Російський диктатор Володимир Путін не зацікавлений у припиненні війни проти України, саме тому пропозиції США щодо миру не мають жодного шансу. Перелом у війні можливий, якщо Захід діятиме рішучіше.

У статті для журналу Foreign Affairs британський історик і дослідник війни Лоуренс Фрідман, почесний професор Королівського коледжу Лондона, аналізує логіку, що стоїть за затяжною агресією Росії, та перспективи її зупинити.

Вічна війна Путіна і марні зусилля Трампа

На його думку, повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало типовим прикладом “вічної війни” – затяжного, безрезультатного конфлікту, який мав бути швидкою операцією. Щоб припинити таку війну, обидві сторони мають переглянути свої цілі у бік більш реалістичних.

Зараз дивляться

 – Але це стає складніше, коли війна затягується, оскільки агресор тепер прагне ще й уникнути принизливої поразки та визнання того, що припущення, покладені в основу війни, були хибними від самого початку, – пише Фрідман.

Нереалістичним був не лише план Кремля щодо захоплення “Києва за три дні”, а й “недолугі” дипломатичні ініціативи президента США Дональда Трампа, зазначає автор.

– Як і Путін у 2022 році, Трамп у січні 2025-го вірив, що зможе швидко завершити війну, – нагадує Фрідман.

Однак реальність виявилася складнішою: війна не припинилася, і тепер це випробування навіть для самого Трампа.

– Хоча Кремль аж ніяк не тримав свої вимоги в таємниці, Трамп вважав, що Росія буде задоволена його пропозицією щодо негайного припинення вогню, фактичного контролю над окупованими територіями та відмови Україні у вступі до НАТО, – йдеться у статті.

На думку Фрідмана, Трамп вважав, що пропонує Путіну вигідну угоду, але той усе одно її не приймає.

– Якби Путін хотів знайти спосіб вивести свою країну з війни з мінімальним приниженням, то пропозиція Трампа була настільки щедрою, наскільки це взагалі можливо для президента США, – констатує він.

Путін переконаний, що зможе виграти війну

На думку дослідника, причин спротиву російського президента кілька.

– По-перше, для нього немає важливішого питання, ніж Україна, – наголошує Фрідман.

Путін прагне зробити залежність України від Росії частиною своєї спадщини. Він переконаний, що війну можна виграти, навіть попри незначні просування армії за останні півтора року.

Також російський диктатор вважає поточну лінію фронту неприйнятною – захоплені території економічно зруйновані, а довгий кордон доведеться постійно захищати.

У разі припинення бойових дій без досягнення політичних цілей, Путін виглядатиме переможеним. Це викличе гнів ультранаціоналістів, настрої яких він сам і культивував.

– Чимало хто почав би запитувати: “Чи варто воно було того?” і розмірковувати про провали російського керівництва, – зазначає експерт.

Російський президент також ризикує втратити обличчя перед союзниками – Китаєм, Іраном, Північною Кореєю – і країнами глобального Півдня.

До того ж санкції Заходу навряд чи будуть повністю зняті, навіть якщо Трамп цього захоче. ЄС і Велика Британія, ймовірно, чинитимуть опір.

Саме тому Кремль більше сподівається на послаблення підтримки України зі сторони США, ніж боїться “мирних пропозицій” Вашингтона.

Як Україна може вистояти і що може змінити ситуацію

Зараз Україна вважає, що досягла межі поступок, які готова зробити для припинення вогню, наголошує Фрідман. За його словами, офіційний Київ фактично визнає, що найближчим часом навряд чи поверне контроль над окупованими Росією територіями, а також розуміє, що вступ до НАТО залишається малоймовірним.

Водночас українська влада переконана, що її війська ще здатні тримати оборону і продовжувати бої, якщо припинення вогню не відбудеться найближчим часом.

Російські війська досі не взяли навіть ті міста, падіння яких вважалося неминучим минулого літа.

– Зараз вони чинять максимальний тиск, але навіть якщо Києву доведеться поступитися більшими територіями, українські війська можуть змусити Росію платити надзвичайно високу ціну за кожен здобутий кілометр, – зазначає експерт.

Він визнає, що Україні потрібна масштабніша мобілізація, “але ситуація далеко не безнадійна, особливо враховуючи, що європейська підтримка має зрости, а власна оборонна промисловість континенту (Європи – Ред.) вже виробляє значну частину необхідного на фронті.

Хоча темпи просування росіян останнім часом збільшилися, Росія все ще не має достатньої швидкості, щоб кардинально змінити ситуацію на місцях, наголошує автор.

РФ активізувала ракетні та дронові атаки, але, “як це часто буває у стратегічних бомбардувальних кампаніях”, місцеві громади з часом адаптуються та вчаться справлятися з новими загрозами.

– Народ України вже пережив три зими з дефіцитом енергії, але продовжує чинити опір. Він знає свою ймовірну долю, якщо опиниться під владою Москви, – наголошує Фрідман.

Отже, щоб війна в Україні завершилася переговорним шляхом, Путін повинен усвідомити не лише нереалістичність своїх політичних амбіцій, а й те, що провал угоди призведе до погіршення позицій Росії з часом.

– Наразі це далеко не очевидно, – резюмує Фрідман.

Росія застосовує радянський стиль ведення війни

Говорячи про те, що могло б змінити перехід подій на користь України, він звертає увагу, що Москва має бути занепокоєна зростанням темпів українських атак по різних військових та економічних цілях на російській території, як, наприклад, операція Павутина.

Водночас такі удари хоч і є “незручними” та руйнівними для Росії, самі по собі вони навряд чи змінять військову стратегію Кремля, припускає Фрідман.

Вони також не докорінно змінили динаміку бойових дій на передовій, хоча атаки по логістичних вузлах, складах зброї та командних центрах “безумовно допомагають” цьому, йдеться у статті.

За словами Фрідмана, найважливішим завданням є переконати Москву в тому, що її цілі в Україні є нереалістичними. Одним із найскладніших питань у цьому контексті є людський ресурс, який “залишається серйозною проблемою для Росії”.

Аналітик нагадує, що Росія продовжує застосовувати радянський стиль ведення бойових дій, коріння якого сягає імперських часів – коли війська масово кидають на позиції супротивника в надії, що хоча б частина прорветься. При цьому Кремлю поки що вдається комплектувати війська без оголошення повномасштабної мобілізації, частково завдяки високим виплатам.

 – Російська військова машина схожа на видобувну промисловість, яка є прибутковим бізнесом, поки не вичерпано ресурси, – зауважує Фрідман. – Але ресурси рано чи пізно закінчаться. Вже з’являються сумніви, скільки ще робочої сили держава може “придбати” і якою ціною.

Питання лишається відкритим, чи доведеться Кремлю в якийсь момент вдатися до жорсткіших методів.

Економічні проблеми Росії

Ще більшою проблемою для Путіна є здатність російської економіки підтримувати поточний рівень військових зусиль. З кінця 2024 року з’явилися ознаки, що мілітаризована економіка Росії починає перегріватися, а нестача робочої сили, висока інфляція і зростання процентних ставок стають серйозними перепонами для інвестицій, нагадує аналітик.

Путін, ймовірно, досі вважає, що Україна впаде першою, але він завжди недооцінював стійкість і рішучість України. Можливо, переломний момент настане, коли Москва усвідомить цілковиту марність цієї війни, а довгострокова економічна шкода для Росії почне переважати шкоду (для Путіна – Ред.) від визнання, що політична мета війни не досяжна. Можливо, якась майбутня українська операція спричинить необхідну переоцінку (з боку Кремля – Ред.), – припускає Лоуренс Фрідман.

За його словами, наразі “жодна зі сторін не має чіткого шляху до перемоги”.

– Ось що означає бути у “вічній війні”. Ніхто не знає, чим вона завершиться, і чи не стане потенційний мир лише способом Росії відновити сили під прикриттям нестабільного припинення вогню, – підсумовує аналітик.

Усе залежить “від рішень, які ще належить ухвалити”, наголошує Фрідман. Саме тому західні союзники України мають реалістично оцінювати довгострокові потреби країни у війні. Для них формою тиску на Путіна є продовження зусиль, які перешкоджають Росії здобути перемогу.

Читайте також
Трамп вперше визнав, що Путін не хоче миру, і назвав причину – WSJ
разговор Путина и Трампа

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.