Як українці після життя за кордоном знаходять нову опору: історії студентів KSE ProfTech
Для багатьох українців рішення повернутися додому після життя за кордоном залежить не лише від безпеки чи емоційного зв’язку з домом. Не менш важливими стають робота, житло, зрозумілі перспективи та можливість знову відчути стабільність і опору в Україні.
Історії студентів KSE ProfTech – про людей, які після вимушеної міграції та життя “на паузі” намагаються почати все спочатку через нову професію та роботу.
За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), для українців, які повертаються з-за кордону, ключовим мотиваційним фактором залишаються особисті та сімейні причини: 70% поверненців називають бажання повернутися додому або возз’єднатися з родиною основною причиною повернення.
Водночас економічні фактори також мають важливе значення для того, чи зможе людина закріпитися після повернення. 28% українців серед ключових причин повернення називають можливість працевлаштування, ще 23% – доступ до житла.
Серед українців, які залишаються за кордоном, потенційна готовність повернутися також значною мірою залежить від наявності роботи та зрозумілих життєвих перспектив: 43% називають доступ до працевлаштування важливим фактором повернення, 21% – доступ до житла, ще 19% – доступ до базових послуг.
Саме тому для багатьох українців після повернення критично важливими стають можливість швидко знайти роботу, отримати нову професію та побачити для себе довгострокові перспективи життя в Україні.
Однією зі сфер, де сьогодні швидко зростає попит на нових працівників, стало сучасне виробництво та технічні професії. Через дефіцит кадрів бізнес дедалі активніше інвестує у короткострокове навчання та перекваліфікацію людей без попереднього технічного досвіду.
За рік роботи KSE ProfTech – центру професійно-технічного підготовки від Kyiv School of Economics – команда почула десятки історій людей, які після життя за кордоном або тривалих переїздів в Україні намагалися заново вибудувати для себе професійне життя. Для багатьох із них робота стала не лише джерелом доходу, а способом повернути собі відчуття опори та визначеності.
Серед тих, хто сьогодні намагається почати життя заново після повернення, – Антоніна Проводнюк. Після початку повномасштабної війни вона разом зі своїми п’ятьма дітьми виїхала до Швейцарії, де прожила кілька років, хоча спочатку планувала залишитися лише тимчасово.
– У мене був мільйон можливостей залишитись там. Але я не скористалася ними. І не збираюся, – говорить вона.
За словами Антоніни, найважчим за кордоном стало не саме життя в іншій країні, а постійне відчуття тимчасовості, психологічний тиск інтегруватися та залишитися назавжди.
– Нас змушували інтегруватися, хоча я весь час пояснювала: ми приїхали тимчасово. В якийсь момент мені навіть заборонили повертати дітей в Україну. Казали, що я “везу дітей на війну”, – згадує вона.
Після повернення жінка переживала складний психологічний стан і фактично заново шукала для себе точку опори.
– Я думала, що депресія – це щось вигадане. А потім зрозуміла, що ні. Саме в Україні я змогла видихнути, – каже Антоніна.
Першим кроком до відновлення для неї стали практичні курси, а згодом – робота у виробничій сфері.
Схожий досвід пережила 27-річна Ліза з Луганщини. За кілька років війни вона встигла пожити у різних містах і країнах, кілька разів змінити роботу та фактично постійно перебувати у стані тимчасовості.
До повномасштабного вторгнення Ліза жила у Харкові та працювала менеджеркою з продажів в інтернет-магазині електроніки. Після початку повномасштабної війни виїхала до Німеччини, де працювала у магазині та готельно-ресторанній сфері.
– Це була робота, щоб вижити. Не те, що мені дуже близьке, але треба було якось ставати на ноги, – каже вона.
Попри стабільну роботу за кордоном, думка про повернення не зникала.
– На початку літа я вже точно знала, що повернуся. До липня закінчила всі справи, зібралася та поїхала додому. Бо тут мої люди, – говорить Ліза.
Після повернення вона вступила на курс монтажу електроніки у KSE ProfTech. Каже, що після кількох років постійного руху їй хотілося не просто заробітку, а відчуття стабільності та зрозумілого майбутнього.
– Монтаж електроніки – це постійний баланс між концентрацією і спокоєм. Під час паяння думки впорядковуються, – говорить вона.
Після кількох років переїздів саме ця точна й спокійна робота дала їй відчуття опори.
55-річний Андрій Томаржевський до війни встиг попрацювати у зовсім різних сферах – від програмування та бізнесу до юридичної практики й державної служби. Після початку повномасштабної війни він повернувся в Україну, евакуював батьків із Бучі, а згодом через стан здоров’я певний час жив у Німеччині. Повернувшись додому, поставив собі просте питання про те, що відбуватиметься далі.
Саме тоді він побачив KSE ProfTech і вирішив опанувати роботу з металом та верстатами з ЧПК.
– Можна змінювати професії, країни, обставини. Але в якийсь момент ти приходиш до простого: хочеться робити щось реальне, – говорить Андрій.
Робота з металом зацікавила Андрія не лише як нова професія. Після багатьох років у різних сферах йому захотілося повернутися до чогось реального, точного та корисного – справи, яка має відчутний результат і водночас важлива для країни під час війни.
– Захотілося чогось фундаментального. Просто цей блиск металу, ідеальні поверхні та розуміння того, що це річ, яка може пережити десятиліття, – пояснює він свій вибір.
Ще одна студентка програми – Софія Шаріпова, родом зі Сніжного на Донеччині. Її рідне місто перебуває в окупації з 2014 року, тому значну частину дорослого життя вона фактично провела далеко від дому.
За освітою Софія – фармацевтка. Понад 11 років вона працювала у своїй професії, однак з часом відчула професійне вигорання та потребу почати щось нове.
– Я зрозуміла, що хочу знайти щось інше – те, що буде мене по-справжньому цікавити, – говорить вона.
Сьогодні Софія опановує зварювання у KSE ProfTech. Каже, що її приваблює не лише сама професія, а й відчуття причетності до майбутнього відновлення країни.
– Можливо, це допоможе потім у відбудові України після війни. Тому ця користь – не тільки для мене, а й для інших людей, – каже Софія.
Для неї нова професія стала не лише зміною роботи, а способом знову відчути зв’язок із майбутнім України – навіть після багатьох років життя далеко від рідного дому.
У KSE ProfTech зазначають: сьогодні короткострокова технічна освіта дедалі частіше стає не просто способом отримати нову роботу, а інструментом професійного та особистого перезапуску для людей, які пережили вимушену міграцію, втрату дому, зміну професії чи повернення в Україну після життя за кордоном.
На тлі масштабної трансформації ринку праці технічні професії поступово стають однією з точок стабільності – сферою, де люди можуть відносно швидко отримати нові навички, повернути собі відчуття визначеності та знову будувати довгострокові плани в Україні.
Долучитися до навчання можуть люди без технічного бекграунду чи профільної освіти. Програми побудовані навколо практики та реальних потреб роботодавців, щоб за короткий час (протягом 1-6 тижнів) допомогти опанувати нову спеціальність і отримати можливість працевлаштування.
Для багатьох – це стає не просто новою роботою, а способом повернути собі відчуття стабільності, визначеності та руху вперед. Щоб дізнатись більше про програми навчання, достатньо залишити заявку або зв’язатися з командою KSE ProfTech.
Фото: KSE ProfTech