Четвертий набір мобілізованих зачекався дембеля. Але замість зборів додому – наказ збирати докупи все казенне майно або ж готувати гроші на штрафи, якщо втратив навіть дрібницю.
Віктор Антонюк, боєць 53-ї бригади:
– Згідно переліку – це здається алюмінієва ложка, яка ще в Академії сухопутних військ була втрачена. Нєржавєйка не приймається, бо вона не підлягає переробці. Котєлок, фляга солдатські.
Читайте: До Росії відправлений черговий “вантаж 200”
Прейскурант на речі, складений тиловиками Міноборони, армійців приголомшив і обурив. У ньому здебільшого суми з… трьома нулями!
Влад Якушев, прес-офіцер 14-ї окремої механізованої бригади:
– Є критична точка, коли дістало настільки, як ви кажете, що втриматися неможливо. Ось він – перелік майна, який перед дембелем роздали бійцям 4-ї хвилі.
А це – прес-секретар 14-го розвідбату Влад Якушев, який наважився цей здирницький документ опублікувати у своєму блозі.
Якушев:
– Взяти вафельний рушник, наприклад, який викидається через 2-3 міс, це просто нереально. Канадська форма, це оця ось утеплена форма, яку ми отримали від уряду Канади по гуманітарній допомозі. Ми її отримали безкоштовно, тим не менше її ставлять на облік, призначають їй якусь ціну.
Під час кожної демобілізації держава витрясає з кишень своїх захисників тисячі гривень. Ложка, чашка, рушник, простирадло, військова форма – все це державне майно оцінене дуже дорого. Як видали на початку служби – усе сповна треба повернути. Нікого не хвилює, що речі щонайменше ношені й затерті до дірок. Часто – втрачені в боях. Тоді пояснюй – офіційно рапортами за кожну дрібничку – куди все поділося. Командування має провести офіційне розслідування, чи не надурив боєць, або часом, чи не спакував дрантя у валізу, щоб додому забрати. Інакше – штраф у 5-10-разовому розмірі.
В’ячеслав Василенко, солдат 41-го окремого мотопіхотного батальйону:
– Як я міг з цією штукою здавати їм речі, які згоріли під Дебальцевим. Я хоча б встиг здати автомат, у мене відкрилася кровотеча.
Торік у травні солдат В’ячеслав Василенко потрапив під шквальний обстріл Граду, був поранений. Відтак – лікування та реабілітація. Тим часом у рідній частині його записали в дезертири, бо вчасно не з’явився після шпиталю. За майно нарахували борг – понад п’ять тисяч гривень. Платити їх солдат навідріз відмовляється.
Василенко:
– Я пішов просто на принцип. У мене лишилися одні бєрці, больше у мене нічого немає, і ті в крові. Я спеціально їх тримаю.
Чернігівська волонтерка Яна Смоляр була свідком того обстрілу і бачила, як поранений воїн передавав частину майна командиру:
– Бронежилет Василенко был на мне, каска, при нас он сдал разгрузку, БК. Я лично с себя сняла бронежилет и каску, т.е. это все мы отдали его непосредственному командиру – начальнику разведки.
Але, як виявилося згодом, майно з солдата вчасно не списали.
Смоляр:
– Разгрузка, матрас, подушка, шолом металевий, простирадло, наволочка, і ще шось. Когда мне сказали, что он должен был это сдать, я не понимаю одной вещи. Человека с поля боя вывезли раненого, он лежит в госпитале, когда он должен был это сдать?
Принциповість бійця додала командуванню батальйону клопоту. Боєць Василенко почав закидати скаргами військову прокуратуру.
Смоляр:
– Нам пришла бумага, что черниговский прокурор взял на личный контроль это дело. Я звоню комбату и говорю – приедет Василенко, вы его уволите? Он – заберет заявление из прокуратуры, тогда мы посмотрим.
Командир батальйону тяжко зітхає – клопоту зі списанням майна більше, ніж із підступним ворогом.
Олександр Бакулін, командир 41-го окремого мотопіхотного батальйону:
– Було проведено розслідування щодо того обстрілу, від його командира взводу по майну безпосередньо Василенка нічого не надходило. Ми його не могли списати.
Куди поділися речі й амуніція – питати вже нема з кого. Поки солдат Василенко лікувався, керівні офіцери третьої хвилі демобілізувалися. В глухий кут тепер зайшли обидві сторони.
Бакулін:
– По-людськи я вже ніяк не допоможу, тому що у всі органи подано скарги, тут вже по закону і з наглядом згори. Мені це майно треба відшкодувати. Я не можу за кожного військовослужбовця сам заплатити.
Василенко:
– Я коли поїхав звільнятися, як я міг написати рапорт, якщо у мене була шалена кровотеча? У хлопців автомати горіли. Я кажу, я не уявляю цієї системи. За що це я зараз борюсь?
Що таке затяжна демобілізація – знають бійці-“кіборги”. Вони вижили у запеклих боях у донецькому аеропорту. Мабуть, на знак вдячності за подвиг дістали від командування рахунки за згорілі в терміналі речі.
Богдан Наривський, демобілізований боєць 74-го розвідувального батальйону:
– Ничего толком не осталось. Единственное что у меня осталось – это спальный мешок. К примеру возьмем шлем кевларовый, так он стоит 2 тысячи. Ты должен был бы заплатить 20 тыс, грубо говоря, в 10 раз больше. Спальный мешок – 249 грн. Если у тебя его нет, ты платишь 1430 грн, т.е. ну как бы это было слишком.
Хлопці з боями виходили з терміналу, рятували поранених побратимів. Але командуванню важливішим виявилось барахло.
Валерій Волик, демобілізований боєць 74-го розвідувального батальйону:
– Брось друга, а вещи принеси, я считаю это неправильно. По приезду в Днепр мы ни одного рапорта найти не смогли. На подпись комбату, начвещу, везде ходили, чтоб эти рапорта как-то пустить в ход.
Бійці, героїзм яких став символом, звільнялись майже півроку. У штабі ніяк не могли упевнитись, що відсутні речі вони не продали, а втратили у боях. Врешті найдорожче майно з них списали, але в кишеню все одно залізли.
Богдан:
– По мелочи – сдал котелок, кружку, ложку, лопатку пришлось покупать за свои деньги саперную. Некоторые вещи пришлось за свой счет на списание. Около 100 грн вышло. Мелочь правда, но тем не менее.
Наслухавшись від побратимів страшних розповідей про захмарні штрафи, бійці тепер перестраховуються – намагаються якомога менше брати державного.
Типовий склад військової частини. Приміщення вщерть забиті, фактично, лахміттям. Його дійсна вартість – нульова, але з фронтовиків деруть три шкури. Такі абсурдні порядки.
– Що з нею робити далі? Нащо її здавати? Не знаю… Алюміній ! Воно все ставиться на облік. От берці здають люди старі, ось хто їх будет носити? Але ми їх приймаємо, тому що вимагають. Ось що роблять миші з шоломами в бліндажах, щоб ви не сміялись. Бачте, що роблять. І привезли здавати, а там не приймають. В секторі не приймають.
Отак! Майновий головняк відбирає дорогоцінний час і в офіцерів. Воєнну науку витісняють канцелярщина і бухгалтерія.
Бакулін:
– Якщо миші з’їли і лишилося оці дві цяточки, приходить військовослужбовець і каже – миші з’їли, рапорт, ми проводимо розслідування – миші винні, мишей розстріляти, солдату видати нову.
– Слухайте, а чи не забагато в армії витрачається часу на такі безглузді розслідування, чи погризли миші?
– Дуже багато, всі про це знають.
Навіщо дерти з солдатів три шкури за діряві простирадла та втрачені в окопах фляги? Для чого забивати склади мотлохом і завантажувати бойових офіцерів безглуздою паперовою роботою з обліку ганчір’я? Відповіді не мають ані солдати, ані командири.
Вище військове командування виправдовується – такі в країні закони.
Владислав Селезньов, речник Генерального штабу Збройних сил України:
– Постанова Кабінету міністрів, яка регламентує порядок відшкодування майна, яке підлягає здачі. Щоб це владнати, внести певні корективи, є бачення Міністерства оборони і Генерального штабу щодо ініціювання перед КМ внесення змін у постанову, яка регламентує цю процедуру.
Виходить суцільна дикість, коли гибіти в окопах – це забавка, а героїзм і подвиг – це змусити клерків із теплих кабінетів аж цілу постанову прийняти. Бійці четвертої хвилі мобілізації вже відклали заначки на розрахунки з рідною державою, яку рік захищали. Дуболомство і маразм в армії й далі – прикмета цієї війни. // «Дістало»