Бізнес в Україні, перспективи економіки та МВФ – інтерв’ю з Максимом Нефьодовим
Якщо українця запитати, чим дихає економіка країни, ймовірніше, отримаємо відповідь про кредити від Світового банку чи МВФ, голосні корупційні скандали та фразу “наші податки”.
А чим взагалі займається держава для того, щоб вивести економіку на новий рівень – розкаже не кожен. Ви зможете?
Давайте більше цікавитися тим, що відбувається там, де ми живемо. Розбираючи та аналізуючи складні державні процеси, кожен знатиме, що саме він може зробити для того, щоб Україна ставала щодня кращою і сильнішою.
Отож, поговоримо про економіку.
Наш візаві — Максим Нефьодов. Він перший заступник міністра економічного розвитку та торгівлі і засновник системи електронних закупівель в Україні через ProZorro.
Після Революції Гідності Максим пішов з інвестиційного бізнесу у державну службу.
– Я розумів, що після Майдану само по собі нічого не відбудеться. Країна самостійно не зміниться, і тоді для людей мого покоління, освіти та професії тут просто не буде місця. Для мене це було цілком усвідомленим патріотичним рішенням – покинути свій офіс на Софійській площі, місце на парковці та всі блага, які передбачає робота інвестбанкіра, і перейти на держслужбу.
Про малий і середній бізнес в Україні, детально про приватизацію, реформи та економічні перспективи держави – далі у ексклюзивному інтерв’ю Максима Нефьодова.
– Очікується, що ВР до середини 2019 прийме низку законів у фінансовому секторі, зокрема про директиви, викоренення корупції, фінансові ринки тощо. Це лише кілька пунктів, які Україна і МВФ затвердили на поточний рік. Якщо простими словами, чому ці пункти важливі для звичайного українця?
– МВФ нічого від нас не вимагає. Умовно це кредитор останньої надії, коли в Україні є якісь проблеми. Наприклад, втеча Януковича, на казначейскому рахунку залишилося 100 тисяч гривень, анексія, війна – зрозуміло що в таких умовах країні потрібні гроші, тому вона змушена боротися з кризовими явищами.
Ми маємо віддавати те, що набрано попередніми урядом, тому ми змушені виходити на ринок, аби перекредитувати ці запозичення і знаходити фінансування для того, аби віддавати борги. Це нормальна ситуація у світовій економіці. Так роблять і США, і Велика Британія.
МВФ має десятки програм по всьому світу, і коли до нього приходять країни, він вибудовує з ними сценарії виходу із кризи.
Завдання фонду – щоб країна стала сильнішою і не потребувала більше програми МВФ.
МВФ з українськими урядами вимальовує план, за яким ми отримуватимемо фінансування траншами в залежності від того, як нам потрібно. Ми за цей час робитимемо реформи, які спільно узгодимо.
Такі речі пов’язані з фінансовим здоров’ям України, з ощадливим бюджетним плануванням.
Це успіх пост-майданівського уряду — ми змогли просунутися по програмі у співпраці з МВФ рекордно далеко.
Це показує, що не дивлячись на те, як нам складно з усіма політичними проблемами, ми робимо реформи і рухаємося далі правильним шляхом.
– На які ринки Україна готує свій вихід у перспективі?
– Україна за економічним визначенням – це маленька відкрита країна. Маленька – означає, що країна ще не може впливати на ціни того чи іншого ринку. Через це Україна сильно зацікавлена у покращенні своєї зовнішньої торгівлі.
За останні 10-15 років це перший уряд, який зміг підписати дві угоди про зону вільної торгівлі – з Канадою та Ізраїлем.
Так само вступила в силу всеохоплююча зона вільної торгівлі з ЄС – експорт у європейські країни зараз рекордний і складає майже 40% від всього українського експорту та 44% від експорту товарів.
У експортній стратегії ми затвердили 20 ринків “у фокусі” – де є потенціал, щоб суттєво збільшити до них український експорт.
Я прихильник ліберальної економіки: державних чиновників має бути менше, держава має мінімально опікуватися підприємствами.
Але є речі, якими має опікуватися лише держава: інфраструктурні проекти, безпека, оборона, зовнішня політика, зокрема в економічній сфері.
Мова йде не лише про укладення угод про вільну торгівлю і зниження мита, а й про усунення нетарифних бар’єрів в торгівлі . Товари, які виробляються в Україні, не мають проходити велику кількість дорогих і складних перевірок при ввезенні їх в іншу країну. Це робить їх менш конкурентними.
Буквально за кілька років ми можемо отримати значне зростання по двох компонентах: інвестиції і експорт.
Інвестиції можуть бути у державному споживанні, і саме цим ми займаємося у ProZorro – щоб Україна отримували більше за кошти, які вже закумульовані.
А капітальні інвестиції в основні засоби в Україні зросли на 20% з минулого року – це добре. Але нам все ще треба підвищити частку інвестицій у ВВП майже вдвічі, для того, щоб це стало передумовою для зростання на 6-7% щорічно.
Україна через застереження інвесторів, які пов’язані з війною, з якимись політичними перетрубаціями недоотримує свою частку міжнародних інвестицій, які варто було би очікувати, з огляду на розмір ВВП.
Другий великий блок, яким ми активно займаємось, – це експорт. Китай, наприклад, потенційно може спожити все те, що ми виробляємо.
– Нещодавно президент Естонії Керсті Кальюлайд, говорячи про інвестиції в Україну, сказала нам в інтерв’ю, що “поки що складається враження, що в Україні важко розвивати малий та середній бізнес”. Що скажете, як людина, яка багато в чому підтримує цю сферу?
– Справи з малим та середнім бізнесом не такі вже і погані, але, звичайно, хочеться більшого.
У малого бізнесу немає якоїсь особливої потреби чи необхідності окремо лобіювати свої інтереси, але він як малі рибки у ставку. Якщо вода стає брудною, вони першими на собі відчувають всі проблеми бізнес-клімату, нереформованої системи боротьби з економічною злочинністю, проблеми на митниці чи проблеми в судах.
Для малого бізнесу поганий бізнес-клімат може означати вибір між життям і смертю просто тому, що він не можуть дозволити собі такі витрати на боротьбу з бюрократією.
Тому, коли ми кажемо, що ми робимо реформи, якусь дерегуляцію і зміни в системі закупівель, найбільше виграє від цього саме малий та середній бізнес. Наприклад, 80% всіх учасників Прозоро – це саме МСБ.
– Як в Україні зараз допомагають малому середньому бізнесу?
– Ми працюємо над окремими інструментами для МСБ, які вирішують, в першу чергу, інформаційні проблеми. Малий бізнес не може собі дозволити велику кількість кваліфікованих спеціалістів, які будуть займатися юридичними, фінансовими, бухгалтерськими питаннями.
Скоро випускаємо портал для малого середнього бізнесу. Хочемо зібрати велику кількість інформації, людською мовою описати законодавство: як експортувати, як платити податки, як наймати і звільняти людей.
Наразі у відкритому доступі є понад 100 кейсів “як відкрити власний бізнес”: які документи потрібно куди подавати, скільки це грошей, лінки на електронні послуги.
Людина отримує повну інструкцію, що їй потрібно для того, щоб відкрити власний бізнес. Ми хочемо допомогти, щоб українці починали власну справу, щоб їм все було зрозуміло і вони змогли у цьому середовищі працювати і отримувати прибуток.
Другий напрямок пов’язаний з доступом до фінансування. Зараз існує багато програм, які орієнтовані на малий бізнес, починаючи від банків та до муніципальних програм, через які можна отримувати гранти або компенсацію відсотків за кредитами.
Існують також державні програми по підтримці бізнесу: починаючи від служби зайнятості, де можна отримати не щомісячні виплати по безробіттю, а одноразову саме на відкриття бізнесу, і до окремих грантів для молоді і для фермерів.
Хочемо створити єдину інформаційну базу про інструменти фінансування.
Часто у малого бізнесу немає яскраво написаного бізнес-плану чи розрахунків. Тому ми працюємо над програмою так званого часткового портфельного гарантування кредитів.
По цій схемі держава гарантує не конкретно кредит, а портфель кредитів. Це дозволяє банкірам зменшувати умови для застави, ставки. Працюємо над цим вже більше півроку зі Світовим банком і сподіваємось на перший результат.
Потрібно викорінювати стереотипи. Після СРСР ставлення до підприємців обережне або інколи навіть зневажливе. Цю ситуацію виправлятимемо. Мені б дуже хотілося, щоб в цьому сенсі наше суспільство було ближче до Америки, де тих, хто хоче бути підприємцями, поважають та підтримують.
Четвертий блок – це підтримка соціально вразливих груп населення: наприклад, ветеранів АТО чи внутрішньо-переміщених осіб. В деяких сферах для держави логічно розробити окремі програми для верств населення. Підтримка підприємництва – одна з них.
– У Києві розпочалася мала приватизація. Як успіхи?
– Ми спонукаємо мерів усіх міст, щоб вони більше долучались до малої приватизації. Особливо Київ, який запровадив на регіональному рівні прозорі закупівлі комунальних підприємств.
Нам би хотілося, щоб Київ був лідером також і у малій приватизації, тому активно спонукаємо місцеву владу рухатися швидше.
Нещодавно Київ виставив перші лоти на аукціон. Результати нас дуже потішили. За підвал на вул. Барбюса змагалось 94 учасники. Врешті-решт продали за понад 2 млн грн (ціна зросла на 11 000%!). За колишню радянську аптеку на бул. Верховної Ради змагалось рівно 100 учасників. Продали за 3,5 млн грн.
Ми розуміємо, що зараз політична ситуація складна і багато людей вже бачили це майно, як своє, а тут — халепа — ProZorro.
– З малою приватизацією зрозуміло. Перейдемо до великої. Було затверджено 16 об’єктів. Але великого ажіотажу немає. У чому проблема?
– Питання не в тому, що люди не хочуть придбати об’єкт, а що 5 конкурсів заблоковані судом на етапі відбору радників для приватизації. Конкурси по обранню радників пройшли ще у липні.
Ми вже мали у березні виходити на перші аукціони, радники мали до березня підготувати об’єкт і дати уряду рекомендації по стартовій ціні, уряд мав їх затвердити, мали бути готові маркетингові матеріали.
Ми разом з депутатами ухвалили новий закон про приватизацію; прорахували все, що стосується нашої частини, створили нову процедуру продажу, отримали схвальні відгуки від української спільноти та міжнародних організацій, але залишилися суди.
Не може Міністерство економіки чи Уряд відповідати за суди чи регламентувати їхню діяльність у контексті приватизації чи будь-якого іншого питання.
Проблема полягає також і в тому, що об’єкти великої приватизації є переважно складними: більшість з них збиткові, оточені судовими позовами, там цілий пакет проблем: менеджмент, кримінальні справи, НАБУ, ГПУ.
Саме тому ми змінили закон про приватизацію і з цим мають працювати інвестиційні радники – радити уряду, що можна зробити, аби збільшити попит, збільшити ціну, які умови запропонувати, щоб це був розумний компроміс.
Об’єктів великої приватизації всього в Україні близько 50. З них у переліку приватизації — десь 20. А це ті об’єкти, головний ризик яких лежить не на етапі аукціону.
Наприклад, в аукціоні на купівлю “Укррудпрому” могли брати участь лише ті, хто вже володіє такими самими активами в Україні. Це не дало можливості жодним іноземцям чи українським бізнесменам, які могли б хотіти вкласти гроші, конкурувати з тими людьми, які вже були в галузі. І Україна отримала значно менше, ніж могла отримати за ці об’єкти.
Державні підприємства – це радянські гіганти, на яких хтось за готівку нелегально здає приміщення в оренду, хтось тихо пиляє його на металобрухт.
Лише НАБУ розслідує справи по 30 державним підприємствам, керівництво яких завдало державі збитків на суму понад 18 млрд грн. А є ще ж прокуратура, національна поліція, СБУ тощо.
Такі об’єкти живлять корупцію, тому що чим більше майна, яким опікуються державні службовці, тим більший цей ласий пиріг, яким хтось може поживитися.
Держава повинна фінансувати у реформи, будівництва доріг, національну безпеку, армію. Інвестувати у тисячі державних підприємств – це не завдання держави. Наприклад, купити танк для військових – це її завдання, а ось володіти якимись ексклюзивними підприємствами – ні. З цим цілком зможе впоратися приватний сектор, навіть більш ефективно.
Тому держава має продавати ці об’єкти, що допоможе побороти з корупцію та підвищити ефективність економіки.
– Можете назвати топ-3 тендери вже у 2019 році на ProZorro?
– Одна з великих перемог, коли Енергоатом зекономили 160 млн грн на закупівлі запасних частин до дизель-генератора. Це дуже красивий тендер саме тим, що там брали участь прямі іноземні постачальники. А переможець – це французька компанія Wärtsilä France SAS.
Іноземці вірять в українське законодавство в цілому і в електронні закупівлі. Це перемога, тому що раніше уявити, що хтось колись з іноземців братиме участь у тендерах в Україні, було важко.
Для нас це ще один приклад того, що ситуація змінюється та іноземні компанії впевнені, що можуть торгувати з українською державою без проблем, чесно і прозоро.
Також показовий тендер і реакція на нього – закупівля Перишипської сільської ради Михайлівського району на будівництво футбольного поля: 2 учасники, ніхто не торгувався і не знижував ціну.
У документах конкурентів повне співпадіння, навіть працівників у компаніях. Виглядає як “зрада”, тому передали цю справу в Антимонопольний комітет.
А ось спортивна школа Прометей в Маріуполі купувала комп’ютерне обладнання. Прийшло аж 14 учасників.
Гарний тендер, де переміг учасник, який починав торгуватись не з найнижчою ціною. Це був малий підприємець Костянтин Кошлак. Так, сума не така вже й велика – лише 76 тис грн, але це якраз те, що ми називаємо хорошим конкурентним тендером.
– З якими проблемами наразі стикається ProZorro?
– Зараз ми боремося зі “зрадою” і неефективністю у процесі закупівель. Звичайно, що повністю побороти корупцію, на жаль, в закупівлях неможливо.
Вона є в Євросоюзі, де втрати від неї складають майже 7% від суми закупівель, і там є купа своїх великих скандалів: це і недобудований аеропорт в Берліні з перевитратами уже €4 млрд, і банкрутство найбільшого підрядника тендерів у Великій Британії.
Тому не можна сказати, що в Україні якісь унікальні проблеми із державними закупівлями.
В системі будуть проблеми з корупцією, допоки будуть люди, які хотітимуть порушувати закон і завжди буде відсоток тендерів, де будуть змови. Наша робота – боротися з корупцією статистично, за допомогою відкритих даних, щоб частка успішних тендерів була значно більшою, ніж тих, на які є скарги зі сторони учасників; а корупціонерів чекало неминуче покарання.
Ця боротьба триває. Особливо важко у передвиборчий рік, адже багато чиновників думають, як би все встигнути наостанок.
До речі, нещодавно запустили автоматизований ризик-менеджмент для закупівель. Ми перша країна у світі і єдина, яка перевіряє кожну закупівлю по 39 автоматизованим критеріям, відпрацьовуючи червоні прапорці по ним.
Опитування та об’єктивна статистика показують, що потроху виводимо ситуацію на кращий рівень.
Спілкувалася Валерія Маліцька
Фото: Максим Нефьодов
