П’ята публікація проекту міжнаціональні конфлікти. Сьогодні про Косово. Це продовження розмови про розпад Югославії та наслідки цього з експертом з військових конфліктів на Балканах – доцентом Інституту міжнародних відносин ім. Т. Шевченка Максимом Каменецьким.
Читайте: Війна у Сирії: кого бомбить Росія та нова Османська імперія Ердогана
Читайте: Розпад Югославії та Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії
Читайте: Війна у Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії та Туреччини
Читайте: Війна Ефіопії та Еритреї: перша російсько-українська
Читайте: Війна у Хорватії: ліквідація сепаратистів за 84 години і здача героїв
Читайте: “Оксамитове розлучення” Чехії та Словаччини: вибір еліт всупереч думці народів
Читайте: Війна в Південному Судані: неочевидно драматичні паралелі з Україною
Читайте: Війна в Південній Осетії та Абхазії: ва-банк Саакашвілі і провал стратегії Путіна
Максим Каменецький.
Різня в Рачаку та ненависть на переговорах у замку Рамбує
У Сербії проживала етнічна меншина албанців з територіальними ознаками автономії. Активізація проблеми відбулася наприкінці існування Югославії, коли ставлення до косівських страйків шахтарів підтримало керівництво Словенії та Хорватії. Вони були орієнтовані на власні національні проекти і з цього розпочався розпад Югославії.
Внутрішній конфлікт в Косові між владою та етнічніми албанцями з початку 80-х років ХХ ст. пройшов фази бойкоту дій центрального уряду, формування паралельних органів влади, формування партизанських сил. В кінці кінців він переріс у різанину в містечку Рачак 1997 р. Досі достеменно невідомо, хто її вчинив. Але те, що серби не впустили в місто міжнародних спостерігачів, стало приводом вважати, що різанину албанців влаштували саме вони.
У 1999 році міжнародне співтовариство наполягло на тому, щоб йому дали можливість дослідити цю проблему. Переговори тривали між силами визволення Косова і сербським урядом. Вони були не прямі – делегації настільки ненавиділи одна одну, що перебуваючи в одній будівлі на переговорах в замку Рамбує під Парижем вони навіть не зустрічалися! Американці сказали, що якщо мирний план посля США у Македонії Річарда Гілла (т.з. «10 пунктів») не буде підписаний – застосують силу до сторони, яка на нього не погодиться. Албанська сторона прийняла умови плану, а серби вчасно не дали відповіді. США та практично всі члени НАТО розпочали військову операцію проти військ Сербії на території Косова у березні 1999 р.
Серби просили росіян допомогти протиповітряними засобами. Але Москва всього лише надіслав розвідувальний корабель в Адріатику для того, щоб слідкувати за радіообмінами коаліції, яка здійснювала операцію. Це були останні роки Єльцина, на тлі війни в Чечні. Максимум Росії – відомий випадок т.з. “політичного пілотажу” – “розворот” літака Євгена Примакова над Атлантикою на шляху до США і перерваний політ російської урядової делегації після початку операції міжнародних сил у Косові.
Косово на карті.
Вихід на мир
Після міжнародного втручання у Косові була прийнята резолюція Ради безпеки ООН 1244, на основі положень якої сформована міжнародна адміністрація, функціонує і зараз міжнародна поліцейська місія. Водночас Косово і Сербія формально знаходилися в одній державі. Серби завжди намагалися уникати випадків, коли за одним столом на переговорах або під час міжнародних зустрічей косівські албанці знаходилися як незалежна делегація. Вони наполягали на тому, щоб це була делегація у складі Сербії. У 2008 році серби навіть внесли поправку до Конституції, що їхня держава – унітарна й автономії Косова немає.
У 2000-х переговорну групу щодо статусу Косова очолив колишній фінський політик Марті Ахтісаарі. Під його головування у 2005-2007 рр. у Відні було домовлено про референдум з приводу незалежності Косова. Понад 80% жителів проголосували за незалежність.
Міжнародний арбітраж ООН зробив висновок, що, скоріше за все, Косово має право на незалежність, оскільки після Першої світової війни у міжнародному праві до права суверенітету держави долучилося право нації на самовизначення.
Паралелі з Україною
Якщо намагатися дослідити паралелі, то наш південний схід не має жодних шансів здобути щось подібне до Косова. Чи зможе бодай якийсь поважний юридичний коментар довести наявність масових репресій центральних властей щодо місцевого населення, які призвели до його збройного повстання? При цьому місцеве населення має мати ознаки окремої нації. Хіба були утиски донбасців за мовною, національною чи релігійною ознакою? Про яке самовизначення і кого саме можна говорити? У Косові все це було. Питаннями ситуації в краї, його майбутнього, займалися міжнародні комісії та спостерігачі з поважними міжнародними мандатами протягом півтора десятка років. Так само, Косово не приєднувалося (і не планує, доречі) до інших держав.
На сьогодні, більше половини держав світу визнають незалежність Косова. Україна не визнала.
Сербія досі борються за Косово. Будь-який сербський політик, який зараз погодиться на незалежність Косова, одразу втратить авторитет.
Замок Рамбує під Парижем, де відбулися “тупикові” переговори.
“Копіпаст” Росії
Росія, певною мірою, “злизала” ідею “духовних скреп” з Сербії. Сербська церква була відокремлена від Охридського архієпископства, яке було на той час спільним центром православ’я Болгарії та Сербії. Автокефальна церква в Сербії була проголошена у 1219 р. поблизу сучасного сербського м.Кралєво, але в цей час до Балкан докотилися набіги монголо-татар і сербські монахи втікаючи з шляху просування монголо-татар на захід, основні святині своєї церкви розташували південніше, на території сучасного Косова. А тепер це зовсім інша держава для сербів, яка навіть відчуває для них відразу…
Зараз нормалізація стосунків таки поступово відбувається. Серби навіть їздять у Косово на гірськолижний курорт.
У Косова чимало проблем. Катастрофічний брак фахівців для системи управління, освіти, органів захисту правопорядку. Усе, що косівці роблять зараз, так чи інакше пов’язане із корупцією, нефаховістю, плюс проблема залежності від зовнішнього управління.
Вступ у ЄС – як приваблива мета, але зараз вона під сумнівом через наплив біженців з Близького Сходу.
У мене є друзі косівські албанці. Вони розуміють складність своєї ситуації. Але їм простіше пережити ці складнощі, аніж залишатися з сербами в одній державі. “Нехай це будуть проблеми, але це наші проблеми”, – кажуть вони.
Крим – не Косово
Між Косовом і Кримом теж не можна проводити парель. Не було в Криму утисків, військово-поліцейських репресій з боку влади, бойкоту влади з боку місцевого населення як це було в Косово протягом бл.30 років (з поч. 80-х рр ХХ ст). До того ж в Косово населення не голосувало за приєднання до іншої держави, а референдум, вибори та формування органів місцевої влади здійснювалося за рішенням та під контролем міжнародних організацій з максимальним дотриманням прав усіх, хто мешкає на території краю. Слід відзначити, що Міжнародний суд з колишньої Югославії в Гаазі здійснює провадження щодо як сербів так і албанців, які підозрюются чи звинувачуються у злочинах проти людяності.
Читайте: Війна у Сирії: кого бомбить Росія та нова Османська імперія Ердогана
Читайте: Розпад Югославії та Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії
Читайте: Війна у Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії та Туреччини
Читайте: Війна Ефіопії та Еритреї: перша російсько-українська
Читайте: Війна в Хорватії: ліквідація сепаратистів за 84 години і здача героїв
Читайте: “Оксамитове розлучення” Чехії та Словаччини: вибір еліт всупереч думці народів
Читайте: Війна в Південному Судані: неочевидно драматичні паралелі з Україною
Читайте: Війна в Південній Осетії та Абхазії: ва-банк Саакашвілі і провал стратегії Путіна
Спілкувався Ростислав Буняк.
