3 лютого до України завітає президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, щоб обговорити питання двосторонньої співпраці. Якраз через два роки після останнього візиту до Києва.
Уже кілька місяців турецький лідер пропонує свою допомогу для вирішення конфлікту між Україною та Росією. Але чи варто сподіватися на прорив або на те, що Анкара спробує вирішити внутрішні проблеми за рахунок Києва?
Порядок денний
Найбільший інтерес Туреччини на переговорах з Україною – економічний.
Надвисока інфляція стала негативним трендом в усьому світі 2021 року, а для Туреччини – неабиякою проблемою. За минулий рік інфляція в країні склала 36%.
Крім того, турецька ліра знецінилася майже вдвічі порівняно з американським доларом.
Тому Ердогану так важливо порушити питання економічної співпраці з Україною.
Тим більше, що вже підтвердили підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною, що сприятиме розвитку товарообміну між державами.
Ціль України – нарощування товарообігу до $10 млрд. Враховуючи, що сальдо для нашої держави у торгівлі з Туреччиною позитивне навіть зараз, після підписання угоди про ЗВТ можна очікувати на його зростання.
Говоритимуть і про військово-технічне співробітництво, яке нині досить обмежене. Однак можна пригадати, що безпілотники Bayraktar чудово себе показали в ОРДЛО.
Політолог Олексій Якубін вважає, що нікого не здивує, якщо Україна захоче просунутися далі у цьому питанні.
– Помітно, що у Києва на перший план виходять питання, пов’язані із взаємодією в оборонній сфері.
Наскільки я розумію, обговорюватиметься ймовірність виробництва тих самих безпілотників Bayraktar, але в Україні, – висловлює припущення політолог.
Дипломатичні питання також обговорюватимуть, але, найімовірніше, просто узгодять позиції. Наприклад, щодо підтримки суверенітету України та прав кримських татар на території окупованого Криму.
Посередництво Туреччини
Не залишиться поза увагою й загроза ескалації з боку Росії. Ердогану невигідно, щоб між Україною та РФ почалася повномасштабна війна, та й навіть загострення в ОРДЛО.
Причини для нього незмінні – удар по турецькій економіці, наголошує експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього Ілія Куса.
– Одним із інтересів Туреччини є недопущення ескалації поблизу Чорного моря та своїх морських кордонів, оскільки це може зашкодити регіональній торгівлі, а отже, й економічній стабільності країни, – пояснює він.
Та й для нас це непоганий шанс хоча б спробувати налаштувати нову лінію переговорів з Росією у питанні деокупації українських територій.
З листопада 2021 року від Ердогана лунали заклики виступити посередником між Києвом та Москвою.
І, найімовірніше, продовжать лунати, адже для нього це можливість стати важливим гравцем у регіоні.
– Це спроба турецького президента перетягнути на себе ініціативу з регіонального посередництва і мирного врегулювання конфліктів. У якому він бачить можливість посилити особистий імідж, а також посилити вплив своєї держави, адже турецьке керівництво вбачає себе потужною регіональною державою, яка може грати більш активну роль у регіональних процесах, – каже Куса.
Не варто забувати і про фактичну втрату Мінська як майданчика для переговорів у межах Тристоронньої контактної групи.
Україна та Росія чудово розуміють, що після завершення пандемії потрібно буде шукати нову “нейтральну територію”.
Якубін теж звертає увагу на те, що для Ердогана це більша можливість стати частиною діалогу з безпеки в Європі.
– Ердоган для себе розглядає Україну як можливість підвищити статус та вплив у Чорноморському регіоні.
Звідси й ідеї Ердогана про те, що він готовий бути посередником між Зеленським і Путіним. Про те, що Туреччина готова приймати представників ТКГ замість Білорусі. Він хоче вклинитися у дискусію щодо європейської безпеки, – переконаний політолог.
Можливо, зусилля Анкари й не відкриють нових шляхів для вирішення конфлікту, але підштовхнуть Росію до зустрічі у Нормандському форматі. Хоча б для вирішення таких нагальних питань, як обмін полоненими.
Недовіра до Ердогана
Питання посередництва Туреччини у переговорах України та Росії не варто оцінювати як гру об’єднаного фронту проти Кремля.
Хоча в Анкари та Москви останніми роками було доволі багато конфліктів, Ердогану важливо зберігати нормальні відносини і з РФ. Тож і значного тиску від нього очікувати не варто.
Тим паче, що Кремль поки що не висловлює зацікавленості у посередництві Ердогана.
– Проблема врегулювання конфлікту – не у форматах і посередниках, а в тому, що між Україною та Росією дуже суттєві розбіжності у сприйнятті природи конфлікту і плану дій щодо його врегулювання.
Я не бачу, як Туреччина може це змінити. Вони не можуть вплинути на позицію Росії, не можуть вплинути на позицію України, та й, власне, не хочуть. І я ніколи не бачив якихось проривних ініціатив з боку Туреччини щодо Мінських угод або ж Донбасу. Їх цікавить можливість набути політичних балів на тлі кризи, яка розгорнулася між Росією та колективним Заходом, – висловлює думку Куса.
Крім того, Туреччина є членом НАТО, що в контексті нинішнього протистояння з колективним Заходом може негативно вплинути на відносини з Росією.
Особливо якщо зважити на ставлення Ердогана до вирішення проблем у відносинах з Москвою.
– Ердоган вже неодноразово показував, що якщо турецькі інтереси розходяться з російськими, то він діятиме більше у турецьких інтересах.
Крім того, є певна конкуренція. Невідомо, наскільки довірливо Росія ставиться до того, щоб саме Ердоган був посередником, – зауважує Якубін.
Фактично, лише питання двосторонньої співпраці для України гратимуть значну роль під час візиту Ердогана. Особливо угода про ЗВТ, яка підсилить як нашу державу, так і Туреччину.
А от протидія зовнішнім викликам, зокрема України, і досі залишається примарною. Цілком імовірно, що бажання Ердогана стати посередником у діалозі між Києвом і Москвою не вийде за межі теорії.
Фото: Штаб ООС
