Європейці не готові мерзнути заради України: що означає резолюція Європарламенту щодо ембарго на енергоресурси РФ
На засіданні Європарламенту підтримали резолюцію, яка закликає країни ЄС до негайного запровадження ембарго на російське вугілля, нафту, газ та ядерне паливо.
Виникає враження, що тепер жодна країна ЄС не зможе купувати російські енергоресурси. Насправді ж це лише політична воля колективного Євросоюзу.
Факти ICTV поспілкувалися з членом Економічного дискусійного клубу Олегом Пендзиним про рішення Європарламенту та чому його буде важко реалізувати на практиці.
– Що означає рішення Європарламенту про негайне ембарго на російські енергоресурси?
– Тут є проблема. Вона полягає в тому, що Європарламент нічого не вирішує, від нього нічого не залежить. Це рекомендаційний орган і всі вимоги, які він висуває, носять виключно політичний характер.
Все залежатиме від Брюсселю. Від єврокомісарів, по суті від уряду Євросоюзу та узгоджених дій країн-членів ЄС.
Але в них дуже цікава процедура, яка полягає в тому, що якщо навіть одна країна проти, то спільні рішення не ухвалюються і ЄС до них не доєднується.
Тобто закликати Європарламент може до чого завгодно, але п’ятий пакет санкцій (ЄС проти Росії, – Ред.) не передбачає ембарго ані на газ, ані на нафту.
Ба більше – вони навіть не домовилися щодо всіх пунктів п’ятого пакету санкцій. Є питання щодо заходу російських кораблів до портів, термінів відмови від вугілля.
Європарламент – це політичний орган. Безперечно, його заяви важливі, але не вирішальні.
– Яка ж тоді перспектива відмовитися від російських енергоресурсів усім країнам ЄС?
– Нині доля російського газу в Німеччині в загальному балансі газу в цій країні становить близько 35%. Станом на сьогодні його немає чим замістити.
Тому коли говорять про 1,5-2 роки процедурного відмовлення від газу РФ – це дуже оптимістичні прогнози.
В інших країнах (Євросоюзу, – Ред.) свої нюанси, але логіка полягає в тому, що найголовніше для будь-якого політичного діяча країн-членів ЄС – позиція його власних виборців. Давайте будемо відвертими: жоден європеєць не хоче мерзнути заради України.
Тепер подивимося на ситуацію з російською нафтою. Хто проти введення ембарго на постачання російської нафти в ЄС? Ті, хто на своїй території мають нафтопереробні заводи. Це й Австрія, й Угорщина.
Якщо у певної країни немає альтернативних поставок нафти, то вона проти. Наскільки мені відомо, проти й Болгарія, оскільки у них завод, який належить компанії Lukoil.
До речі польський Orlen також брав нафту з РФ, хоча й нині шукає інші напрямки постачання.
Для європейця є дві чаші терезів: з одного боку страх, що завтра війна прийде до нього, а з іншого – бажання жити так, ніби нічого не сталося.
Що в даний момент перемагає – такі рішення й ухвалюють єврокомісари та країни Євросоюзу. Причому рівень страху на сході ЄС значно більший, тому поляки, прибалти і словаки надзвичайно активно підтримують Україну.
Винятком є угорці, які вважають себе розумнішими за інших та думають, що зможуть домовитися (з Росією, – Ред.).
– Тобто ви не вірите, що справа зайде далі резолюції?
– Рішення має ухвалюватися одностайним голосуванням. Будь-яка країна, яка виступає проти, може накласти на нього вето.
Я не вірю, що введуть ембарго на постачання газу (з Росії, – Ред.) протягом двох-трох найближчих років.
Лише пів року тому довгостроковий контракт з Газпромом уклала Угорщина на дуже вигідних для себе умовах. На цій самій трубі сьогодні сидять болгари і греки.
Так, можна раз і назавжди забути про Північний потік-2, але доки не буде альтернативних поставок газу в ЄС, то нічого не буде.
Чому такі сміливі поляки? Оскільки вони через LNG-термінал сидять на американському скрапленому газі.
– Можливо, якщо не на всі енергоресурси, то хоч на частину можна буде запровадити ембарго?
– Не треба бути в ілюзіях, потрібно реально оцінювати нинішню ситуацію.
Ембарго на постачання вугілля – реальне, оскільки є механізми заміщення, тим паче із ухваленням програми декарбонізації. Тобто європейцям так чи інакше потрібно займатися цим питанням.
Відмовитися від нафти теоритично можливо, адже станом на сьогодні вона вивільняється з інших джерел. Якщо Венесуела піде назустріч, то весь ринок Латинської Америки буде у нафті.
І найголовніше: якщо буде ядерна угода з Іраном, то нафта піде дуже потужно і від (російської, – Ред.) нафти можна буде відмовитись. Із газом ситуація набагато складніша.
