Лінк із 79 бригади ДШВ: як link builder став пілотом ударних дронів
Воїн із позивним Лінк – командир відділення батальйону безпілотних систем 79 окремої десантно-штурмової бригади 7 корпусу ДШВ ЗСУ. У цивільному житті він працював в IT-сфері, а сьогодні керує дронами на фронті.
В інтерв’ю боєць розповідає, як потрапив до армії, про свій перший бойовий виїзд, емоції від ураження ворога і про те, що допомагає триматися в найскладніші моменти.
– Як народився позивний Лінк?
– У цивільному житті останні шість років працював в IT, на посаді link builder. Простими словами – це людина, яка робить сайт більш авторитетним, просуває його в топ у пошуковій системі Google. З цього, власне, і народився мій позивний.
Треба було швидко придумати щось, я подумав: Так, хто я там? Лінк білдер? Добре… Ще я розумів, що на початку працюватиму третім номером – штурманом, і згадав, що у фільмі Матриця був штурман на ім’я Лінк. Тому врешті-решт так і вибрав собі позивний – Лінк.
Я народився в Черкаській області. Населений пункт не буду називати. Це дуже гарне село – невелике, але гарне.
– Як ти потрапив до війська?
– Понад рік тому я мобілізувався за повісткою. Довго не думав – одразу пройшов ВЛК, зібрав речі й поїхав до Житомира. Далі – за стандартом, як у всіх, навчання, а туди вже приїхали представники 79 бригади, які проводили співбесіди й відбирали людей в різні сфери, зокрема FPV.
Я з ними поспілкувався, вони мене розпитали: чим займався до мобілізації, що вмію, які є навички. Я розповів про свій бекграунд в IT-сфері. Тим більше, що про FPV я знав ще задовго до війни. Коли вони ще були іграшками, а не зброєю. Ми збирали їх, паяли – мені було цікаво.
Також до мобілізації я допомагав своїм друзям, які вже були в армії, закривати збори, шукати і закуповувати FPV, РЕБ.
Рекрутерам з бригади це сподобалося — так я і потрапив у, тоді ще, роту ударних безпілотних комплексів 79-ки.
– Розкажи про свій шлях у бригаді.
– Пілотом я став не одразу. Спочатку були курси в підрозділі. Вивчав технічну складову дронів, потім — практика на полігоні, після цього вже потроху почав виїжджати на позиції.
В екіпажі зазвичай три людини. Перший номер – пілот, який, власне, керує дроном. Другий номер – штурман і фахівець з технічної частини. Третій номер виносить дрони з бліндажа. Спочатку я працював третім номером, потім другим, після цього вже став пілотом.
– Тобто тебе ще додатково навчали в бригаді?
– Так, тут без навчання ніхто не дасть в руки дрон. Насправді, мені запропонували великий вибір спеціальностей. Я і на ударних “крилах” навчався літати, і на важких бомбардувальниках. Я літав на всьому.
– Ти запам’ятав свій перший виїзд?
– Кожен військовослужбовець пам’ятає свій перший виїзд. Тому що ти не знаєш, чого чекати, не знаєш, куди їдеш, що там буде, як там буде.
Мій перший виїзд був довгим, тому що велося вороже обстрілювання. Це було біля Антонівки. Ми багато зупинялися, перечікували і їхали далі.
Особливо я запам’ятав момент, коли ми мчали на машині, я повернув голову назад і побачив, як снаряди падають просто за нами. Це було страшно, але я був більш-менш спокійний, тому що мої побратими почвалися впевнено, і я подумав: Напевно, це звичайна справа.
Так, це я запам’ятав дуже добре. Хоча більшість виходів набагато спокійніші.
– А щодо першої цілі, пам’ятаєш?
– Це була невелика прибудова, сарайчик, в який забігли вороги, його потрібно було уразити. Це було на FPV. Я дуже переживав, щоб усе вийшло, щоб нікого не підвести. Тоді мені це вдалося – склали той сарай.
Цікаво, що моя перша ціль на важкому бомбардувальнику була схожа. Це теж була прибудова, в яку забігла велика кількість противника. Завдання виконали успішно. Здригнулося добре.
– Які були емоції?
– Я був дуже радий, але стриманий. Передовсім це робота. Я був задоволений від думки, що ці окупанти вже нікому не зашкодять, не дійдуть до позицій наших хлопців в окопах. Ми зробили те, що на нас було покладено.
– Пам’ятаєш свій найважчий день на війні?
– Найгірші дні – це коли когось втрачаєш. Так, буває, що втомлюєшся фізично, важка зміна, але ти до цього звикаєш. А коли щось трапляється з кимось, з ким ти пройшов багато чого, це дуже важко, це страшно.
Злість бере, що через цих пі**рів хтось втрачає свого чоловіка, сина, дочку… Це дуже важко.
Дуже допомагає колектив. Усі намагаються підбадьорити одне одного, пожартувати. Це рятує в таких ситуаціях.
– Яка твоя мотивація?
– Я думаю, як і у більшості, це наші рідні. У мене є наречена Настя, яку я дуже сильно кохаю. Батьки, родичі. Хочеться, щоб у них все було добре. Хочеться закінчити цю війну, яку ми не починали.
