Замість хліба куркульського – соціалістичний. Ким були організатори Голодомору та чому це геноцид

Пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років українці традиційно вшановують в останню суботу листопада. Це вже 90-та річниця жахливого геноциду.

Події тих страшних років, коли радянський уряд цілеспрямовано знищував українського селянина, увійшли в історію як Голодомор.

За різними підрахунками, від голоду 1932-1933 років померли від 4 до 9 млн українців.

Факти ICTV розповідають, хто був причетний до організації Голодомору та чому говорити про геноцид – це важливо.

Українець як ворог народу

Історики переконані, що Голодомор став головним наслідком радянської політики колективізації.

– Колективізація – процес об’єднання одноосібних селянських господарств у колективні. Колективізація в СРСР була переважно насильницькою, партійні діячі того періоду називали її сталінською “революцією згори”.

У 1930 році почав діяти Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким усі колгоспи (колективні господарства) мусили здавати державі від чверті до третини усього зібраного збіжжя.

Тим часом у радянській Україні фіксували сотні селянських повстань, учасники яких категорично відмовлялися від вступу до колгоспів.

У засекречених документах того ж 1930 року йшлося, що протягом лютого-квітня відбулося понад 1,7 тис. масових виступів проти радянської влади. Українці виходили з гаслами Хай живе самостійна Україна! та Геть СРСР!

– Селянин відмовляється збирати урожай, він хоче задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю, – заявив у 1930 році голова Компартії України Станіслав Косіор.

Хто планував Голодомор

Окрім Станіслава Косіора та Йосипа Сталіна, головними організаторами Голодомору в Україні були:

• В’ячеслав Молотов (Скрябін) – член ЦК ВКП(б), голова Ради народних комісарів СРСР, у 1932 році очолив надзвичайну комісію для збільшення хлібозаготівель в Україні.
• Лазар Каганович – секретар ЦК ВКП(б), один із головних членів комісії Молотова.
• Павло Постишев – секретар ЦК ВКП(б).
• Влас Чубар – голова Ради народних комісарів УРСР.
• Мендель Хатаєвич – другий секретар ЦК КП(б)У.

Точкою неповернення став ухвалений 7 серпня 1932 року Закон про п’ять колосків, відповідно до якого “прагнення заволодіти колгоспним майном” каралося розстрілом або довготривалим ув’язненням.

Окрім міліції, колгоспи почали охороняти комітети незаможників (комітети бідноти), які за виказування “куркулів” отримували продукти харчування як винагороду.

Також на допомогу тоталітарному режиму приходила преса.

На сторінках газет публікували пропагандистські статті та плакати, які розпалювали ненависть до “підлих куркулів”, уособленням яких став звичайний український господар.

20 липня 1932 року у листі Йосипа Сталіна до Лазаря Кагановича постає фраза “искоренить эту мразь”.

Вона стосувалася голодних українських селян, які “розкрадали кооперативне та колгоспне майно”.

Репресії на благо Союзу

Наприкінці осені 1932 року виконання річного плану хлібозаготівель в Українській СРР було визнано незадовільним.

У відповідь на це запрацювала система натуральних штрафів, коли дозволялося відбирати у селян будь-які харчі, а все, що не можна було відібрати – нищили.

Тоді ж було запроваджено режим “чорних дошок”, куди потрапляли колгоспи, села та цілі райони, які не виконували план хлібозаготівель.

По периметру встановлювалися кордони озброєних військових або міліції, оскільки селяни намагалися тікати до міст, де голоду не було.

– Репресії є одним із потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі, – йшлося у наказі наркома юстиції та генерального прокурора Радянської України.

Саме кінець листопада – початок грудня 1932 року де-факто став початком голоду в Україні.

Визнання геноциду

Термін геноцид запровадив науковець-правник, випускник Львівського університету Рафал Лемкін: саме він вперше закликав визнати злочини сталінського комуністичного режиму проти українців.

– Злочином геноциду вважається завдання важкої психологічної, фізичної шкоди або знищення певної групи, яка вирізняється расовою, національною, етнічною або релігійною ознакою.

Дослідники зазначають, що визначальною рисою геноциду є те, що організатори завжди заперечують його наявність.

Більшовики десятиліттями наполягали на тому, що Голодомору в Україні не було: після розпаду Радянського Союзу деякі російські політики все ж визнали факт голоду, однак лише через засуху та поганий врожай.

Україна визнала Голодомор геноцидом 28 листопада 2006 року.

Станом на 2023 рік, геноцид українців офіційно визнали понад 30 держав, серед яких Австралія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Угорщина та США.

Окрім визнання, варто не забувати про страшні події 1932-1933 років і більше ніколи не допустити, щоби цей злочин повторився.

Тільки той народ заслуговує на світле майбутнє, який з глибокою шаною ставиться до власного минулого.