25 березня до Києва повернулась збірна України з футболу, яка напередодні в Сен-Дені зіграла внічию із командою збірної Франції. Зустріч завершилася з рахунком 1:1.
Факти ICTV поспілкувалися з наймолодшим гравцем української команди Іллею Забарним. 18-річний спортсмен поділився враженнями після матчу, розповів про те, на кого рівняється в світі футболу, та до чиїх порад прислухається.
– Ілле, ти дуже рідко даєш інтерв’ю. Чому ти уникаєш спілкування з пресою?
– Є дуже багато пропозицій, але мені не хочеться розповідати про себе та свої досягнення у футболі, бо раптом виявиться, що я не досягнув потрібного рівня? От коли вже стану впевненішим у собі, закріплюсь повністю в Динамо та збірній, тоді буду спілкуватись із журналістами.
– Пригадуєш день, коли тебе запросили грати в збірній Україні з футболу?
– Це було після гри з Шахтарем. Це для мене було абсолютним здивуванням. Я не думав, що в такому юному віці можуть викликати до збірної. Мені сказали: “Бери речі, ми тебе чекаємо”.
– Як тебе зустріли в команді?
– Знайомство пройшло дуже добре. Атмосфера була чудовою. Хлопці мене добре сприйняли. Було враження, що з усіма вже давно знайомий.
– А як у команді відреагували на твій юний вік, адже твоїх однолітків немає?
– Звісно, тут загалом старші хлопці, але на вік тут не дуже зважають. На першому місці людина, а не її вік. Немає такого, що хтось із кимось не спілкується або уникає розмов. Нам завжди є про що поговорити. Із цим немає жодних проблем.
– Із ким ти товаришуєш найбільше?
Із динамівцями – Сергієм Сидорчуком, Віталієм Миколенком, Олександром Караваєвим, Олександром Тимчиком, Богданом Михайліченком, Володимиром Шепелєвим і Жорою Бущаном. Із ними я найбільше часу проводжу.
– Як відреагували батьки на твій виклик до збірної?
– Тато дуже хвилювався через те, що я молодий, а навантаження – складні й небезпечні. Але, оскільки вони медики за фахом, то й мої перші рятівники у разі травм. Мій тато знається на спортивній медицині. Тому він перший, хто мене лікує.
– Твої батьки – фанати футболу?
– Уже так (усміхається). Тато раніше дуже захоплювався Динамо. Коли я був дитиною, ми разом дивилися матчі.
– Пам’ятаєш свою першу розмову із тренером збірної України Андрієм Шевченком?
– Це було на зборах перед першою грою також із Францією. Андрій Миколайович на тренуваннях мені давав багато порад. Говорив, що треба уважно стежити за супротивниками, коли ті рухаються, й не приймати поспішних рішень. Підтримував, говорив спокійно: “Ти грав на цьому рівні, просто впевненіше дій”.
– Складно було засвоїти багато інформації одразу?
– У Динамо теж багато теорії, тому я звик до того, що за короткий проміжок часу треба опанувати багато інформації.
– Як тобі працювати із Мауро Тассотті (екс-захисник Мілана та один із тренерів збірної України, – Ред.)? Які поради давав він?
– Тассотті ділиться досвідом у конкретних ситуаціях. Він пояснює, де знаходиться м’яч, яку позицію слід зайняти, кого маєш страхувати в тій чи тій ситуації, куди бігти тощо.
– Ти зберіг щось на згадку після свого першого матчу за збірну України?
– У мене збереглись футболки, я спеціально ні з ким не мінявся, щоб залишити їх на згадку про свій перший офіційний матч. Мені було важливо, щоб вони залишились.
– Раніше в пресі про тебе згадували, як про молодого гравця, який дебютував у збірній. Зараз до тебе більше прикуто уваги, починають критикувати. Ти читаєш відгуки про себе?
– Я не дуже стежу за критикою в соцмережах. Зважаю тільки на критику від тренерів чи спеціалістів, думка яких мені важлива. Я сприймаю критику добре, тому що це розвиток для футболіста, тим паче молодого. Якщо мене критикують люди, у яких багато знань і досвіду, потрібно дослухатись і зростати.
– Критика від кого може тебе заохотити?
– Мірча Луческу (головного тренера українського Динамо, – Ред.). Він багато мене критикував, коли я тільки починав кар’єру, радив.
– Йому не подобалась твоя позиція?
– Він підказував, як грати в штрафному майданчику, щоб отримати м’яч трохи нижче. Луческу дав мені базу, яку я зараз використовую.
– Специфіка гри в Динамо і в збірній відрізняються?
– У Динамо треба швидше позбуватися м’яча, входити до зони й шукати передачу. У збірній, навпаки, треба трошки притримати м’яч, зачекати, аж доки супротивники почнуть тиснути.
– У матчі з Францією українська збірна грала за схемою, розрахованою на трьох захисників. Ти мав такий досвід раніше?
– Ні, це був перший мій досвід у такій схемі. Тренери пояснили, як треба діяти і під час атаки, і під час оборони.
– Яке в тебе було завдання на полі?
– Я мав страхувати праву та центральну зони. Французи весь час виривались за спину, тому потрібно було залишити для них якомога менше простору.
– Як вважаєш, ти впорався із завданням?
– Французи кілька разів мене перехитрили і “відрізали”. Це через брак досвіду та хвилювання.
– На кого із захисників збірної України ти рівняєшся?
– Не можу сказати, що в мене є фаворити, бо я не бачив у збірній слабких захисників.
– І наостанок. Які в тебе очікування від чемпіонату Європи, який триватиме із 11 червня до 11 липня?
– Прагну, щоб збірна України пройшла якомога далі й довела, що це не та команда, яка може вилетіти на початку чемпіонату. Що це спортсмени, які можуть боротися із грандами, грати на високому рівні й демонструвати чудовий результат.
Матч Україна – Фінляндія
28 березня в Києві відбудеться матч Україна – Фінляндія в межах відбору на чемпіонат світу 2022 року.
24 березня збірна України зіграла в нічию зі збірною Франції – 1:1. Не визначився лідер і в грі Фінляндії з Боснією і Герцеговиною. Зустріч закінчилася з рахунком 2:2.
Фото: Збірна України з футболу, ФК Динамо
