PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android

День Гідності та Свободи: історії учасників Євромайдану

21 листопада, в День Гідності та Свободи, Факти ICTV згадують події Революції Гідності та розповідають історії учасників Євромайдану.

День гідності та свободи 2019

21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Цей день присвячений двом доленосним подіям в історії сучасної України – Помаранчевій революції та Революції гідності.

День Гідності та Свободи був встановлений указом президента Петра Порошенка від 2014 року.

В цей день люди збираються на Майдані Незалежності, куди зносять лампадки та квіти, вшановуючи пам’ять загиблих героїв революції.

Читайте: Що треба знати про День Гідності та Свободи: 10 головних фактів

Революція Гідності – як це було

Євромайдан або Революція Гідності став символом боротьби народу за свої права. Тисячі молодих людей вийшли на Майдан Незалежності в знак протесту проти дій чинного тоді президента Віктора Януковича, який відмовився підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом.

Нагадаємо, Факти ICTV писали про історію та традиції Дня Гідності та Свободи.

Вважається, що ініціатором мітингу став тоді ще журналіст, а нині депутат Верховної Ради, Мустафа Найєм. Він написав пост у соцмережі із закликом зібратись під монументом Незалежності ввечері 21 листопада.

мустафа майем

Тоді люди ще не підозрювали, що акція продовжуватиметься чотири місяці, і хоч призведе до зміни влади, але забере сотні життів.

Переломним моментом стала ніч на 30 листопада, коли для розгону студентів поліція застосувала силу. Тоді до Києва почали з’їжджатись сотні людей, а протестний рух переріс в боротьбу проти владного режиму, корупції та порушення прав людини.

Що спільного у школярки, літнього отамана козаків та молодої дівчини, яка щойно закінчила університет? Факти ICTV зібрали історії людей, яких пов’язує Майдан, та розповідають, як в їхньому житті відбулась Революція Гідності.

Василь Мазуренко

Отаман фастівських козаків, 72 роки

Народ збурило те, що влада побила дітей.

Я їздив на Майдан вже після побиття студентів з нашими козакам, а нині покійним Олександром Ходаківським (фастівський козак, не плутати з бойовиком) на його машині.

Ми збирали необхідні медикаменти, теплий одяг та готували дітям їжу – варили каші та супи. Люди активно допомагали. Ніхто не відмовляв, люди віддавали останнє.

Окрім волонтерства, ми ходили наметами і розказували дітям історію козацтва. Кобзар співав пісні, а ми з козаками ділились історією про наші рід та коріння. Часто були цікаві розмови з дітьми, бо вони ж того всього не знали.

В один з таких днів я дуже легко одягнувся, а на Майдані тоді було холодно. Так захворів на двостороннє запалення легень. Довелось залишитись вдома.

Але коли запалав Будинок профспілок, поїхав на допомогу.

Я знав, що дружина мене не відпустить, тому взяв ключи від хати, замкнув її, а сам втік на Майдан.

Я стояв коло барикад та допомагав, чим міг. Бруківку не кидав, бо не докину. Та як на духу пам’ятаю, коли Беркут прорвав оборону, діти закричали: “Батьки, допомагайте!”.

Не думаючи, чи залишаться в живих, люди двинули в сторону Беркута.

Для мене це приклад того, наскільки сила духу людини здатна перемогти фізичну та допомогти відстояти свої права.

Я бачив, як виносили дітей, бачив ту всю кров. Дітей. Я по-іншому їх не можу назвати. У мене ж син такого віку. Було дуже боляче.

Я хотів і хочу, щоб у наших дітей, онуків і правнуків було майбутнє.

Христина Морозова

Волонтер, 28 років

Я тоді вже закінчила університет, це було після шостого курсу. Спочатку ми з подругою просто їздили на Майдан і намагались зрозуміти, чим можемо бути корисні.

Тоді ще було чітке розділення – був політичний майдан подалі від Європейської площі. Туди ніхто не хотів йти, бо там лунали політичні гасла. Не хотілось брати участь у загальному піарі.

Згодом ми опинились у Будинку профспілок, де допомогали розливати чай та робити бутерброди.

В ніч, коли сталось побиття студентів, мене не було на Майдані. Але ми з батьками прийшли першого грудня на Марш мільйона.

У мене було дежавю, наче це схоже на Помаранчеву революцію. Мені тоді було років 14 і я дивилась все по телевізору. Але мама, яка там була, говорила, що людей значно більше і за відчуттям ситуація відрізнялась.

У мене було відчуття єднання. Я зустрічала багато знайомих, яких не бачила роками. Це ще раз підтверджувало – ти в правильному місці і тут мають бути всі.

З 18 по 20 лютого я була у соборі біля Майдану, де у нас розміщувався штаб. Мені дали два телефони – стареньку Nokia і ще якийсь мобільний. Ми координували поставки ліків і необхідних речей.

Майдан

Тільки коли ввечері другого дня до мене приїхав друг, я зрозуміла, що навіть не було часу банально сходити в туалет. Телефон постійно дзвонив.

У нас була домовленість з лікарями – вони говорили нам, що треба, а ми вивішували списки в інтернеті. Люди реагували швидко – за лічені години привозили все, що потрібно – від найпростіших препаратів до рідкісних.

Бути на Майдані – не подвиг. Це було нормально. Це була скоріше ознака здорового глузду, ознака спільності людей.  Подив викликали люди, які були байдужими.

Потім сталась війна і там люди проявили справжній героїзм.

Катерина Галаджій

Громадська активістка, 22 роки

На момент Революції мені було 17 років, я навчалась в 11 класі. Мені хотілось бути причетною до чогось більш глобального, аніж просто ходити на уроки.

Я ходила на Майдан, щоб допомогати – готувати їжу, носити продукти.

Там я познайомилась з активістами і ми почали співпрацювати. Я була в 16-й сотні.

Коли почались сутички між правоохоронцями, вони долучились до захисту і на Грушевського, і в урядовому кварталі. Ми допомогали – приносили воду і їжу туди.

Коли стався конфлікт в урядовому кварталі, після подій на Грушевського, ми носили туди воду, тому що там почали розпиляти сльозогінний газ.

В один момент всі люди почали бігти в бік Інститутської вниз. Ми не розуміли, що відбувається.

Там була величезна барикада з мішками зі снігом, арматурами та різним металобрухтом. В цій барикаді – ворота для того, щоб перейти донизу на Майдан.

Але була така кількість людей, що не всі змогли втиснутись в ті ворота. Люди почали перелазити через барикаду, а вона була доволі висока і це було складно. Хтось падав, хтось травмувався не від рук правоохоронців, а через неї.

Я полізла через барикаду і впала. Поки я піднялась і озирнулась, всі люди вже перейшли на інший бік, а Беркут був вже в трьох кроках від мене. Було дуже страшно.

Я розгубилась і кричала: “Допоможіть!”. Якийсь чоловік, який стояв на барикаді, схопив мене за руку і буквально перекинув через барикаду.

У мене був шок, розбиті коліна, подерті руки. Навколо травмовані люди.

Люди кричали поза барикадою, де їх ловили беркутівці. Доля багатьох з них залишилась невідомою.

Для мене, як для людини, яка продовжує вести активну громадську діяльність, революція не закінчена. Я не можу сказати, що це минуло і я видихнула з полегшенням.

Революція Гідності стала символом волі народу. Зима 2013-2014 років змінила історію України. Тисячі людей, які були на Майдані, змінили історію. Тепер на заклик Слава Україні, неодмінно відповідають – Героям слава.

За десять років країна пережила дві революції. З моменту останньої пройшло п’ять років. Можливо, все змінюється не так швидко, як би нам хотілось. Але зміни відбулись, цього не можна заперечувати – країна звільнилась від корумпованої влади, почала впевнений рух до Європейського Союзу.

Революція викрила й те, хто друг, а хто ворог – країна, яку українці вважали побратимом, порушила територіальну цілісність, щойно дестабілізувалась політична ситуація.

Фото: Gettyimages, Dreamstime, Катерина Опал, Христина Морозова

Лілія Ященко

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка