Щорічно 14 грудня у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії.
Тому сьогодні ми розповідаємо про те, як нині виглядає чорнобильська зона.
Момент аварії
26 квітня 1986 року о 01.23 на Чорнобильській атомній електростанції стався вибух, що повністю зруйнував четвертий енергоблок.
Коли оператор натиснув червону кнопку, аби планово зупинити роботу реактора, напруга різко стрибнула, що і призвело до вибуху.
В Зоні Відчуження працювала радіаційна розвідка, яка вимірювала рівень радіації, визначала найураженіші точки та передавала інформацію дезактиваторам. Спеціалісти, в свою чергу, ліквідовували наслідки аварії. Наприклад, прибравши верхній шар ґрунту, радіація вже зменшувалася у 10 разів.
– Офіційна доза опромінення, яку я отримав – 120 мкР/год (мікро Рентген на годину). Шкіра стала коричневого кольору, трохи нудило. Однак, це швидко минуло, – згадує ліквідатор Олексій Бреус.
У ліквідаторів в день катастрофи було дві основні задачі – загасити вогонь та знайти постраждалих.
Радянський союз визнав факт аварії лише після того, як на одній зі станцій у Швеції зафіксували рештки радіоактивних речовин.
За Міжнародною шкалою ядерних подій аварія на ЧАЕС отримала 7 рівень – найвищий в історії.
Спогади та зміни
– Вражаюча картина була влітку 1986. Нове, красиве місто, а людей немає. Про існування населення дає знати лише випрана білизна на балконах, яку люди не встигли забрати, – розповідає голова Асоціації чорнобильського туризму Сергій Мирний.
Ранок вихідного дня. Звичайна київська сім’я поїхала на пікнік під Чорнобилем. Пішов дощ і вони повернулися. Вдома зустріли схвильованого сусіда, працівника СБУ. Він розповів про аварію та порадив виїхати з міста на кілька днів.
– Найсильніші емоції були тоді, коли вперше побачив зруйнований реактор з вікна автобуса. Потім – коли перевірив рівень радіації, – згадує оператор четвертого блока ЧАЕС Олексій Бреус.
Катастрофа вплинула не тільки на фізичне здоров’я людей, а й на загальний емоційний стан.
– Я відходив від Чорнобиля близько двох років – здебільшого психологічно. Взагалі уникав розмов на цю тему, – ділиться спогадами один з ліквідаторів.
Гіди та часті туристи зазначають, що Зона стає доступною. Зараз перебування у Рудому лісі не є таким небезпечним, як років п’ять тому. Власне, і рудим його вже важко назвати, адже він повертається у свій попередній вигляд.
– Я приїжджаю сюди уже десятий рік, і основна зміна, яку я помітив, окрім зменшення рівня радіації, – це захоплення території природою, – зазначає один з туристів.
У Зону Відчуження потроху починають повертатися хижаки: вовки, ведмеді, рись. Це є свідченням того, що природа оновлюється і стає придатною для життя більшості мешканців з ланцюга живлення.
Однак, єдині тварини, які вже звикли до присутності людей – це собаки. Інших побачити вкрай тяжко.
Сучасний стан
Сам Чорнобиль постраждав не так сильно, як Прип’ять, адже вона ближче розташована до реактора. До того ж, хвилі радіації частково оминули місто.
Зараз у Чорнобилі живуть 150-200 самоселів. Більшість з них – колишні мешканці, які не захотіли покидати свої домівки або ж повернулись через деякий час.
Фактично, у Чорнобилі можна жити, якщо поводити себе в ньому максимально обережно. Однак, ґрунт все ще містить радіоактивні елементи, що тільки починають розпадатися або й взагалі перебуватимуть в небезпечному стані ще кілька десятків років.
– Те, що ми можемо тут стояти – надзвичайне досягнення ліквідаторів. Рівень радіації менше у тисячі разів, ніж 33 роки тому.
Зокрема, останній етап – це насування саркофагу, що зменшило показники ще втричі, – розповідає Сергій Мирний.
Рівень радіації біля реактора становить 70 мкР/год, що у п’ять разів більше, ніж у Києві. Допустима норма – 30 мкР/год.
Загалом, доза опромінення, що отримують туристи за цілий день перебування у Зоні – така ж, як і за годину польоту на літаку.
А от з Прип’яттю ситуація інша.
Прип’ять – місто-привид Радянського Союзу, яке погрузло у полоні радіації, місто, куди не дійшла декомунізація і де зупинився час.
Ти проходиш вулицями і бачиш будинки, заклади харчування, громадські місця та інші споруди – все, як у звичайному місті. Проте, з однією особливістю – вони порожні та розбиті.
Через відсутність людей і, відповідно, технічної підтримки, більшість будівель перебувають в аварійному стані. Основна їхня небезпека не у високому вмісті радіації, а у тому, що якась частина може завалитися.
Найвідоміше місце у Прип’яті – парк атракціонів. Це парк, у якому ніколи не гралися діти, адже урочисте відкриття планували на 1 травня.
Чортове колесо, автодром, гойдалки – залізо увібрало в себе найбільше радіації та стало символом покинутої Зони Відчуження.
Загалом, Прип’ять – це місто, в якому переважає природа. Якщо поїхати туди в травні-червні, то воно нагадуватиме великий Маріїнський парк. Щоправда, порожній.
Центральна площа розлога та спустошена. Це своєрідна асфальтова галявина у лісі.
Місцями виникає відчуття, що ти йдеш лісом, а потім серед дерев помічаєш ряд ліхтарів. Це повертає до реальності і розуміння того, що вони стоять вздовж алеї, яка повністю обросла травою та деревами.
Перспективи туризму
Туризм зароджувався поступово. Спочатку це були невеликі групи фахівців, візити влади, потім почали їздити делегації громадськості.
Після Революції Гідності адміністрація Зони вперше лояльно ставиться до відвідувачів.
Щороку до Прип’яті приїжджає все більше туристів. Лише у 2018 їх було близько 75 тис, переважна частина з яких – іноземці. Шанси зустріти у Прип’яті англійця вищі, ніж шанси зустріти киянина.
– Для нас це щось нове та незвичне. Радіація – це звучить загадково та цікаво, – ділиться враженнями турист з Великої Британії.
Українці звикли до того, що є таке містичне місто, в якому ніхто не живе. Ми вивчаємо це у шкільній програмі і кожного року відзначаємо роковини катастрофи. А для іноземців саме слово радіація – це вже щось нове.
У новому сезоні Зона Відчуження планує прийняти понад 100 тис. туристів.
Громадська спілка Асоціація чорнобильських туроператорів зазначає, що для залучення ще більшої кількості відвідувачів, потрібно розвивати інфраструктуру.
За минулий рік члени спілки розробили нові типи маршрутів Чорнобильської зони, серед яких – водні.
Також громадська спілка вже кілька років працює над тим, щоб ця територія отримала статус Місця культурної спадщини ЮНЕСКО.
Нагадаємо, серіал Чорнобиль отримав премію Еммі в номінації найкращий міні-серіал.
