На День незалежності щороку сотні тисяч українців стежать за парадом. Хтось через екрани телевізорів, комусь пощастило бути присутнім особисто. Ми уважно слухаємо диктора, який коментує подію. Втім, рідко задумуємось, хто залишається за лаштунками і як там все працює.
Дмитро Хоркін – голос офіційних заходів України. Він провів останні вісім парадів до Дня незалежності і Дня перемоги.
В ексклюзивному інтерв’ю журналісту Фактів ICTV Володимиру Михайлову він розповів про аспекти своєї роботи.
– Дмитре, ти пам’ятаєш, як коментував свій перший парад?
– Якщо взяти повноцінний парад із військовою технікою, то це 2014 рік. До того були квазіпаради.
– Хвилювався?
– Не сильно хвилювався. Я до того вже оголошував президентів, працював з 2009 року у протокольній службі глави держави. Тому перший аудиторний шок відповідальності на таких заходах вже минув.
Коли я почав працювати, мені було 25 років. Потім офіцер Генштабу, який був прикріплений консультантом, казав – Дімо, ти під час параду шість разів знімав піджак і знову накидав.
Тобто мене то кидало в жар, що я весь мокрий був, то трусило. Настільки це було відповідально.
Боїшся, але здебільшого тому, що у диктора текст опорний. Коли я оголошую, що за кілька хвилин ви побачите таку-то техніку, це опорна фраза для БТРів, які стоять на Бессарабці, що їм потрібно заводитись.
У мене відповідальний текст. Якщо я щось переплутаю, то можу збити хід усього параду. Тому репетицій проходить щонайменше 11.
– На один парад 11 репетицій?
– Щонайменше. Вони завжди відбувались о 6.00 на авіаполігоні. Розкреслюється в реальних розмірах Хрещатик та Майдан Незалежності і відбувається прогін репетиції.
Паради завжди затягуються. У вас за часом все секунда в секунду?
Жодного разу не було, щоб він затягнувся. У мене за тиждень є сценарій. Остаточний дається в ніч перед Днем незалежності. Ніколи не було такого, щоб ми затягнули.
– Тобто, твої слова йдуть секунда в секунду, так як треба?
– Так. У сценарії все розписано по секундах. Наприклад, минулорічний парад, де була авіатехніка – винищувачі вилітають із півдня України, вертольоти – із Житомирщини. Вони сходяться в одній точці. Летять із різною швидкістю, із різних аеродромів.
Якщо ти зіб’єшся буквально на 20 секунд, зіб’ється повністю їх порядок. Не може прилетіти винищувач із такою самою швидкістю, як і вертоліт, який може просто зависнути в повітрі.
Тому це до секунди. Я не пам’ятаю під час тих восьми парадів, які я вів, щоб у нас щось змінилось.
Знаю, що до того, як я потрапив у президентський протокол, за Ющенка, було таке, що президент замість того, щоб говорити 7-9 хвилин, говорив 20. Але президенти, з якими я за цей час працював, здебільшого дотримувались хронометражу.
І потім закладається певний люфт. Якщо затягнулась промова президента, я знаю, де скоротити. І знають фахівці, які працюють.
Або, якщо навпаки швидко закінчили, тоді є резервний текст, резервні дії, є оркестр, який може щось зіграти. Глядач цього не помічає.
– Тобто завжди є поле для імпровізації?
– Ні. Це протокольна подія. Імпровізація узгоджена і тисячу разів продумана.
Для диктора це дуже складна робота. Найбільш відповідальна тут філігранна, ювелірна, точна дикція. Це на автоматизмі. Ти навіть про це вже не думаєш.
Тут головне зрозуміти, що за чим. Чому іншими місцями поїхали БТРи, а у мене це було. І є фахівець, консультант із Генштабу, який тобі показує. Це все відбувається дуже емоційно.
Інколи навіть мат-перемат – інше оголошуй, що ти читаєш. А ти спокійно – пані та панове, вітайте…
– От ти кажеш, що 11 разів проходять репетиції. Ти вже запам’ятовуєш текст, можеш начитати?
– Марно запам’ятовувати, тому що в останню ніч перед фінальним узгодженням все ще зміниться. Буває так, що у мене опиняється напівзнайомий текст.
– Ти коментував вісім парадів. Яким пишаєшся найбільше?
– 25-річчя незалежності України. Це чверть століття. Це для мене було дуже знаково, а для професії, а я її називаю закадр-закадрович, перший тріумф. Тому що я жодного разу не збився.
Були складні умови – вперше вручали знамена. Мені потрібно було підібрати акторський тембр. Країна змінилась – країна у стані війні.
Одна справа щось пафосно оголошувати, а інша – коли під час параду вручаються знамена, і ти оголошуєш, що стільки-то отримали державні відзнаки, 10 з них – посмертно. І ти маєш співпереживати усьому, що ти говориш.
Я пам’ятаю, як я закінчив і спокійно йду через зону охорони. Ніхто мене не знає, всі тільки чули. Ніхто не впізнає диктора. Приходжу до себе на роботу, а Facebook розривається, приходять повідомлення з-за кордону. Наступного дня я полетів у Сіетл вести Дні України у Сполучених Штатах.
Поки я летів, повідомлення були з усіх країн світу. Люди почали цікавитись, а хто там за кадром усе це оголошує.
– Коли вперше побачили, як героїв нагороджують у 2016 році, емоційно було важко?
– Опишу ситуацію. Після 25-річчя незалежності я летів у Сіетл. Пересадка в Амстердамі три години. Тільки тоді, чекаючи літака, почав дивитись парад. Я ж майже нічого не бачу, коли відбувається парад.
Коли генералу Гордійчуку вручали звання і нагороди, і він виходить, а його ледь тримають, а крупним планом потім показують його дружину, я сидів і ридав в аеропорту Амстердама.
Думаю, Слава Богу, що я не бачив цього, бо я б не стримався.
– Ти представляєш ще й техніку. В техніці вже розбираєшся? Відрізниш БТР від БМП, наприклад?
– Я сиджу біля Головпоштштампу, там охоронювана зона. Але техніка потрапляє в кадр раніше. Тобто, я її не бачу. І консультант виглядає, у нього є помічник. Він подивився, що пішов БТР – і мені показує. Ми вже за репетиції напрацювали систему.
Буває так, що щось не завелось. В іншому порядку. Тоді починаємо висмикувати аркуші і шукати відповідний текст.
На одному параді шукали текст, а вітер подув, і він взагалі розлетівся.
– І що робили?
– У мене був резерв – текст-заливка: Це перемога, це наша звитяга і так далі. І поки я тягнув час, збирали аркуші.
– Коли готуються до парадів, твій перший текст коли приходить? На початку літа або за місяць?
– Спочатку приходить текст за місяць. Якщо брати минулий рік, то 2 серпня була перша репетиція. Тобто вже є текст.
Здебільшого це текст з минулорічного параду, потім він уточняється.
Щоразу є спеціалісти із тексту – це безпосередньо Генштаб, тому що він знає розташування військ і особливості, хто і як крокує.
Ще залучають істориків. Минулого року у нас був історик з Українського інституту національної пам’яті. Там вже певні тонкощі, які я міг не знати – яка битва, як вона називається – під Оршею чи ОршЕю. Вони розставляють всі необхідні наголоси. Тому що для мене це дуже важливо.
Більше дивіться у відео-інтерв’ю:
Фото: Дмитро Хоркін, Gettyimages
