PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Автор: Катерина Одарченко

Ринок землі в Україні: економічне диво чи економічна катастрофа

20 вересня на сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства з’явився законопроект про ринок землі.

У документі наголошується, що право власності на земельні ділянки сільгосппризначення можуть мати громадяни України, українські юридичні особи, а також територіальні громади та держава.

Про зняття мораторію на ринок землі в Україні говорять доволі давно. Вже багато років українська земля не повною мірою належить селянам. Нова команда влади у 2020 році планує зняти мораторій та дозволити купувати та продавати землю, – розповідає політтехнолог Катерина Одарченко.

Щодо цього існує багато ілюзій, через що виникають спекуляції. Суспільство розділилось на тих, хто підтримує та хто не підтримує вільного продажу землі сільськогосподарського призначення.

Ні одні, ні інші до кінця не розуміють, що ефективність використання землі залежить передусім від його моделі, а не просто від можливості продавати чи купувати землю.

Досвід інших країн показує нам, що це дієвий механізм збагатити селян та країну і у той самий час можливість знищити село як соціальний клас та як індустрію. До відкриття ринку варто досконало передбачити всі механізми та запобіжники, щоб ця реформа не стала катастрофою.

Читайте: Закон про ринок землі в Україні: що передбачає та які обмеження існують

Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) ініціювала та провела кілька акцій біля державних установ, де говорила, що відкриття ринку землі в Україні може призвести до скуповування землі іноземцями, а окремі селяни назавжди втратять можливість гідно жити у своїй країні.

Голова ВАР Андрій Дикун навіть закликав президента провести референдум щодо подібних змін.

На скільки корисний міжнародний досвід?

В Україні модно дивитись на економічний успіх інших країн, не задумуючись про внутрішні соціальні, географічні чи економічні особливості та чинники, що зумовили результат. Наприклад, у нас модно говорити про досвід Сінгапуру як приклад економічного дива, яке перетворило відсталу азійську країну в одного зі світових лідерів за економічними показниками.

Одразу варто сказати, що досвід Сингапуру підходить острівним, портовим країнам, які планують відкрити офшорну зону для нерезидентів. В Україні ситуація дещо інша у всі значеннях, і тому варто враховувати індивідуальні особливості нашої країни для моделювання подальшого розвитку.

Досвід європейських розвинений країн корисний та цікавий, проте його варто розглядати в контексті існування розвиненої економічної системи, яка дозволила ринку землі зміцнити економічні показники. В умовах, коли українські селяни просто не можуть конкурувати з агрохолдингами або іноземними корпораціями, вони ризикують стати заручниками реформи.

Читайте: Страшилки про китайців – маячня. Зеленський спростував міфи про продаж землі

Тому передбачити необхідно орієнтування земельної реформи на селянина та фермера, а не тільки на агрохолдинги.

Альтернативний погляд

Прикладом ефективного використання землі є Північна Корея, де система земельних відносин створила потужні фермерські господарства.

Використання землі у правильній формі дозволить не тільки зберегти та розвинути село, а й змінити імідж України з сировинного придатку на високорозвинену країну з високою аграрною складовою. Звісно, тут йдеться не про перетворення України в аграрну країну, а про створення умов для того, щоб селяни не покидали територію, а мали можливості вигідно займатись фермерським господарством.

Земельна реформа має бути орієнтована першочергово не на продаж чи купівлю землі, а на створення фермерських господарств сімейного типу, які зможуть забезпечити необхідними продуктами країну або ж експортувати продукцію.

Читайте: Вето на купівлю для росіян і конфіскація: що буде після запуску ринку землі в Україні Ринок землі в Україні запрацює з жовтня 2020 року - Гончарук Як розрахувати вартість гектара після зняття мораторію на продаж землі - формула

За вільного ринку приватні фермери або фермерські господарства завжди залежні від загальної кон’юнктури ринку, оскільки якщо на нього одразу вийде великий обсяг картоплі чи помідорів, їхня ціна буде низька, що зробить усю роботу фермера нерентабельною.

Тоді і виникає парадокс, коли іноземні продукти виявляються вигідніші, ніж свої. Щоб такого не повторювалось і щоб фермерські господарства були впевнені, що їхні товари будуть продані за вигідною ціною, необхідно формувати державний запит на певну кількість продуктів.

Така програма має вигляд аграрної стратегії на сезон, де запит на ті чи інші продукти формується залежно від регіональної специфіки клімату. Так усі фермери мають змогу вирощувати те, що найбільш вигідно на їхнії території, і бути впевненим, що робота не буде даремною.

Наступний етап розбудови фермерських господарств полягає у тому, що фермери, які працюють з державою тривалий час, мають змогу купувати та орендувати обладнання для переробки свого товару на умовах лізингу.

Іншими словами, фермер, який вирощує томати, отримує змогу створити невеличкий завод з виготовлення томатної пасти, а той, хто вирощує картоплю – картопляні чіпси. Звісно, таке виробництво може мати кілька рівнів і серійно випускати продукцію.

Для того, щоб такі господарства мали мотивацію розширювати та збільшувати об’єми виробництва, за виходу його товару на експорт він отримує значні податкові пільги на свою діяльність.

Іноземець, інвестуючи гроші в Україну, має забезпечити, як мінімум, вторинну переробку вирощеної продукції, залежно від самого продукту. Це сприятиме розвінчанню міфу про сировинний придаток України для світу, хоча сьогодні важко сперечатись з цією тезою, принаймні у деяких сферах.

Так іноземний інвестор не буде просто вивозити вирощену в Україні пшеницю, а вироблятиме макарони чи хліб, що змусить його створювати додаткові робочі місця. Це зніме питання про зайнятість сільського населення з повістки дня.

Звісно, закон має передбачати стандартні норми якості землі. Той, хто працює на землі, має суворо дотримуватись екологічних норм та відповідально ставитись до подальшої вирощувальної здатності землі. Рівень пестицидів та домішок має регламентуватись відповідно до чинних норм.

Читайте: Частку нерезидентів у компаніях-покупцях землі готові обговорювати – Гончарук

Подібна законодавча база існувала в Україні щодо вивозу лісу-кругляку. Оскільки вивозити первинну деревину заборонялось, експортери були змушені створювати кінцевий продукт, тобто переробляти деревину та виробляти з неї готові товари.

Так держава одразу вирішує кілька основоположних економічних проблем:

  • зайнятість сільського населення. За вищеописаної системи селяни будуть зацікавлені у тому, щоб лишатись на своєму місці та розвиватись, при цьому деякі жителі міст матимуть мотивацію переміститись у сільську місцевість, адже вкладати інвестиції буде вигідно.
  • отримання іноземної валюти. За системного експорту товарів за кордон фермерські господарства отримують валютну виручку, що сприяє покращенню динаміки ринку та зміцненню національної валюти;
  • Україна не буде сировинним придатком. Впродовж багатьох років промисловість у нашій державі не підтримувалась на належному рівні, відповідно, основною статтею експорту є первинна сировина, що вивозиться з країни за дешевими цінами і спонукає збільшенню ВВП інших країн та їхньої зайнятості;
  • відбудова інфраструктури. Фермерські господарства для своєї роботи потребують налагодження відповідної логістики, а це передбачає належну інфраструктуру, що є стимулом для фермерів створювати якісну інфраструктуру.

Збільшення ВВП за такої системи є очевидним, тому така система може стати значним фактором економічного зростання.

Автор: Катерина Одарченко, політтехнолог, партнер компанії SIC Group Ukrainе, Member of International association of political consultants (IAPC).

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка