Ми вже бачили все: рекрути за Контрактом 18-24 про перші бойові завдання
Кола й Кобзар – рекрути, що добровільно приєдналися до війська за програмою Контракт 18-24.
Це так звані мільйонники — молодь, яка після підписання контракту з ЗСУ, Нацгвардією або Держприкордонною службою, крім зарплати військовослужбовця, отримає 1 млн грн грошової допомоги.
Також вони мають право на звільнення після року служби й соціальні пільги.
Програма запрацювала в лютому. Молоді чоловіки, які першими пройшли підготовку, вже виконують завдання на передовій. Це штурмовики, які воюють на нулі на найнебезпечніших напрямках.
В інтерв’ю Тетяні Доцяк рекрути, які щойно повернулися з чергового бойового завдання, розповіли, чи виконала держава свої зобов’язання перед ними, чи не пошкоджували вони про приєднання до війська і як проходить їхня служба.
Кола – про службу за Контрактом 18-24
Кола — військовослужбовець 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка — працював на заводі в Броварах, де виготовляють солодкі напої. Йому 24. День народження відсвяткував на полігоні в Харківській області під час проходження базової загальновійськової підготовки (БЗВП).
— Привітали хлопці, всі хлопці взяли кожен по батончику, солодку воду, печиво, кожен підійшов і подарував. А командири купили кілька тортів і з тортом мене привітали, — розповідає військовослужбовець.
Кола, як і більшість рекрутів, сказав матері, що приєднався до війська, вже коли був на полігоні. Вона й досі не може оговтатися від його рішення.
— Плакала. Всі плакали. Так, як і кожний вихід, — всі плачуть. Я дзвоню, що я йду на вихід: наречена плаче, тітка плаче, брат плаче, батько плаче, мама плаче. Так само приходжу — знову всі плачуть, — каже Кола.
Військовий Кола. Фото: Тетяна Доцяк
Кола одним із перших доєднався до Контракту 18-24. Програма передбачає службу в штурмових підрозділах снайпером, розвідником, гранатометником. Обрав 92 окрему штурмову бригаду імені кошового отамана Івана Сірка, бо чув про її звитяги.
— Коли ми з нареченою ходили в якісь заклади, коли я бачив військових, в мене було відчуття… я завжди опускав очі. Мені соромно було, що я нічого не робив. І я весь час готувався, моя наречена — тренерка, вона мене постійно ганяла, — розповідає Кола.
Він вже був на бойових завданнях. Перше, що зробив, коли повернувся з першого – написав інструкторам. Вони всі з бойовим досвідом, як-от Танчик — на фронті з 2014-го, боронив Луганщину, під час повномасштабного вторгнення звільняв Харківщину, бився за Бахмут. Нині нову групу тренує Сова – на війні з 19 років, маріуполець, його батька забирали в полон і катували. Пройшов Донеччину, звільняв Харківщину.
— Одразу, коли прийшов з бойових, записав голосові інструкторам – подяку за те, що вони реально навчали тому, що потрібно. Я їм записав: Дякую за те, що навчали, ганяли. Ми ображались на них. Вони нас дуже багато “качали”, ми багато ходили, моральний якийсь тиск постійно був, але воно допомогло, дуже допомогло, тому що інструктори в нас в 92 бригаді всі з бойовим досвідом, — розповідає Кола.
Нині Кола боронить Харківщину. Ходить на бойові разом із досвідченими військовими.
— Уже було два бойові завдання. Після першого бойового завдання наш побратим дістав осколкові травми: нога, рука, груди, вухо зачепило, тільки на сьомий день ми його вивели. Перемотали, врятували, зараз він лікується. За невеликий досвід у нас були два такі “цікаві” виходи, що ми бачили все. В нас були контакти не раз, не два і не три. У нас були 120-ті міномети, у нас були дрони. Тому досвіду ми там за ці два виходи отримали — наші друзі з іншої бригади казали, що деякі люди за рік війни скільки не бачать, як ви отримали за ці два тижні.
Завдання виконали: доводилося вбивати ворога, надавати допомогу пораненим побратимам, але головне, що всі повернулися живими.
— У нас троє чи четверо було поранених, і на контрольній точці хлопчина з осколком в нозі каже: Я піду далі з вами зачищати! Ми його ледь відмовили й відправили на евак, — згадує Кола.
Ворог вдається до хитрощів, був вражений, коли з окопу, де перебували окупанти, їх кликали українською.
— Вони нас підпустили на 20 м і говорили українською мовою: Ви хто, чому сюди йдете? Йдіть сюди! Я одразу зв’язався з нашим командиром, щоб він дізнався, можливо, це наші, але виявилося, що це окупанти. І там вже зав’язався бій. Тобто вони нас заманювали, а інші намагалися обійти нас збоку.
Але всі вийшли звідти. Деякі хлопці налетіли на розтяжки, зараз 300, але головне, що ми вийшли й усі живі. Навіть вийшли з іншого підрозділу – чоловік 47 років, були перебиті дві ноги, ми його витягували 14 годин на ношах під обстрілом. Але я зв’язувався, ноги врятували.
Кобзар – про службу за Контрактом 18-24
Військовий Кобзар. Фото: Тетяна Доцяк
Кобзарю — 19. Разом з Колою проходив БЗВП і разом потрапили на фронт.
— Гроші… я вам скажу, після першого завдання я зрозумів, що гроші ніякого не мають сенсу. “Чудово” було (на першому бойовому завданні — Ред.). Був перший контакт з ними у перший же день. Вийшли ми з побратимом Колою вдвох на них. І все. Одного ми затрьохсотили. Другий відкрив вогонь на нас, – розповідає штурмовик.
Кобзар щойно повернувся з другого бойового завдання.
— Я думав, що перший раз був найстрашніший. Ні. Другий ще гірше був, але коли приїжджаєш назад — якесь зовсім інше відчуття. Тільки ти сідаєш в евак — все забувається, все залишається у тій посадці й усе. Але коли в посадці, ти завжди думаєш, як тобі вижити.
Пішов служити не заради грошей. Кобзар — із Полтавщини, займався будівництвом, мав свій ФОП, проблем із коштами не було. Каже: пішов у ЗСУ, бо з 16 років мріяв стати військовим. Так хотів, що навіть довелося лікуватися, щоб пройти ВЛК.
— Я приїхав 24 лютого, не пройшов ВЛК, а потім пройшов лікування й приїхав ще раз. І все вже було добре, — говорить Кобзар.
Усе, чому вчили під час проходження БЗВП, знадобилося на передовій.
— Усі ті навички, що давали наші інструктори, всі до єдиної нам там знадобилися. Усі повністю. І таке ще правило собі зробили в нашій групі: всі заходимо і всі виходимо. Як би не було тяжко, ми виходимо всі – чи 200 хтось, чи 300, але ми будемо один одного тягти до останнього. І так і було. Тяжко, але що поробиш, таке життя, – каже Кобзар.
Після бойових виходів їх проліковують, надають вітаміни, гарно годують і дають відіспатися, розповідають рекрути.
Важливо, що всі свої зобов’язання держава перед ними виконала – отримали обіцяні гроші, пройшли відповідне навчання, потрапили в підрозділ, у який хотіли.
Чи залишаться у війську після завершення контракту – ще не знають. Важливо, кажуть, що рекрути мають можливість звільнитися після року служби, адже хочуть одружитися й здобути освіту.
