: “Мені важко це сприймати. Попри всі страхи, я готова терпіти й жити в Україні”.

Ми домовилися: вона сама обирає ВНЗ і складає іспити. Я одразу сказав, що ні з ким домовлятися не буду і в університеті не з’явлюся. У результаті вона сама вступила на бюджет на юридичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Зараз закінчила другий курс, і ми всі знову разом, — поділився Стогній.

Фото: особистий архів Костянтина Стогнія

Ще телеведучий пригадав, як його найстарша донька Дарина, виїхавши з двома дітьми до Італії, не цуралася найпростішої роботи.

— На початку війни вона виїхала до Італії. Вона розлучена, з двома дітьми. Телефонує мені й каже: “Мені важко, я піду працювати мийницею посуду в ресторан. Як ти до цього поставишся? Тебе багато знають, що вони скажуть?” Я відповів, що поставлюся до цього дуже добре. Людина має рости як дерево — від коріння до крони. Якщо ти хочеш володіти бізнесом, маєш пройти всі щаблі.

Через два місяці вона телефонує: “Мене вже в зал випустили, я вже там офіціантка. Потім я вже керуюча там цим рестораном, я вже мережею ресторанів керую”. Батьки, які занадто оберігають дітей від праці, роблять їм гірше. Життя буває не лише прекрасним, а й суворим. Праця — це як щеплення від великих бід, і дітей треба готувати до реального майбутнього, — наголосив Костянтин.

Про зникнення старшого брата

Журналіст відверто зізнався, що його рідний брат Володимир вже чимало років вважається зниклим безвісти.

— Він зник безвісти. Останній раз його бачили в Києві — в одному з райвідділів міста. Чим там усе закінчилося, мені різні люди переповідають по-різному. Вже пройшли роки, і мама змушена буде оформлювати свідоцтво про смерть, адже він не з’являється додому вже багато років. Це сталося ще до початку повномасштабного вторгнення. Це дуже трагічна сімейна історія. Володя на дев’ять років старший за мене, — поділився Костянтин.

Про мову як світову суперсилу

Стогній переконаний: світ обирає англійську не через примус, а через доступ до знань та інновацій. Україна має обрати аналогічний шлях “наступальної” українізації.

— Чому ми вчимо англійську, а українську не можемо вивчити? Та я вам поясню: тому що інструкції всі й світові досягнення зроблені англійською мовою. Коли ми станемо сильними, то всі будуть намагатися нас копіювати. Будуть говорити не про війну, а про досягнення України в хімії, фізиці, де завгодно. І тоді ми будемо силою.

На думку ведучого, примус має межу, а справжня повага до мови приходить тоді, коли національний продукт стає якісним.

— Інша справа, коли спілкуються російською, а не говорять українською — це мені дуже дивно. Людина доросла, що, не може вивчити? Треба, аби було корисно послуговуватися мовою, робити речі світового рівня. Ми іноземців не можемо примушувати. Ми можемо своїм прикладом науковості сказати: “Я хочу почитати це українською”, — каже журналіст.

Про прозорість у культурі

Стогній жорстко критикує “освоєння” бюджетних коштів на культурні проєкти, які не мають глядача.

— Коли люди отримують гроші з бюджету, не бачачи рейтингу – це гроші в пісок. Я не бачу, щоб українські фільми, на які виділяють мільйони, згодом дивилися у кінотеатрах. Треба, щоб творець брав безвідсоткову позику в держави: створив, продав, віддав податками й погасив кредит. Тоді в нього буде відповідальність за результат, — наголосив ведучий.

Дивіться рубрику Надзвичайні новини з Костянтином Стогнієм щопонеділка в ефірі програми Ранок у великому місті на телеканалі ICTV2 о 7:00.

Читайте також

На ICTV2 повертаються Надзвичайні новини з Костянтином Стогнієм: дата прем’єри

Фото: ICTV2, особистий архів Костянтина Стогнія