Приватизація 2020 року передбачає продаж більше ніж 300 об’єктів державної власності. Їх продадуть на аукціонах або дозволять викупити чинним орендарям.
Доходи держави від продажу, за підрахунками уряду, мають становити 12 млрд грн. Ця цифра вже закладена у бюджеті на 2020 рік.
Причому в уряді запевнили, передадуть під приватизацію 2020 лише збиткові об’єкти. Стратегічні залишаться під керівництвом держави.
– Приватизація буде дуже відповідальною для уряду, адже це одна з умов наших західних партнерів, зокрема МВФ і ЄС, для продовження співпраці з Україною, – нагадує голова Комітету економістів Андрій Новак.
Малі та великі об’єкти приватизації
У переліку для приватизації різноманітні об’єкти – від морських та річкових портів до заводів, баз відпочинку, готелів, лазень, стаєнь та складських приміщень.
Серед активів великої приватизації – компанії енергетичної, хімічної, видобувної, сільськогосподарської галузей, машинобудівні заводи тощо.
Зокрема, це такі масштабні підприємства, як Одеський припортовий завод, що спеціалізується на хімічній промисловості і який вже 22 роки намагаються виставити на приватизацію.
Фото: Одеський припортовий завод
Завод вже давно не приносить державі коштів – 2017 рік він закінчив зі збитками у 1,5 млрд грн, 2018 рік – 750 млн грн.
Або завод Електроважмаш у Харкові, що спеціалізується на виробленні турбогенераторів, гідрогенераторів та іншого обладнання для електротранспорту.
– Існує ризик, що їх захочуть купити конкуренти, які роблять тягові двигуни, щоб зупинити підприємство і знищити конкурента, який існує не тільки на українському, але і на міжнародному ринку, – застерігає економічний експерт Growford Institute Олексій Кущ.
До великих, згідно з законодавством, відносять активи, фінансові звітності яких за останній рік перевищили 250 млн грн.
Список же дрібних об’єктів приватизації можна знайти на сайті електронних торгів Prozorro. Серед них, до речі, дев’ять підприємств Укроборонпрому.
Продамо не все
Уряд вже погодив об’єкти, які не підлягатимуть приватизації.
Зокрема, туди увійшли компанії, які забезпечують енергетичну незалежність і обороноздатність держави, є природними монополіями або мають критично важливе значення для суспільства.
У списку Нафтогаз, Укрзалізниця, Укрпошта, Укрнафта та інші. Тепер за постанову має проголосувати парламент.
Не перша спроба
Приватизація довгі роки була каменем спотикання української влади. Попри амбітні плани, її ніколи не вдавалось реалізувати повністю.
У 2019 році, наприклад, план з приватизації виконали на 3,1%, заробивши 536,5 млн грн замість запланованих 17,1 млрд грн.
Фото: Електроважмаш
Втім, і суми, які планували отримати, були значно більшими. У 2019 році – 17,1 млрд грн , у 2018 році – 21,3 млрд грн.
За словами економічного аналітика Олексія Куща, такі суми – це прихований дефіцит бюджету.
– Всі витрати, які закладаються в бюджет, не вміщуються у кошторис, тоді виникає бажання створити прихований дефіцит – за допомогою закладання нереальних доходів.
З іншого боку, впевнений Андрій Новак, приватизація не відбувалась через бажання розподілити активи кулуарно.
– Метою було розподілити найбільш привабливі об’єкти між своїми фінансово-промисловими групами. Ці групи, змінюючи своїх представників у владі, не могли домовитись, кому і які об’єкти мають перейти.
Головне – форма приватизації
Згідно з законодавством, великі об’єкти приватизації мають продати у формі відкритого аукціону.
Саме форма приватизації, на думку Новака – одна з “червоних ліній” у запланованому продажі держмайна.
– Якщо приватизація проводитиметься за принципом публічного аукціону, так, як це було за повторної приватизації Криворіжсталі, це, по-перше, дасть максимальну ціну, а по-друге, не викличе претензій у західних партнерів.
Кулуарна, тобто приватизація за попередньою домовленістю, може вартувати погіршенням відносин із західними партнерами та внутрішнім суспільним резонансом, що може бути подразником для суспільних протестів.
Повторна приватизація Криворіжсталі принесла держбюджету чималі гроші, а саме підприємство вивела в лідери галузі.
Фото: ArcelorMittal
Цей об’єкт продали ще у 2005 році компанії Mittal Steel за 24,2 млрд грн ($4,8 млрд). Ціна майже у 2,5 раза перевищила стартову.
Сьогодні ж завод є лідером в Україні зі стального прокату та одним з найбільших металургійних підприємств України.
Державні компанії – частина процесів
Українські державні компанії – це частина інтегрованих виробничих систем, пояснює Олексій Кущ. Вони мають бути учасниками глобального технологічного ланцюжка, хоча б в масштабах країни.
– Електроважмаш може розвиватись винятково на держзамовленнях в рамках програми виробництва електричної тяги для Укрзалізниці. Сам по собі без вбудовування в “ланцюжки” цей завод нікому не цікавий.
Успішним кейсом експерт називає історію польського заводу Newag. У 2000-х державна компанія-виробник залізничного рухомого складу була банкрутом. Підприємець Збігнєв Якубас реанімував це підприємство, зробив ребрендинг, привернув інвестиції, розмістивши акції на Варшавській фондовій біржі.
Фото: Newag
– Ключовий елемент його успіху в тому, що він отримав замовлення у держкомпанії – Польської залізниці. Щойно інвестори про це дізналися, він зміг продати частину акцій на €100 млн.
Зараз компанія займає хороші позиції на своєму ринку виробництва локомотивів, отримуючи не лише польські, а й міжнародні замовлення.
Не продавати те, що не зможемо відновити
Принцип продажу державних підприємств має полягати в тому, щоб продавати активи, які потім можна побудувати заново, впевнений Олексій Кущ. Не можна розпродавати те, що Україна більше ніколи побудувати не зможе.
– Це Українська залізниця, Енергоатом і такі флагмани, як Одеський припортовий завод, Електоважмаш, Турбоатом, Сумихімпром. Такі підприємства Україна вже ніколи не зможе побудувати в нинішній економічної парадигмі.
Приватизація – взаємовигідний процес як для держави, так і для бізнесу. Перші позбуваються багаторічного збиткового об’єкта, який обтяжує бюджет, а другі – отримують фундамент для подальшої роботи.
Лілія Ященко
