Мені боляче від цього: Павло Текучев про серіали, батьківство та амбіції

Осінній телесезон вже стартував, і на телеканалі ICTV2 вже почали виходити нові серії улюблених проєктів наших глядачів. Серед них – продовження іронічного детектива Коп з минулого. Премʼєра запланована на понеділок, 29 вересня, о 20:00.

Факти ICTV поспілкувалися з виконавцем ролі напарника головного героя Павлом Текучевим.

Актор цього літа вперше став батьком і відверто розповів про свої відчуття у новому статусі, а також поміркував про майбутнє українських серіалів та зізнався, через що йому болить.

Павло Текучев про серіали

– Статистика каже про Коп з минулого як про високорейтинговий серіал. Як ви вважаєте, в чому секрет його успіху? 

– Мабуть, в тому, що ми його створюємо з позитивом. Він дарує людям якусь нотку позитиву, радості, цікавості, захоплення.

– Ви схожі за своїм персонажем за характером? Чи ви кардинально різні з ним?

– Річ у тім, що цьому персонажу вже шість чи сім років, він вже пішов у перший клас (усміхається – Ред.). Тому грань вже трошки стерлась.

Звичайно, коли ми починали, він був абсолютною протилежністю мене – чіткий, суворий, дуже правильний. Але з часом персонаж ставав усе комплекснішим, і в останньому сезоні, мені здається, ми вже дійшли до такого балансу, де є все: і я, і не я, і допомога партнерів, і режисера, і сценарію.

– Що ви, за власними оцінками, сказали б про українські серіали? Наприклад, серед закордонних є такі, що не поступляться шедеврам кінематографу за рівнем внеску. В Україні вже є такі роботи?

–  Для мене таким серіалом, мабуть, став Спіймати Кайдаша. Він настільки справжній, що ти починаєш себе асоціювати з цими персонажами.

Як людина залучена в індустрію, я дуже вірю в те, що ми чим далі, тим ставатимемо краще. Зараз час створювати історії про українців, для українців.

Я вірю в те, що ми зараз йдемо вперед і дуже великими кроками. Найближчі років пʼять-десять, мають показати, куди ми прийдемо.

– Що нам потрібно, крім грошей, для того щоби творити шоу на рівні Гри престолів, Венздей чи Гри в кальмара?

– Є така думка, що в нас не вистачає сценарної школи. Тому що це теж фах. У виробництві фільму є три основні частини – написання сценарію, знімання і фінальний монтаж. І кожна з частин може вплинути на проєкт так, що він буде відрізнятися абсолютно. Тож усе впирається в гроші й навчання.

З іншого боку – у профільних вишах з кожним роком скорочується кількість годин, і збільшується кількість випускників. Якщо раніше на курс набирали 12-13 людей, то в мій час це було вже 30.

Ринок перенасичений випускниками, а з курсу за професією йде працювати максимум відсотків 15-20. Мені боляче від цього.

Павло Текучев про заробітки в індустрії

– Ви відчуваєте, що фінансова ситуація в індустрії стабілізується чи, можливо,  навіть покращується? Для вас, як для молодого батька, це важливо ще й з боку нової великої статті витрат у родинному бюджеті.

–  Якщо ми говоримо про гроші та про зарплати, то, мені здається, що ми лише пів року тому повернулися до того рівня, що був до повномасштабного вторгнення.

На початку, зрозуміло, сталася пауза, потім різке падіння, потім потроху щось почало маленькими кроками відроджуватись, але це було удвічі, інколи утричі менше, ніж до початку. І, відповідно, долар теж зріс відсотків на 30, тому це стало в чотири рази менше. І ми лише зараз, як на мене, доросли до старих розцінок.

– Професія забезпечує вас та вашу родину? Ви заробляєте лише у театрі та кіно чи думаєте про якийсь додатковий заробіток – курси, наприклад?

– Поки тільки театр та зйомки, але, звичайно, бували вже такі періоди, коли ти розумієш, що ще місяць-два і підеш починати якусь справу.

От я працюю в театрі Лесі Українки, є в нас ще театр Франка і, можливо, Молодий, де рівень зарплат більш-менш. В інших театрах він ще нижчий, я чесно не знаю, як багато з моїх колег виживають, тому що ці зарплати дуже маленькі.

Водночас ти ніколи не знаєш, наскільки сильно будеш зайнятий. Тобто навіть щоби займатися ще якоюсь справою, тяжко спланувати, яким буде твій графік наступного місяця.

Дуже хотілося б, щоби це якимось чином змінилося. Потрібна якась реформа, що дала б можливість, якщо не заробляти втричі більше в театрі, щоби ти повністю міг присвячувати своє життя цій роботі, то хоча б якось сформувати свій графік.

Павло Текучев про батьківство

– Зараз ви єдиний годувальник у родині? Чи ваша дружина (акторка Ангеліна Текучева – Ред.) вже вийшла з декрету? 

– Ні, але дуже скоро вийде. Проте не через жагу до грошей, а через те, що вона дуже хоче працювати та не зупинятися у розвитку.

Ми не хочемо, щоби вона стала мамою, яка повністю присвячена тільки дитині. Хочеться рівномірно рухатися далі.

– У вас, до речі, були партнерські пологи?

–  Так, я був присутній протягом всього процесу, і зараз намагаюся, наскільки це можливо, бути залученим. Тому що мені це дуже подобається, і я хочу присвячувати багато часу сім’ї та сину.

– Як вам враження? Ви рекомендуєте татам бути присутніми? 

– По-перше, це неймовірно цікавий досвід, неймовірно важливий для подальшої правильної побудови сім’ї. Я в цьому переконаний.

Тому абсолютно рекомендую усім бути присутніми на пологах і брати максимальну участь.

– Ви перерізали пуповину? 

– Ні, це робив лікар, але мені виклали дитину на груди одразу після народження. Спочатку, звичайно, мамі, а потім мені.

Нам попався дуже хороший лікар. Я просто в захваті від професіоналізму і душевності підходу. Він у процесі постає у настільки різних іпостасях: він тобі і психолог, і наставник, і тренер, і друг, і там, де треба, може пригрозити чимось.

До речі, теж важлива така порада – вибрати лікаря, з яким відчуваєш зв’язок. Ми йому повністю довіряли, і процес пройшов через це дуже легко.

Моя дружина навіть казала родичам і друзям, що це був найкращий досвід в її житті. Ми були дуже правильно налаштовані, ми були підготовлені, подивилися курси, приділили увагу і час цьому, і все пройшло як треба.

– Попри війну в Україні, слава Богу, продовжують народжуватися діти. Ви свідомо планували вагітність із дружиною, чи це був сюрприз? І чи не було такої тривоги внутрішньої, що за вікном війна, і в цей світ ти приводиш дитину?

– Було, звичайно. От, згадую, як ми зважилися…

Мені здається, найголовніше для дитини – любов батьків, їхня присутність. Зовнішні умови не настільки важливі, як умови всередині сім’ї.

Ми були до цього дуже готові. Але, звичайно, ніколи не буває так, що ти запрограмував і це сталося. П’ятдесят на п’ятдесят це відбулося.

– Зараз вашому сину вже скільки? Що ви дізналися за цей час про себе? Адже діти нас вчать.

– Два місяці десять днів сьогодні (запис інтервʼю відбувся 29 серпня – Ред.). Чого навчив? Багато чого. Зараз і я, і Ангеліна перебуваємо у процесі змін. Я розумію, що цей процес, який запустився, триватиме далі все життя.

Дуже сильно змінилися наші стосунки – в дуже хорошу, правильну сторону. Стало набагато більше відповідальності та розуміння, що важливо, а що ні.

– Пріоритети міняються з появою дитини?

– Дуже сильно, а також зʼявляється відчуття щастя. Я не думав, що можна в такому стані перебувати довгий час.

Я думав, що ця ейфорія мине і, можливо, так і буде. Я не знаю, я тільки на початку.

Але на сьогодні це такий внутрішній стрижень, і я точно можу сказати, що син мені дав набагато більше, ніж поки що я йому.

– Хто зараз з дитиною і хто буде, коли дружина вийде з декрету? Як буде графік підганяти?

– Ми готові до будь-яких варіантів. Це взагалі не проблема. Я в цьому переконаний, дружина теж. Які будуть обставини, так ми й підлаштуємось. Головне – мати ціль, що ви обоє працюєте, ви обоє рухаєтесь вперед.

Дитина підлаштовується під життя батьків, наскільки це можливо.

Павло Текучев про театр, мову та місію

– Де у вас зараз більше роботи, в театрі чи в кіно?

– Зараз у нас відпустка в театрі. Ми розпочинаємо сезон у вересні. Є трошки проєктів знімальних, і моя увага більше там. Щойно почнеться сезон, почнуться нові проєкти – буде розподілення.

Я ще не знаю, де я буду залучений. Можливо, навіть добре, якщо буде якась невеличка пауза. Тому що треба трошечки заробити грошей, бо театр не дає такої можливості поки що. Але, я думаю, все буде добре.

Врешті-решт, я дуже люблю театр, і це важлива частина мого життя. Я б не хотів зараз його втратити чи поставити на довгу паузу. Я точно хочу грати свої вистави, я точно хочу нові вистави.

Втім, кожен з нас мріє про гармонію – залученість у творчу роботу та фінансову винагороду за неї.

– Керівництво театру не проти, що актори знімаються в кіно?

– Зараз, слава Богу, так. Наш новий художній керівник Кирило Кашліков – сам актор. Тому він чудово розуміє запити всіх колег – як молодих, так і старших. Нас зараз відпускають, і завжди можна домовитися. Тобто всі чують одне одного, і це дуже важливо.

Насправді це хороша дуже традиція. Це ж ідеально, коли актори, які працюють в театрі, стають більш медійними в кіносеріальних роботах, і це привертає більше людей в театр.

– З того моменту, як колись російськомовний театр Лесі Українки – це навіть звучить як оксюморон – перейшов на українську, минуло три роки. Як відреагував глядач?

– Глядач у більшості відреагував прекрасно. А про інших навіть говорити не будемо.

– Сина якою мовою виховуєте? 

– З сином сто відсотків лише українською. Я думаю, що всі батьки мають зараз виховувати дітей виключно українською мовою і повністю обмежувати російськомовний контент.