На другому місці за смертністю: онкохворі не можуть добратися до лікарень
Рятують одних, але наражають на небезпеку інших: карантинні обмеження, які понад півтора місяці діють в Україні, оголили ще одну, не менш небезпечну за коронавірус проблему – онкохворі люди не можуть отримати медичної допомоги, бо банально не здатні доїхати до лікарні. Цю ситуацію медики уже називають бомбою сповільненої дії.
Річ у тім, що пацієнтів з онко в Україні дуже багато – близько 1 млн 300 тис. Щодня до них додаються ще 450 людей. Виживе хворий чи ні залежить від того, як швидко поставлять діагноз і розпочнуть лікування. Не можна ані зволікати, ані переривати процес. Що ж відбувається насправді, можна зрозуміти на прикладі Черкащини.
В області мешкає 40 тис. онкологічних хворих., 13 тис. із них щороку мають пролікуватись в стаціонарі обласного онкодиспансеру, решта приїздять на контрольні обстеження, аби раптом не проґавити рецидиву – це повернення недуги. Так, принаймні було раніше.
Читайте: Щороку 65 тис.: скільки українців помирають від раку і як цьому запобігти
Нині ж у закладі кажуть: відколи оголосили карантин – ситуація щодень гірша. Якщо раніше пацієнтів навіть у коридорах розміщували – місць просто не було – то зараз кожне третє ліжко – вільне. Тобто, 150 із 450 наявних.
Люди беруть паузу не тільки в оглядах, вони зупиняють променеву чи хіміотерапію. А цих кількох місяців перерви може виявитися достатньо, щоб пропустити ранню стадію раку або дати можливість другій стадії перерости у третю чи четверту, коли лікування складніше та дорожче, а шанси вижити менші.
— Останні 20 років такої ситуації як зараз не було. На кількості пацієнтів не позначалися ані морози, ані снігопади чи інші природні катаклізми. Найбільша загроза зараз у тому, що за декілька місяців зволікань пухлина може наробити великої біди і той пацієнт, який не має змоги добратися до спеціалізованого медзакладу, може заплатити високу ціну за цю паузу карантинну, – Віктор Парамонов, директор Черкаського обласного онкодиспансеру.
Більшість пацієнтів Черкаського обласного онкодиспансеру – пенсіонери без власного транспорту і грошей на таксі. Такі як Лідія Казмірук. Днями вона перенесла операцію, на яку добиралася попутками, бо живе за 70 км від Черкас.
— Це дуже важко у моєму віці і з моїм здоров’ям. Спершу я шукала телефони, просила людей із села, які могли привезти. А востаннє їхали з сином попутніми, так чоловік, який підвозив, навіть грошей не взяв. Дай йому Бог здоров’я за це, – розповідає Лідія Казмірук.
А Геннадій Дудник, який живе за 50 км від Черкас, не знає, як після двох тижнів лікування повернутися додому:
— Я попросив одного товариша,щоб він мене сюди привіз, а добираться назад не знаю як, бо зараз охочих їздить в період карантину дуже мало, – розповідає Геннадій.
Віктор Парамонов зізнається, що слід шукати вихід із транспортного колапсу, який виник через коронавірус:
— Ми не збираємося влаштовувати змагання, який діагноз важливіший, що повинно бути на першому місці, що на другому – це паралельні процеси і вони повинні йти паралельно. Коронавірус – це інфекційне заразне захворювання, онкологія – це велика медико-соціальна проблема і за будь-яких обставин ми маємо використати всі можливі засоби, – каже очільник закладу Віктор Парамонов.
Схожа картина й у столичному Національному інституті раку, стаціонар якого розрахований на 650 ліжок. Нині він заповнений лише на половину, у закладі усього 320 пацієнтів. За такою само пропорцією зменшилася і кількість тих, хто звертається в поліклініку.
— Є проблеми з транспортом і, на жаль, вони стосуються і наших пацієнтів також, але ми підбираємо зараз для них лікування так, щоб можна було деякі курси пропускати. Тобто, ті пацієнти, які отримували підтримувальну терапію, або ті, хто отримували профілактичну терапію, вони можуть почекати 60-70 днів.
Це відповідає міжнародним рекомендаціям. Тих, хто потребує госпіталізації, ми, звісно, беремо до себе, попередньо консультуючи онлайн. Із нашого досвіду, 90% із них знаходять можливість доїхати, – каже в.о. генерального директора Національного інституту раку Олександр Яцина.
44-річна жінка із Ужгорода, яка забажала лишитися невідомою, серед тих, кому лікування раку молочної залози відклали, бо вона не здатна доїхати до Інституту раку, написала наступне:
— Онколікарні в Ужгороді хорошої немає, із найближчих тільки Львів, але туди теж треба їхати автомобілем, грошей на бензин немає. Окрім того потрібна виписка з Києва, отримати яку фізично не можу, – зізнається жінка.
Ось іще кілька кричущих історій людей, які зіштовхнулися з онкологією, про те, як вони намагаються добратися до медзакладів.
26-річна киянка Олександра Задорожних, яка нині перебуває в ремісії після важкого виснажливого лікування меланоми, розповіла, що на огляд до дерматолога 16 км змушена їхати велосипедом. Пропустити його – великий ризик.
39-річна жінка, якій 2016 року поставили діагноз рак молочної залози третьої стадії, побажала лишитися невідомою, але ось що розповіла:
— Зараз я в ремісії, але приймаю препарати підтримувальної терапії, які є для мене життєвонеобхідними. Їх отримую в Онкоцентрі. Грошей на таксі не маю, живу на пенсію у 1638 грн, тому змушена ходити пішки. Зупиняюся перепочити біля кожної лавки. До кардіолога було направлення, але поліклініка в центрі і до неї дістатися тепер не можу. Терапевту написала у Viber, але вона не відповідає.
Ще більше жінку турбує, що у травні у неї має бути обов’язкове для онкопацієнтів планове обстеження – УЗД молочних залоз, мамографія та рентген легень. Лише після цього їй продовжать видавати препарати. Воно так само має бути в поліклініці, до якої зараз фізично не здатна потрапити.
— Кожного дня їм доводиться робити вибір між тим, як добратися до лікарні, як їм по дорозі не захворіти на коронавірус і як врятувати своє життя. Держава має їм в цьому допомогти, – каже голова ГО Cancel/R Інеса Матюшенко.
Інеса добре розуміє ситуацію, у якій опинилися українці, які боряться з раком. Кілька років тому вона сама здолала лімфому. Зараз її громадська організація та ще 14 громадських організацій, фондів, груп підтримки і спільнот у сфері дорослої онкології з проханням допомогти онкологічним пацієнтам зберегти життя в умовах пандемії звернулися до Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціальної політики, Кабінету міністрів України та Підкомітету з питань профілактики та боротьби з онкологічними захворюваннями ВРУ.
Серед ключових питань – саме обмеження пересування, яке спричинило припинення терапії та планових клінічних досліджень. Тим паче, із промоніторених активістами сайтів 28 онкоцентрів в Україні, інформація про карантинні обмеження є лише на двох.
— Рак не дає у кредит час, він не може піти на карантин до 11 травня. Онкологічні пацієнти потребують невідкладної чи планової медичної допомоги тут і зараз. Чому ми це робимо?
За весь час карантину не було ні однієї офіційної комунікації, брифінгу, звернення чи постанови щодо того, що влада розуміє проблеми і потреби онкопацієнтів та готова їм допомогти. Карантинні заходи введені для того, щоб зберегти життя людей, але не ціною інших, – йдеться у зверненні.
У Національній службі здоров’я України у відповідь на звернення запропонували провести круглий стіл, профільний Підкомітет ВРУ попросив втрутитися президента Володимира Зеленського. Що ж до МОЗ – там видали рекомендації онколікарням, як діяти, а от доїзд своїм клопотом там не вважають. Ось що сказала на одному з щоденних ранкових брифінгів заступниця міністра Ірина Микичак:
— Звернення ми отримали. Я в постійному контакті з керівниками онкодиспансерів і ми вже налагодили комунікацію, направили рекомендації, як діяти в умовах карантину. Подолання коронавірусу – це спільна відповідальність не тільки медичної сфери, а і відповідальність і солідарність громади, в якій мешкає пацієнт і потребує допомоги в той чи інший спосіб.
Ми неодноразово вже зверталися і листами, і на конференціях, і на рівні президента на селекторних нарадах з головами ОДА про те, що органи місцевого самоврядування, ОТГ мають подбати про довезення пацієнтів.
У відділенні онкогематології Національного інституту раку, де на час карантину довелося відкласти навіть кілька трансплантацій кісткового мозку, намагаються організувати доїзд пацієнтів з допомогою небайдужих.
— Якщо критично важливо для нас, щоб пацієнт доїхав, ми навіть шукаємо у соціальних мережах автівки, щоб допомогти дістатися до нас, – розповідає лікар-гематолог Євген Кущовий.
Що ж стосується вирішення централізованого доїзду, про який говорили у МОЗі, до нього вирішили вдатися в Черкасах, де на сполох забили самі лікарі. Останній тиждень в ОДА радяться, як його організувати. Уже вирішили, що це будуть спеціальні медичні маршрути. Людей із віддалених сіл коштом місцевих громад мають підвозити до доріг обласного значення, звідки їх забиратиме спеціальний транспорт. Щоправда, дату першого рейсу там поки назвати не можуть. Невідомо наразі і те, чи ще десь в Україні такі маршрути обговорюють.
Водночас, згідно останніх даних Держстату, онкологія лишається на другому місці серед причин смертності українців. За перші два місяці 2020 року рак забрав життя 13 451 наших громадян.
Ірина Заславець
