Іван Малкович про знайомство з Ліною Костенко і видавництво А-ба-ба-га-ла-ма-га
Іван Малкович – один іх тих небагатьох видавців, чиє ім’я знають читачі, адже зазвичай вони дай Бог, аби назвали видавництво. Із Малковичем, насправді, навпаки.
Грицеву шкільну науку Івана Франка більшість українців прочитали у молодших класах і благополучно забули, тому звідки ж ця А-ба-ба-га-ла-ма-га – мало хто пам’ятає.
Факти ICTV пропонують вашій увазі інтерв’ю з українським поетом та видавцем Іваном Малковичем, в якому він розповів про знайомство з Ліною Костенко, свої захоплення та першу збірку.
— Що ви не любили робити у дитинстві?
— Я любив грати у футбол, а взимку – у хокей. І оце треба було встигати, бо я мусив і вчитися, а я був відмінником, і у музичну школу ходити, з господарки мали деякі зобов’язання. І на футбол і хокей лишалося мало часу. Але я виривався – це я любив.
— А що не любили?
— Я не знаю. У мене такий тип пам’яті, що я пам’ятаю, що я любив. Вірші я почав писати у вісім років. Перший вірш був про осінь, як у кожного серйозного поета: Осінь – осінь, лист впадає, соловейко відлітає.
Все це таке смішне було. Але там був такий один образ у тому вірші, який давав якийсь шанс, що ця дитина не зовсім уже мислить лінійно. У десять років я уже зробив першу саморобну книжечку.
— Малювали теж самі?
— Не те що малював. Із малюванням у мене виходило найгірше. Я щось на обкладинці там намалював, але я її зшив нитками так капарно, і видно було, що я це сам робив. Це із такого грубого зошита. Там були вірші, казка і пісні із нотами. Але я подумав, що у цій книжечці пробивався видавець. Бо я намагався її зробити книжечкою. Це ж не було у якомусь звичайному зошиті.
Фото: УНІАН
— Зараз всі уже знають цю назву – А-ба-ба-га-ла-ма-га. А скільки людей могли правильно назвати ваше видавництво?
— У мене завжди проблема була з правильним називанням. Я пам’ятаю, як прийшов відкривати рахунок із уже зареєстрованим видавництвом. І хтось там мав якусь знайому. Я писав вірші, книжечку приніс, і ми так гарно бесідуємо, а вона питає, а як буде називатися? Кажу: А-ба-ба-га-ла-ма-га. Вона: Ги-ги. А потім: А як все-таки буде називатися? Я кажу: А-ба-ба-га-ла-ма-га. Вона тоді засміялась менше, бо жарт затягнувся. Коли я вже втретє сказав, то вона: Як А-ба-ба-га-ла-ма-га?
Бо це було важко запам’ятати. Врешті, закордонні мої колеги, коли ми зустрічаємося на книжкових світових форумах – звісно, що вони не можуть вимовити і щось А-ля-ля-ля-ля. І ми обіймаємося, і вони вже знають, як це приблизно на звук.
— А з Ліною Костенко як Ви познайомились? Мабуть, Вас усі питають
— З Ліною Костенко був особливий такий випадок. У мене вийшла збірка у Літературній Україні із передмовою Дмитра Павличка. Це величезна рідкість, бо там давали один – два вірші, але так, щоб на цілу сторінку, із фотографіями.
Коли через рік десь у мене було у Спілці обговорення, я бачу, що в зал заходить Ліна Костенко. Ми пізнаємо її за фотографіями, тому що наживо ніхто не бачив Ліну Костенко, а тоді уже вийшли її книжки: Маруся Чурай, Берегами вічної ріки – найкращі її книжки. І таке відчуття, що буде величезне фіаско. Вона скаже: Все, це нікуди не годиться. Але все вийшло інакше. Зі справжніми великими письменниками працювати було найлегше. З Миколою Вінграновським, так само із Ліною Костенко. У нас велике порозуміння.
— Багато читаєте для себе, для відпочинку?
— У минулому році, через цей локдаун – це була віддушина, бо я живу за містом. Я продовжував редагувати книжки, спілкувався з авторами, художниками. Я більше читав, міг прочитати книги, про які я мріяв давно. До мене повернулася творчість і я видав нову поетичну свою книжку. Коли є більше часу для читання, то тоді людина більше творча.
- Видавництво Івана Малковича А-ба-ба-га-ла-ма-га засноване у Києві у 1992 році. Це перше дитяче приватне книжкове видавництво в незалежній Україні.
З 2008 року А-ба-ба-га-ла-ма-га почала друкувати книги для всіх вікових груп. Іван Малкович повністю контролює процес видання кожної книги — від рукопису до поліграфії.