Таких зразків ще не було: яке озброєння отримає Україна і як це вплине на перебіг війни
Повномасштабна війна Росії проти України триває вже 70 днів. Весь цей час українські захисники впевнено протистоять російським окупантам.
Україну в боротьбі за свою незалежність, свободу і демократію всієї Європи підтримує низка міжнародних партнерів, які надають нам не лише гуманітарну, а й військову допомогу.
Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець в інтерв’ю Фактам ICTV розповів, яке озброєння отримає Україна від міжнародних партнерів, як це може вплинути на перебіг війни з Росією і чи достатньо допомоги нам надають.
— Ми спостерігаємо зараз докорінний перелам у підході Заходу до підтримки України у війні з РФ і початок масштабного постачання важкого озброєння. Що саме нам зараз постачають?
— Дійсно, ми говоримо про те, що відбувся якісний перелам щодо вибору закордонного озброєння, яке сьогодні постачається до України. Якщо раніше ми говорили про Javelin, Stinger, певний перелік протитанкових засобів малої дальності, які нам дуже допомогли на першому етапі війни, то зараз вже йдеться про якісно інше озброєння, яке насамперед скероване на те, щоб українська армія отримала нові можливості.
Передусім, це далекобійні можливості, про що ми неодноразово просили наших західних партнерів. На сьогодні ми отримуємо достатньо широкий перелік озброєнь, про які раніше і не могли мріяти. Зокрема, це німецькі, американські, французькі та шведські гаубиці. Кожна з них, умовно кажучи, має калібр 155 мм, а деякі є взагалі топовими розробками в цій ділянці. Це, зокрема, німецька гаубиця PzH-2000 або французька CAESAR.
Це дві топові розробки, які дозволяють українській армії за умови достатньої кількості їхніх зразків і за умови якісного застосування забезпечити суттєву перевагу на полі бою, особливо під час проведення контрбатарейної боротьби. Тому що ці гаубиці з дальністю понад 30 км суттєво перевершують ті зразки, які є сьогодні в штатному порядку російської армії. Зокрема, Мста-Б, Мста-С або інші зразки калібру 152 мм.
Це той рівень, коли ми отримуємо зброю, як на цивільному ринку найтоповіші моделі Mercedes. Таких зразків у нас не було, їх немає у загарбників.
Якщо ми говоримо про німецькі зразки, це геній німецької думки, тому що ця гаубиця Panzerhaubitze 2000 є топовою моделлю у світі, яку всі визнають, що це крута річ.
— Крім артилерії, що ще ми отримуємо чи маємо отримати найближчим часом?
— Я кажу передусім про артилерію, тому що це те наболіле, де ми поступаємось російській армії у кількості зразків і в кількості боєприпасів. Зараз ми цю ситуацію намагаємось переламати саме за рахунок надання закордонної допомоги. Але не лише артилерія.
Зокрема, заступник держсекретаря Держдепу США Вікторія Нуланд говорила про те, українська армія вже отримала реактивні системи залпового вогню. З огляду на те, що це пролунало з вуст саме високого посадовця США, це створило ще одну суттєву надію для української армії на те, що, імовірно, Сполучені Штати готові нам передавати системи HIMARS. Тому що як таких РСЗВ у американців немає.
Точніше, вони інтегровані в багатофункціональні оці комплекси, які можуть застосовувати і реактивні системи залпового вогню з дальністю до 40-70 км. А головне, що на ці ж установки може встановлюватися оперативно-тактична ракета. І цей комплекс стає тим відомим комплексом ATACMS, який має вести удар на дальності до 300 км.
Якщо ми вийдемо на цей рубіж, то фактично отримаємо ту далекобійну “довгу руку” знищення російського агресора, якої у нас насправді сьогодні немає. Тому що ми сьогодні можемо знищити ворога на максимальній дальності у 120 км, використовуючи можливості тактичного комплексу Точка-У радянського виробництва, які мають дальність до 100-120 км. Інших зразків, які можуть знищувати ворожі цілі на великій дальності, у нас просто немає.
Тобто ми дуже сподіваємось на HIMARS і на ATACMS. Окрім того, дійсно, є широкий спектр озброєнь бронетанкової техніки, яка може використовуватись і для наступальних операцій, і для проведення активної оборони. Це танки різного типу, головне, Т-72 в різних модифікаціях, які нам постачають Словаччина, Польща, і які нам справді потрібні.
Це бойові машини піхоти, артилерія меншого калібру і часом такі диковинні речі, як, зокрема, готовність постачання з Німеччини зенітного танку Гепард. Із зенітними установками, які можуть знищувати цілі на відстані до 3 км. У мене є запитання до цього зразка, але в будь-якому разі ми зараз беремо те, що нам можуть дати наші друзі. І ми знайдемо місце для цього зразка в нашому бойовому порядку. Після війни розберемось — що нам зайве, а що нам дійсно потрібно і на перспективу.
— Ми бачимо, що росіянам “довга рука” допомагає нам сильно дошкуляти, але не дала їм беззаперечної переваги в цій війні. У чому різниця між агресією за допомогою цієї “довгої руки” і, в нашому випадку, обороною проти противника?
— Коли ми говоримо про використання далекобійного високоточного озброєння, то накопичені запаси РФ зі створення зразків крилатих ракет різного призначення, які можуть запускатися з-під води, з води, сухопутних носіїв, повітря — це весь сегмент від Калібрів, Іскандерів, Х-101.
Дійсно, вони готувались до війни і накопичили певні запаси високоточного озброєння, які були використані на першому етапі війни для того, щоб проламати нашу протиповітряну оборону, знищити авіацію і в такий спосіб забезпечити в перспективі домінування в повітрі для своїх літаків, а потім використовувати цю високоточну зброю для придушення тих осередків спротиву, які залишаються.
Практика показала, що насправді цей потенціал у росіян не був використаний повною мірою, тому що ми знали про цей напад, щонайменше військове керівництво. Для мене ознакою нашої підготовки є те, що ми перебазували літаки з усіх аеродромів на інші ділянки. Так само сталося це і з низкою засобів протиповітряної оборони, які були мобільними. Але ми значною мірою втратили низку радіолокаційних станцій, які забезпечують спостереження над повітрям і які можуть виявляти крилаті ракети. Частково це відгукується сьогодні, коли ми не можемо ефективно і в достатній кількості збивати російські крилаті ракети.
Я думаю, що у нас відсоток збиття ракет становить приблизно до 30% від запущених зразків. Ці ракети можуть знищувати наші цілі, запускаючись з відстані в 2 або 4 тис. км. Тобто це показники, які для нас поки що є недосяжними, але це говорить про те, що свого часу ми зробили велику помилку, що не рухали активно наші ракетні програми. Я маю на увазі не лише Нептун, а безпосередньо комплекси Сапсан і Грім, які в розрахункових документах мали дальність 500 км. А були напрацювання комплексів і 1500 км.
Тобто ці зразки на паперах у нас є і були перед війною. Навіть буквально за місяць перед війною були обговорення, як активізувати ці роботи. Сьогодні Росія демонструє перевагу цієї “великої руки”, але, як бачимо, вона не забезпечила злам нашої оборони і той потенціал, який вони хотіли. Ми ефективно обороняємось. Ба більше, ми наносимо велику шкоду російській армії і на землі, і в повітрі. Ситуація ще покращиться, якщо ми вирішимо для себе два компоненти: протиповітряна оборона більш активна, і, знову-таки, повертаючись до “довгої руки”, хоча б до 300 км, яку ми сподіваємось отримати від американців.
Ми тоді зможемо знищувати аеродроми підскоку, які розташовані біля нашого кордону на відстані до 30-40 км, забезпечувати знищення тих нафтових баз або логістичних шляхів, які розташовані так само поблизу наших кордонів. Ми зможемо знищувати скупчення військової техніки на базах розгортання до того, як вони виходять у бойовий порядок. Тобто нам це вкрай потрібно, і я думаю, що ця оперативна нагальна потреба є зрозумілою для американців і європейців, тому що ці пропозиції ми вже неодноразово висували.
І тому, якщо Вікторія Нуланд каже, що у нас є РСЗВ, я думаю, що це перший крок до того, що у нас будуть і ATACMS. А коли британський заступник міністра оборони говорить про те, що ми маємо всі права використання закордонної зброї, зокрема і по російській території, тому що вона б’є по наших об’єктах, не зупиняючись ні перед чим, я думаю, що це так само додаткові базові, легітимні підґрунтя, які створюють нормальну основу для розширення спектру озброєнь, які отримає Україна, зокрема й за програмою ленд-лізу, і на підставі двосторонніх програм, які реалізуються між країнами НАТО та Україною.
Є ціла лінійка різних ракет, які можуть мати різну дальність і різну точність. Тобто є показники ракет 250 км з точністю до 10 м, імовірнісне відхилення від точки влучання — це дуже гарно, тому що 10 м у такої ракети і 120 м у тієї ж Точки-У, яку ми використовуємо. Але сподіваємось, що зараз на нашому боці буде і технологія, і вдача, і допомога Бога. Тому що, коли ми за допомогою Точки-У з таким великим відхиленням змогли влучити в російський десантний корабель, я думаю, що це можна записувати в будь-які історичні книжки, які описують ту чи іншу бойову подію.
— Високоточний американський снаряд Excalibur. Були повідомлення, що нам передали їх певну кількість, а також гаубиць, які можуть ним стріляти. Наскільки це може також змінити хід бойових дій в Україні?
— Артилерія — це зброя, яка знищує ціль снарядами. Але щоб снаряд влучив у якусь окремо визначену ціль, треба випустити їх значну кількість. Зокрема, типовий розрахунок передбачає, що для знищення цілі типу танка чи закритої споруди на відстані 20 км треба вистрілити з однієї гармати 560 боєприпасів.
Якщо там буде батарея — 3 або 4 гармати, — то ми ділимо 560 на кожну, і все одно отримуємо достатньо значну кількість боєприпасів, яку маємо вистрілити. Це займає час, створює напруження на логістику, ризики для підрозділу, який здійснює таке вогневе завдання, тому що по ньому зараз будуть прилітати ворожі снаряди.
Отже, маємо: типова ціль — 560 снарядів і час на виконання цього бойового завдання. І тепер ми беремо снаряд Excalibur, який, з одного боку, має дальність до 40 км у виконанні середнього типового завдання, і снаряд має імовірність знищення окремо стоячої цілі з вірогідністю 0,9. Вистрілюючи два снаряди, ми, умовно кажучи, гарантовано знищуємо цю ціль.
Це означає, що ми виконуємо завдання штучним товаром, тому що він дорогий, але ми гарантовано його виконуємо, і виконуємо швидко. Так от, постачання снарядів Excalibur для української армії, для ведення конрбатарейної боротьби буде надзвичайно гарним допоміжним чи навіть основним варіантом при вирішенні окремих завдань контрбатарейної боротьби.
Але Excalibur можуть стріляти лише гаубиці, які мають автоматизовану систему управління в складі самої зброї. Практично можна буде стріляти безпосередньо німецькою гаубицею PzH-2000, шведським Арчером, французькою гаубицею і американськими гаубицями М777 у версії А2, залежно від того, яку ми версію отримаємо.
Тому що деякі зразки мають автоматизовану систему управління. Тобто фактично всі сучасні гаубиці, які перераховані в переліку постачань, можуть використовувати боєприпас Excalibur.
— Наскільки достатніми ви ці поставки вважаєте наразі?
— На цьому етапі, якщо всі поставки, які задекларовані щодо артилерії великого калібру, будуть виконані, то фактично ми зможемо сформувати, як приклад, п’ять окремих артилерійських бригад додатково. Це фактично стільки ж, скільки ми мали перед початком війни в 2014 році.
Умовно кажучи, у нас перед війною, за відкритими даними, було 130 гаубиць Мста-Б, які могли використовувати боєприпаси калібру 152 мм. Тобто Мста-Б — 130 одиниць. Тепер ми лише від американців отримаємо близько 90 гаубиць М777 калібру 155 мм з повним устаткуванням — з тягачами і, головне, з боєприпасами. Тому що насправді ми зараз достатньо ощадливо використовуємо боєприпаси 152.
Вони є дуже різні, під кожен зразок були нюанси з їхнім створенням за часів СРСР. Але на відміну від росіян, які боєприпасів не жаліють. І тепер ми отримаємо і більш потужні гармати з більшою дальністю, з більшою потужністю і з достатньою кількістю боєприпасів.
Отже, ми не лише виходимо на певний паритет за потужністю, а й за дальністю, влучністю і щодо реалізації окремих тактичних прийомів на полі бою. Зокрема, з тим же Excalibur ми виходимо на той рівень, який росіянам просто не під силу буде ні зараз, ні в найближчій перспективі.
— Наскільки у нас зараз велика потреба в легкій бронетехніці? Чи правильно я розумію, що в ситуації української маневреної оборони більш важливе навіть не озброєння цієї легкої бронетехніки, а, власне, забезпечення мобільності підрозділів з броньовим захистом, щоб вони могли вчасно доїхати до певної точки?
— Коли ми говоримо про легку бронетехніку, то у нас дійсно є потреба для заміни тих зразків, які вибули на полі бою, і для бригад або підрозділів, які формуються. Пам’ятаєте складні історії, як довго ми шукали БМП-1 чи БМП-2 в Чехії перед цією фазою війни? БМП зокрема, їх мало.
Але машини, які можуть пересуватися на гусеницях полем бою, як той же МТЛБ, нам вкрай потрібні. Так от, коли нам постачаються зразки М113, мене це цілком влаштовує. Коли нам кажуть, чому М113, а не БМП Bradley, скажу таку фразу, що у нас є потреба, голод, спрага, і нам дають хліб, який нам дуже потрібен, а хтось каже: а чому хліб без масла? Так от, поки що такий момент.
— Чи можемо ми розраховувати ще на розширення переліку країн, які нам постачають важке озброєння?
— Ми зараз чомусь зациклились лише на важкому озброєнні, на артилерії. У нас незадоволені потреби в протиповітряній обороні. Європейські країни і Сполучені Штати насправді перебувають у певних обмеженнях.
Зокрема, комплекси Patriot передавати довго, це окреме військово-політичне питання. Зразків сучасної європейської зброї в галузі ППО у європейських країн на сьогодні просто немає, її треба робити. І це теж — рік, два, три за наявності замовлення і зрозумілого механізму фінансування таких рішень. Хоча в проєкті ленд-лізу, можливо, це буде простіше.
А та ж Японія і Південна Корея, наприклад, мають власні зразки систем протиповітряної оборони, особливо Південна Корея. Тож, я думаю, що ці моменти, пов’язані з протиповітряною обороною або з іншими сегментами озброєння, які мають більшу гнучкість і технологічність, ніж ті зразки, які ми бачимо у європейських країн, цілком могли б бути обговорені.
Тому що, повторююсь, окрім гармат, артилерії, танків, БМП, нам потрібно зміцнювати ППО. І це можуть бути і комплекси зенітно-ракетні різного ґатунку, і окрема тема авіації.
— Зустріч на авіабазі Рамштайн відбулася вже після того, як стали відомі плани з масштабного постачання Україні важкого озброєння. Чи відкриє вона ще якісь нові горизонти?
— Ми мали історичну зустріч міністрів оборони майже 40 країн. Ці країни і міністри оборони були одностайні в тому, що вони готові надавати допомогу Україні в її протистоянні російській агресії. Це історичний факт, яких раніше, я думаю, не було. Це майже як створення коаліції у боротьбі з Третім рейхом, коли Радянський Союз, Сполучені Штати, Британія і ще 53 країни об’єдналися у форматі такої коаліції, аби розгромити фашизм.
Зараз цей фашизм втілився в політичне обличчя Путіна, російського керівництва і дії російської держави. І зараз весь цивілізований світ об’єднується для того, щоб дати системну відсіч, де саме Україна є на передньому краї такої боротьби.
Ця зустріч є певним маркером, але вона має певні організаційні наслідки. Це створення робочої групи, яка раз на місяць буде збиратися. Є спеціальна уповноважена особа, визначена Пентагоном, яка буде займатися інтегральними завданнями щодо узгодження всіх процесів надання військової допомоги Україні з усіх країн у максимально швидкі терміни, з урахуванням максимальних побажань української сторони, і пошуком фінансових механізмів вирішення поточних питань.
Тобто ми маємо політичну декларацію на рівні усього світу і створення механізмів, які дійсно ці слова переводять у реальний механізм задоволення реальних потреб і створення дійсно потужного механізму військового захисту від російської агресії. І захисту, і потім, у перспективі, повного розгрому.
