А вже за кілька днів бойовики, не соромлячись, почали використовувати і тяжке озброєння. 120 мм міномети працюють і на Луганщині, і на Донеччині. Під прикриттям гранатометів, ворожі групи намагаються підійти ближче до українських позицій. Зазвичай, бойовики інтенсивніше працюють на тих напрямках, де їм найбільше страшно, де вони розуміють, що у разі чого, отримають серйозну відповідь і ніхто з ними бавитися не буде.
Однією з таких ділянок фронту є докучаєвський напрямок. Про те, що росіянам там некомфортно знаходитися навпроти українських армійців, можна судити і з заяв у їхніх ЗМІ, у яких вони постійно звинувачують українську армію в обстрілах і навіть дописують інформацію про пошкодження житлових будинків. Про те, як українська армія відповідає ворогу на обстріли, у нас прийнято говорити “дали гідну відсіч”. Можу лише додати, що ця відповідь більше, ніж гідна. Тому, та сторона починає в своїх зведеннях залякувати місцеве населення та відмазувати свої дії. Точно так само, як, наприклад, в селі Гранітне Волноваського району.
Виїжджає танк окупантів у напрямку Гранітного. Випускає у бік села 30 снарядів. А місцеві запевняють нас, що це не противник стріляє, а ми. Є такі населені пункти, де люди не хочуть зрозуміти, що відбувається, – говорять військові.
Росіянам чудово відомо, що навпроти них у Гранітному та навпроти окупованого Докучаєвська, розташовані позиції 93 ОМБр Холодний Яр. Неодноразово бойовики писали погрози українським армійцям, мовляв, знають всі наші позиції і готові накрити їх щільним вогнем. Холодноярівці лише віджартовуються:
Ми не дочекаємося, коли вони виконають свої обіцянки. Тоді, в бою і стане зрозуміло хто кого боїться, – говорить командир одного з батальйонів.
Проте, на одній з позицій, яка дивиться прямо на Докучаєвськ, вже кілька днів зберігається тиша. Хлопці з 93 бригади говорять, що вони ні з ким про перемир’я не домовлялися, але основна їхня робота зараз на спостережних пунктах.
Вони не стріляють, у нас “перемир’я”. Бачиш, дві труби на горизонті, там є зеленка, в ній асфальтована дорога. По тій дорозі ці д***ли заїжджають на КАМАЗІ в ярок і там стоять. Ми їх постійно бачимо. Тут близько 2-3 кілометрів відстані. Вони там купаються, ми їх бачимо. У нас руки чухаються їх наклепати, але “перемир’я”. А отам, де маленький кущик, бачиш, звідти відстань 1,5 кілометри. Часом вони звідти стріляють. Тут дістає АГС, – говорять мені бійці.
У бінокль видно, як поміж ворожою зеленкою дійсно їздить вантажна машина. За цілі дні спостереження наші бійці помічають, як бойовики прикриваються місцевим населенням, роблять вигляд, що косять сіно, а самі облаштовують свої позиції. Зараз обидві сторони почувають безпечно, але втрачати пильність не можна.
Це лише питання часу – коли запрацює зброя, крупніша за гранатомети. Але армія – це накази і їх виконання. Поки місцеві працюють на полях і в садах, українська армія тренується і набирається сил. Навіть на передовій. Українські бійці звикли до своєї роботи і говорять, що у 2014 потрапили в армію не просто так, справу потрібно довести до кінця. І всі, як один, говорять, що за той шлях, який пройшла їхня бригада в Карлівці, Пісках, донецькому аеропорту, Авдіївці, Мар’їнці, Кримському та інших населених пунктах, за побратимів, які загинули за роки війни, вони не припинять боротися до перемоги ЗСУ.
А командир бригади додає:
Протягом останніх трьох років нас називають “каратєлямі” полковника Клочкова. Я головний “каратєль”, який захищає свою державу, і стосовно якого окупанти порушили більше 5-ти карних справ. “Каратєль”, який починав службу в Луганську. Якщо дають такі оцінки і згадують щодня, значить ми отримуємо гідну оцінку на рівні 1го та 2го корпусів луганської та донецької самопроголошених республік.
Дар’я Бура
фото: Андрій Міхейченко
