Повалення Лукашенка – питання часу: як у Білорусі відбувається приречена революція

Вибори в Білорусі переросли у вуличну війну режиму з власним народом. Війну запеклу, але цілком передбачувану. Ще під час виборчої кампанії Олександр Лукашенко дав зрозуміти, що 26 років у владі – не межа, і нікуди йти він не збирається. Основних опонентів незмінного президента посадили ще до виборів, спостерігачів на голосування не допустили, намалювали 80% підтримки Батьку і приготувалися відбиватися.

Причому Лукашенко відразу вибрав показово жорсткий сценарій: ОМОН і військові в містах, відключений інтернет, світлошумові гранати, гумові кулі, водомети проти мирного населення.

Навіть в таких умовах білоруси наважилися на протест, але протестувати і добитися результату за допомогою протестів – це різні речі.

Революція без лідера

Нахабство, з яким режим все ще намагається не помічати реальні настрої населення не могло не вивести білорусів на вулиці. Протягом довгих років свого одноосібного правління Лукашенко звик до ситуації, коли всередині суспільства було опозиційне ядро, але більша його частина була аполітична і не чинила спротив колишньому голові колгоспу.

Зараз ситуація інакша – ніякого ядра немає, Батька вперше зіткнувся з тим, що йому протистоїть не меншість, а більшість населення. Все, на що залишається сподіватися владі – це сила. Раніше спрацьовувала і вона. Тепер же у багатьох білорусів терпець урвався і як видно з обстановки в Мінську та інших містах – сили вони не бояться. Протестувальники вже намагаються зводити барикади, використовують коктейлі Молотова і феєрверки, вступають в бійки з правоохоронцями.

Лукашенко кілька місяців лякає білорусів Майданом і зараз за допомогою силовиків сам намагається продемонструвати руйнівні наслідки протестів – побиття, посадки, смерті. Але білоруський протест з Майданом має мало спільного. Білоруси не виходять на якусь одну площу і не намагаються сформувати там табір, точку збору і опору.

Вони швидше діють в гонконгському стилі. Навіть заклики до протестувальників у Гонконзі та Мінську однакові – будьте як вода. Учасники акцій протесту розосереджуються всім містом, вони мобільні, через що, фактично, протест перетворюється в ралі силовиків за активістами.

Розосередження протесту робить його менш прогнозованим і сприяє тому, що його не зупинить арешт однієї людини. Але разом з тим відсутність єдиного координаційного центру і лідера робить акції менш осмисленими. Зараз у протестувальників одна мета – позбутися Лукашенка, але далі що? Хто зможе привести врегулювання ситуації в політичне русло? А рано чи пізно це зробити доведеться. Не автори ж анонімних Telegram-каналів, які зараз виступають в ролі головних координаторів протестних акцій.

Претендувала на роль лідера протестів Світлана Тихановська. Людина, фактично, у виборчій кампанії випадкова, яка балотувалася в президенти замість свого чоловіка Сергія, завчасно відправленого Лукашенком за ґрати. Батька бачив в Тихановскій легкого спаринг-партнера, наявність якого створить видимість демократичного процесу. Мовляв, подивіться, я не всіх же посадив. Але не врахували у владі те, що людям настільки остогид Лукашенко, що вони готові голосувати за будь-кого, крім нього.

У підсумку, ягничку, як зневажливо називав Тихановську Батька, владі довелося екстрено вивозити з країни в сусідню Литву. Щоб вона сама не відправилася не барикади, як символ протесту. Навіть відео силовики сфабрикували, в якому налякана жінка з листочка читає заклик не виходити на вулиці.

— Було зрозуміло, що у Тихановської є слабке місце – її діти. Як би вона не була впевнена в тому, що в Литві їм нічого не загрожує, будь-яка мати вважала за краще б залишатися з дітьми. Навіть, якщо мова йде про щось більше, ніж її власне життя і доля. Швидше за все, натиснули саме на це слабке місце, – пояснює депортацію Тихановської і її останні заяви білоруський політолог Олександр Федута.

Але, фактично, з висланням Тихановської нічого не змінилося. Всіх же білорусів Лукашенко з країни не вивезе. Люди виходили на вулицю не за неї, а проти диктатора.

— Від’їзд Тихановської означає ще й те, що влада втрачає механізм силового впливу. Люди продовжують виходити. Тихановська була останнім козирем. І ця ставка не зіграла, – зазначає Федута.

Зовнішній фактор

Ще одна відмінність білоруських протестів від Майдану в тому, що українська революція перемогла за рахунок нового компромісу еліт, які відмовилися від Віктора Януковича. У Білорусі жодних еліт немає, є тільки Лукашенко, всіх інших він зачистив. Чекати підтримки і ресурсів всередині країни протестувальникам нізвідки.

Можна було б сподіватися на допомогу з-за кордону, але і тут проблема. Заходу в умовах коронавірусу явно не до Білорусі. У польських медіа, наприклад, прямо пишуть – ми недооцінювали білорусів, і не думали, що вони так можуть протестувати.

Росія ж зацікавлена ​​в ослабленні режиму Лукашенка, але не в його знесенні. Для Кремля максимально бажаний нинішній сценарій – застосування сили режимом і делегітимізація Лукашенко в очах більшості населення. Але без перспектив його повалення. Ослаблення Батьки лише збільшує залежність Мінська від підтримки з боку Москви і шанси на черговий виток інтеграції Білорусі та Росії.

У зв’язку з цим, РФ задіює в Мінську свої традиційні гібридні схеми. З одного боку Путін вітає Лукашенка з перемогою, з іншого – російські пропагандисти кричать про незаконні затримання і побиття їхніх представників в Білорусі, а по ТБ транслюють звірства режиму.

— Президентська кампанія супроводжувалася тотальною фальсифікацією і дезінформацією. У такій обстановці говорити про те, скільки насправді набрав Лукашенко, – це гадання на кавовій гущі. Ті результати, які були оголошені, – не вселяють довіри. За результатами цих виборів Лукашенко виглядає як людина, яка без жодних викрутасів нав’язує себе Білорусі. Чиї це слова? Можна було б подумати, що якогось європейського політика. Але ні. Це цитата депутата Держдуми Костянтина Затуліна, одного з головних поборників руського миру.

Чим сильніші протести в Білорусі, чим жорсткіше діє Лукашенко, втрачаючи підтримку в очах населення, тим простіше Кремлю буде з ним домовитися про здачу країни в обмін на гарантії його особистої безпеки.

Ненадовго

Втопити протести в крові для Лукашенка не складе особливих труднощів. Він уже це робить. Але ще ніколи він не виходив з виборчого процесу таким слабким. Його режим нескінченно відстав від його ж суспільства. Поки білоруси борються на вулицях з ОМОНом, президент проводить нараду з актуальних питань розвитку харчової промисловості та розповідає, що інтернет в країні відключають з-за кордону.

— Чим би не закінчилися події в Мінську, навіть якщо Лукашенко вдасться втриматися на посаді, правити такою країною йому буде вже неможливо, – вважає білоруський політолог Павло Усов.

Вийде класичний варіант – зберіг владу – втратив країну. Тобто, за будь-якого сценарію, повалення Лукашенка зараз вже є питанням часу і, на жаль, життів білорусів. Перші жертви на протестах вже є.