Суботній Мюнхен, на відміну від п’ятничного, уже більше нагадував місто, в яке з’їхалися поважні делегації з усього світу на 56-ту Мюнхенську безпекову конференцію. Про це постійно сигналізували групки поліції, які сновигали містом, оскільки в різних місцях центру відбувалися політичні мітинги. І біля кожного з них чергували полісмени, серед яких було доволі багато і полісменок.
Але оскільки мітинги всі як один були мирними, то вартові порядку стояли хоч і в лавах, але без діла, час від часу замовляючи каву і какао в пересувних кав’ярнях на велосипедах.
Для України цей конференційний день відзначився двома виступами президента Володимира Зеленського. Спершу він виголосив промову на основній частині конференції, а потім на Українському Сніданку, організованому Фондом Віктора Пінчука і Ялтинською Європейською Стратегією.
На сніданок пан Зеленський з’явився у супроводі новопризначеного голови свого офісу, міністра внутрішніх справ і голови СБУ. Щоправда, ця делегація трохи затрималася, оскільки перед тим наш президент мав переговори з генсеком НАТО. Але в очікуванні гаранта учасники ланчу слухали промову президентки Естонії і активно підтримували її проукраїнські тези своїми оплесками.
Коли ж до слова запросили Володимира Зеленського, то він повторив слова про ймовірну можливість місцевих виборів восени на окупованих територіях Сходу і повідомив, що готується ще один обмін з РФ, який дасть можливість двом сотням наших громадян повернутися з російського полону.
Характерно, що тема вчорашнього скандального плану з 12 пунктів про завершення війни в Україні в офіційних промовах і обговореннях в суботу якось не виникала. На позір складалося враження, що вчорашнього скандалу довкола нього наче й не було.
Хоча пізнього суботнього вечора, коли українці обирали півфіналістів поїздки на Євробачення, текст документу знову повернувся на офіційну сторінку конференції, але вже з припискою про його контроверсійність і отриману вчора порцію критики.
Між тим вдень обговорювати появу цих 12 пунктів представники різних делегацій не дуже хотіли, ані публічно, ані у неформальному спілкуванні. Зате на всіх, з ким я спілкувався, сильне враження справили слова недавно звільненого з полону журналіста Станіслава Асєєва, якого організатори Українського Сніданку також запросили виступити.
Фото: Вадим Карп’як
І саме текст його невеликої промови я б хотів навести тут, бо вважаю, що її варто почути не лише нашим міжнародним партнерам, але і багатьом всередині України, як нагадування про те, що наша війна з Росією – це не просто війна за територію чи людей. Це війна також за цінності і власну гідність:
– Доброго дня, шановні присутні.
У 2012 році моє рідне місто Донецьк приймало Євро 2012. Приймало із новим аеропортом, новим залізничним вокзалом та стадіоном. Зараз, у 2020 році, Донецьк, фактично, не має ані першого, ані другого, ані третього.
Але зараз там є дещо інше. Просто в центрі міста діє спецв’язниця так званого МГБ, що називається Ізоляція, в якій я перебував 28 місяців свого полону. І це місце дає дуже чітке розуміння того, з чим ми маємо справу на сьогоднішній день. Адже ми маємо справу не просто з російською агресією, коли Російська Федерація дивиться на мою країну як на непогану заміську дачу. Ми маємо справу з чимось, що вже взагалі не стосується цієї війни.
Бо коли ти примушуєш літню жінку заповзати під нари тільки за те, що вона підійшла до трішечки відчиненого вікна, або примушуєш дорослу людину, чоловіка, посеред ночі гавкати наче собака – то це не війна. Це стосується лише одного: ти або людина, або ні. І відповідь очевидна.
Я кажу це не для того, щоб викликати у вас якісь співчуття, бо мені співчуття не потрібні. Співчуття потрібні тим людям, які ще досі перебувають у цій Ізоляції. Я кажу це задля того, щоб ми розуміли: коли ми будемо вести перемовини з Російською Федерацією стосовно тих територій, то мова вже не йде просто про кордон чи економіку, хоча це дуже важливо складові.
Йдеться про свободу у найвищому сенсі цього слова, яка не може бути предметом торгів.
І якщо деякі наші західні колеги не розуміють, що вони почуваються у безпеці завдяки тисячам домовин моїх співгромадян, то ми, українці, не можемо собі дозволити забувати про це.
Бо просто зараз, а я вам це гарантую, коли я виступаю перед вами у цій світлій кімнаті, у неймовірному оточенні… то просто зараз у центрі Донецька когось жорстко і не по-людськи катують. І це відбувається цілодобово впродовж кожного дня. Я сам був свідком цього і сам через це пройшов. Саме тому ми, українці, не можемо собі дозволити забути про це.
І це саме той подзвін по кожному з нас. Я сподіваюся, що в ці слова ще хтось вірить.
Дякую!
Раніше Факти ICTV писали, чим запам’ятався перший день Мюнхенської конференції з безпеки.
Автор: Вадим Карп’як
