Українська армія стає сильнішою з кожним днем! Американський легіонер Танкур про війну та волонтерів

Пліч-о-пліч з підрозділами збройних сил України воює Інтернаціональний легіон. Згадування цього підрозділу в ЗМІ не припиняються: визволення Київщини, бої у сєвєродонецькому напрямку тощо.

Цікаво, що добровольці з усіх точок світу, як неодноразово заявляли в Міністерстві оборони, продовжують надсилати заявки на вступ до Інтернаціонального легіону.

Одним із воїнів, які боронять Україну, є американець із позивним Танкур. Йому 38 років, народився в маленькому містечку біля Вашингтона. Він – професійній військовий, ветеран війни в Іраку (US Marines у складі Військово-морських сил США). Нині він командир одного з підрозділів Інтернаціонального легіону.

– Танкуре, розкажи, як ти опинився в Україні?

– Зовсім недавно у мене була хороша робота, нормальне життя, родина, плани на майбутнє. Я жив звичайним цивільним життям. Та все змінилось в мить, коли розпочався повномасштабний напад на Україну.

Я відчув, що хочу допомогти українцям. Так, Сирія також свого часу розбила моє серце. Але те, що відбувається в Україні, на мій погляд, це геноцид. Україна була, є, і просто зараз виборює своє майбутнє існування як держави.

Люди воюють за власні сім’ї, за свободу, за те, щоб звільнитися врешті решт від впливу Росії. Я зрозумів, що Україні потрібна наша допомога не тільки гуманітаркою та грошима, а й військовими спеціалістами.

Я поговорив з родиною і зібрався їхати. Довелося витратити 1,5 місяці на пошук підрозділу та шляхів, як туди потрапити. І врешті я приєднався до Іноземного легіону як доброволець.

– Що найбільше вразило в цій війні?

– Війна це війна. Нічого нового, скажімо, я не побачив. Але найбільше вражають цивільні. Неважливо, це міста чи містечка, коли вони зустрічають нас, так щиро дякують, обіймають за те, що ми тут. А коли це роблять маленькі діти, це взагалі розриває моє серце. І я розумію, навіщо я тут.

– Яке враження від російської армії?

– Мені здалось, там безлад. Деякі підрозділи дійсно сильні й дуже добре екіпіровані. А деякі – навпаки. У них багато небезпечної зброї, особливо артилерії. Ми це не тільки з новин знаємо. Вони схибнуті та небезпечні. Але я не впевнений, що серед них багато професіоналів. Єдине – я не можу зрозуміти, за що вони воюють? Убога нація.

– А що скажете про нашу?

– Я здивований тим, що українці виявилися такими надзвичайно хоробрими! Я спостерігаю, як цивільні люди перетворюються на справжніх воїнів.

Формується сильна армія, яка з кожним днем стає сильнішою. А волонтерський рух – це взагалі щось вражаюче.

Я бачу, як вся країна об’єдналася заради перемоги. Було неочікувано, але це дуже приємно, коли від волонтерського об’єднання YeYa ми також отримали приціли, біноклі та моноклі.

Я до глибини душі вражений, як цивільні згуртувались та допомагають бійцям професійним військовим обладнанням. Це щось!

На жаль, наразі я не можу розповісти деталі операцій, в яких ми застосовували подарунки від YeYa, бо війна ще не закінчилась, а ми залучені у спецопераціях. Та, можливо, згодом розповім.

– Тоді це не останнє наше інтерв’ю! Ми вам щиро вдячні за позицію та допомогу.

– Я вірю в Україну! Я вірю, що вона переможе, вигризе свою свободу. Я вірю, що українці заживуть у щасті та мирі. І весь світ стане кращим і сильнішим разом із вільною та сильною Україною.

Матеріал створено за підтримки волонтерського об’єднання YeYa.

Фото автора