У сина немає частини черепа: матері важкопоранених дітей не стримали сліз після обстрілів Харкова

У Харкові родина 12-річного Гліба понад два місяці жила у підземці. Хлопчик там був волонтером – розвантажував гуманітарку та приносив воду. У квітні вони повернулися додому в донедавна нібито тихий район Харкова.

Але 27 червня район піддався масованому обстрілу російської армії касетними боєприпасами зі Смерчів. Загинуло дев’ятеро людей, ще 29 жителів зазнали поранень. Серед постраждалих є п’ятеро дітей. 12-річному Глібові зробили надскладну операцію на серці.

– Він забіг до квартири, вже був весь у крові, з криками: допоможіть, рятуйте, я помираю, – розповіла матір пораненої дитини Ірина Бондаренко.

Скалок від касетних боєприпасів прошив Глібові руку, пробив легені та зупинився у серці. Матір Гліба розповіла, що уламок залишився, його не дістали. Незабаром має бути консультація з кардіохірургом, і необхідно зробити УЗД серця. І зараз невідомо, яким буде результат.

– Я чую свист та дивлюся вгору. Здалося, ніби там птах, і ми підбігаємо до якогось під’їзду. Я думав, що мій друг відчинить двері, ми забіжимо, і нам нічого не буде. Але він не мав ключів, і ми не змогли забігти, – розповів 12-річний Гліб.

9-річний Гриша – з того ж району в Харкові. Його стан тяжкий, а позаду вже дві операції. Його старший 11-річний брат має легші поранення. Російські Смерчі влучили просто по дитячому майданчику.

– У той момент, коли я збиралася виходити та почула вибухи, я вже розуміла, що хтось буде поранений. Це було все видно, чути з вікна, що там уже був дим на майданчику. Вибігла і побачила, що моя дитина лежить на землі, розповіла мати поранених дітей Наталія Теницька.

Лише через цю дитячу лікарню Харкова від лютого пройшло понад 40 поранених дітей. 12-річного Стаса привезли з-під Ізюма два тижні тому. Він досі у реанімації, тому що у дитини немає частини черепа.

– Сильно, сильно… Шансів нам ніяких не давали. Ви знаєте, що це таке – мозок. Видавлені кістки, видно мозок. Мозок помили йому, – розповіла мати пораненої дитини Лідія Лях.

Матір говорить, що найтяжче те, що до села Грушуваха під Ізюм вони втекли з Краматорська лише у квітні. Дитина вже мала психологічну травму після 2014 року під час обстрілів. Через це Стас не зміг піти вчасно до школи.

– Дитина перестала говорити. Ми цілий рік ходили до приватного логопеда. Вона нас витягнула. Вона начала з ним балакати, почала йому писати літери. У вісім років він пішов до школи.

Тепер у реанімації у Харкові, маючи складну травму голови, Стас щовечора, коли з Бєлгорода на місто летять по декілька ракет, знову здригається на лікарняному ліжку.

– Коли нічого, а коли аж схвачується. кажу, синочок, спи, кажу, все нормально… Боїться син мій, сильно боїться, – розповіла мати Стаса.

Щойно дітей можна буде транспортувати, тоді Стаса, Гришу та Гліба заберуть саневакуацією до Львова, а потім на лікування за кордон. Мами хлопців, прощаючись, просять передати харків’янам, що тихих районів у місті нема. З дітьми у Харкові залишатися небезпечно.