Директор McKinsey: Автоматизація вже може звільнити 30% людей, Україна зміниться за 10-15 років

Факти ICTV поспілкувалися з Вотцелем напередодні його приїзду до нашої столиці задля участі в Київському міжнародному економічному форумі. Ключова тема розмови – впровадження штучного інтелекту та автоматизація праці.

– Який відсоток співробітників вашої компанії втратять роботу в найближчі п’ять років?

– Це підступне запитання. Не можна сказати, що робочі місця будуть просто втрачені, усе не так просто. Насправді питання полягає в тому, чи зможе працювати штучний машинний розум так само добре, як людина, чи навіть краще?

Будь-яка робота потребує навичок. Під словом “навички” ми розуміємо будь-яке вміння: від уміння подивитися на предмет і визначити що це до здатності піднімати важкі речі, рахувати тощо.

Машини постійно навчаються, їх уміння вдосконалюються, тому кількість видів робіт, які машини роблять краще за людей, буде поступово зростати.

Ми проаналізували сотні робіт і тисячі видів різноманітної діяльності. Аналіз показав, що з технічної точки зору машина справляється так само добре, або краще, ніж людина, у середньому майже у 30% різних видів діяльності.

Тобто, сьогодні технічна можливість автоматизації становить 30% від усіх робочих місць, які можуть бути автоматизованими, та все ще не є такими.

Але впровадження автоматизації не обов’язково відбувається лише тому, що у вас є технічна можливість. Усе вирішує економічна доцільність.

Чи насправді є сенс впроваджувати нову технологію?

Чи доцільно автоматизувати процес, з яким справляється людина?

Тому якщо люди не бажають цього або робота полягає в людській взаємодії, автоматизацію праці не здійснюють.

До того ж, завжди можуть бути юридичні перепони та інші проблеми, які заважають процесу автоматизації. Так що питання щодо того, скільки людей втратять роботу внаслідок автоматизації, це насправді питання про бажання впроваджувати автоматизацію.

Технічна можливість для цього вже існує в багатьох галузях промисловості, але поки що цей процес не має економічної або соціальної доцільності.

Таким чином, бажання замінити людину машиною і розвиток штучного інтелекту залежать від ринку та суспільства.

Читайте:  Нобелівський лауреат: Аби врятувати Землю, треба відмовитися від м’яса, авто та одягу

– Існує думка, що впровадження інформаційно-інтелектуальних технологій та автоматизації відбуватиметься в найближчі 5 років настільки швидкими темпами, що Заходу не потрібна буде робота бідних. Бідні країни існуватимуть поза майбутньою економікою, а Україна є однією з бідних країн.

– Знову ж таки, це залежить від економічних чинників. Я думаю, що впровадження нових технологій допоможе створити попит на нові види праці. Ми можемо лише приблизно уявити, якими будуть такі нові робочі місця.

Людям, які працюють у сільському господарстві, важко уявити, в чому полягає робота інженера. Чи, наприклад, ще нещодавно ніхто не уявляв, що Angry Birds зможуть створити цілу індустрію. З’являються нові види й типи робочих місць, і це дає нам надію.

З іншого боку, зрозуміло, що певні робочі місця будуть втрачені й потрібно подумати про перехід на інші види діяльності.

Будь-який рух на ринку праці відбувається за чіткою схемою: є попит – з’являється і пропозиція. Уряди і суспільства повинні замислитися: як можна підтримати цей перехід? Подумати, що потрібно людям для того, аби працювати у цифровому суспільстві: які вміння необхідно мати, яку освіту, визначити, чи є доступ до робочих місць.

Перехід на нові технології нагадує промислову революцію, яка відбулася у Великій Британії та змінила освіту людей, їхнє житло, охорону здоров’я. Подібні процеси відбуватимуться і під час переходу від промисловості до цифрового середовища.

Тепер щодо терміну в п’ять років. Я думаю, що це занадто короткий строк. Якщо подивитися на всі потреби та потенційні складнощі, пов’язані з автоматизацією праці та штучним інтелектом, насправді можна розглядати період у десять років і навіть більше.

Є цікавий приклад: коли у 1980-х чи 1970-х з’явився перший банкомат, багато хто передбачав, що банківські касири просто зникнуть. Усе, що робили банківські касири в той час, – це видавали гроші, і ось він – банкомат. Проте в той же час, коли з’явився банкомат, виникли дві речі.

По-перше, банківська діяльність почала регулюватися, і раптом від банків стали потрібні інші послуги.

По-друге, здатність просто рахувати гроші перестала цінуватися, тому банківські касири стали менеджерами, які пропонують послуги та відповідають за відносини з клієнтами, для чого знадобилися додаткові навички та вміння.

До того ж якщо, раніше робота банківського касира була дуже простою й їх було порівняно небагато, то з ускладненням їхніх обов’язків, кількість касирів значно зросла.

Читайте:  7 уроків миру Тоні Блера для України: від ворога до партнера

– Які сектори української економіки ви вважаєте найбільш конкурентоспроможними? Які з них дозволили б Україні зберегти та розширити свою присутність на світовому ринку?

– Щоб відповісти на це запитання, потрібно проаналізувати різні сектори української економіки з точки зору двох чинників – їхньої продуктивності та можливості потенційного зростання.

Ті сектори, де високими є обидва показники, можуть бути надзвичайно конкурентоспроможними на світовому ринку. Такими секторами в Україні є сфера IT, гірничодобувна промисловість, деревообробна промисловість, виробництво меблів, текстилю та одягу, продуктів харчування та напоїв.

Всі вони мають високий потенціал для зростання. Такі сектори економіки називають каталізаторами, тому що зростання в них дуже швидке, за допомогою чого український ВВП може зрости дуже суттєво.

Є галузі, які ми називаємо флагманами. Вони надзвичайно важливі для економіки, але мають порівняно низьку продуктивність, серед них: машинобудування, сільське господарство, металургія, будівельні галузі, транспорт, виробництво електроенергії, видобування газу. Питання полягає в тому, що всі ці сектори економіки потрібно перебудовувати згідно із сучасними тенденціями таким чином, щоб вони стали більш ефективними та конкурентоспроможними.

Читайте:  Вища освіта не потрібна. Хто в Україні заробляє $1 тис. без диплому

– Наскільки ефективно Україна буде спроможною обслуговувати свій зовнішній борг? Чи можна розраховувати на реструктуризацію або списання частини боргу? Чи зможе Україна уникнути дефолту в 2018–2019 роках?

– Я не знаю, звідки виникла ця думка про дефолт, але вважаю, що все залежить від того, чи достатнім буде економічне зростання. Ваш уряд шукає способи прискорити це зростання.

Значного зростання ВВП, на мій погляд, не очікується. Але все ж таки зі збільшенням ВВП навантаження на бюджет зменшиться.

До речі, днями міжнародне рейтингове агентство Moody’s підвищило кредитний рейтинг України. Я не хочу малювати надто оптимістичну картину для України, але гадаю, що країна рухається в правильному напрямку.

Чи буде зростання значним? Можливо. Якщо докласти певних зусиль, така можливість з’явиться.

– Яким ви бачите ВВП України через п’ять років?

– Я можу дати не стільки прогноз, скільки зазначити певні речі, які є необхідними для вашої економіки. Було б добре, якщо б зростання вашого ВВП склало 6-7% не до 2022-го чи 2025 року, як планується, а до 2020-го. Якщо Україна буде в змозі це зробити, то вже у 2030 році ВВП країни стане вдвічі більшим, ніж сьогодні. Можливо, такі темпи здаються занадто швидкими, враховуючи рівень промисловості України, але якщо є бажання скласти план та здійснити його – з’являться і можливості.

Читайте: Гіві Топчішвілі: В Україну повернуться всі – мігранти, їхні діти та їхні капітали

– Яким ви бачите місце України у світовому розподілі праці через п’ять років?

– Відповідь на це запитання залежатиме від двох факторів.

По-перше, чи зможе Україна переорієнтувати зайнятість своїх працівників із простої фізичної праці на ті спеціальності, які користуватимуться більшим попитом за нових економічних умов.

По-друге, це залежатиме від того, який рівень технологічного прогресу можна очікувати у найближчі п’ять років. Я, як і раніше, вважаю, що п’ять років – дуже короткий термін.

Розглянемо перший фактор. Якщо подивитися на сьогоднішню зайнятість населення в Україні, то можна помітити, що багато людей задіяно в сільському господарстві та роздрібній торгівлі. Продуктивність цих секторів економіки доволі низька, а можливості для автоматизації праці в них досить великі. Автоматизація дасть можливість вивільнити значну кількість трудових ресурсів, які можна зайняти іншою, кваліфікованішою роботою.

У США після Другої світової війни, зайнятість у сільському господарстві знизилася більше, ніж удесятеро протягом останніх 1930-1940 рр. Ця тенденція зберігатиметься. Я думаю, що потенційно можна очікувати, що перехід займе 10-15 років і він буде вигідним для України.

Цей перехід дозволить позбутися одних галузей, розвинути інші та налаштувати і без того хорошу систему освіти на те, щоб випускати працівників, потрібних для висококваліфікованої праці.

З іншого боку, ми знаємо, куди прямуємо та як виглядає модель економіки, заснована на виробництві: вона пов’язана з наданням послуг, ефективністю виробництва та споживанням.

Це те, до чого ми прямуємо, і чим швидше, тим краще. Україна має можливості увірватися на ринки Африки та Азії, що розвиваються та зростають, але це можна зробити, лише якщо виробництво в Україні буде технологічним, зростатиме, і за умови, що українські компанії зможуть конкурувати на міжнародному рівні. В цьому є і можливість, і виклик для України.

Мова не про те, чи відбудеться це через 5, 10 або 30 років. Йдеться про те, щоб запитати себе: як нам змінитися протягом найближчих 10 років, що для цього потрібно зробити, яким повинен бути результат і який у нас план на найближчі п’ять років, тощо.

Ростислав Буняк.