Правда про зарплати, обмани і робота не для всіх – шість історій українців у Польщі
Богдан Власовець, Вроцлав. У Польщі два роки, повертатися в Україну не планує.
– Якщо оформити документи через українські фірми для працевлаштування у Польщі – високих зарплат не буде. Більшість компаній обманює клієнтів. Заробітчанам обіцяють золоті гори, а на практиці – жахливі умови. Є інша схема: українцям платять високу зарплату, але фірма забирає від неї певний відсоток Якщо поїхати у Польщу самостійно – є шанс знайти приватних підприємців, які готові платити більше, ніж на заводі.
Перша моя робота – оббивальник меблів на фабриці. Українці отримували 8-10 (60-80 грн) злотих на годину, а поляки – 12-14 ( 90-110 грн). Відповідно, українець за 150 злотих (1,2 тис. грн.) працює 12 годин, а поляк – 8.
Працювати треба було по 12 годин в день. Це при тому, що перерва на 15 хвилин і кожні шість годин. За цей час треба встигнути поїсти.
Ставлення поляків до українців було жахливим. Багато командували.
Витрати на місяць: 500 злотих ( 3,9 тис. грн) на житло і стільки ж на їжу. Житло від роботодавця виглядає як бараки, тому краще знайти самостійно.
Тепер я повар. Платять 16 злотих (120 грн) на годину, а не як на заводі (вдвічі менше). Перерв фіксованих немає – можу відлучатися, коли захочу. На їжу кошти не витрачаю. Повертатися в Україну не планую – мені тут набагато краще.
Каріна Коваль, Катовіце. Має невдалий досвід – працювала в “рабських” умовах.
– Звернулася до фірми, яка обіцяла хороші умови роботи у Польщі – 8 годин на день, два вихідних на тиждень і зарплата 2,5 тис. злотих ( 19 500 грн.) на місяць. За пошуки роботи, візу, страхування тощо заплатила 5 тис. грн.
Першу обіцянку порушили майже миттєво – мене ніхто не зустрів у Катовіце. Довелося шукати місце роботи самостійно.
Знайшла фабрику, підписала договір, заплатила 150 злотих за робочу форму і отримала койко-місце у хостелі.
Співробітники у хостелі розповіли, що фабрика збанкрутіла, зарплату не платять, колеги масово звільняються.
Допомоги від фірми не дочекалася. Роботу довелося шукати через знайомих. Це була макаронна фабрика. Працювати треба було 12 годин на день з однією перервою на 15 хвилин.
Графік обирати не можна. Якщо скажуть про нічну зміну – треба працювати. На погане почуття ніхто не звертає уваги. В одній кімнаті у хостелі жили четверо співробітників. При тому, що це була спальня і кухня одночасно.
Працювати стільки часу “на ногах” тяжко. В приміщенні душно і дуже шумно. Мене вистачило на один день.
Поляки ставляться до українців не так вже й приязно. Ловиш на собі неприємні погляди, отримуєш порції криків за кожну помилку.
Повертатися до Польщі не планую. Умови праці – рабські, житло – жахливе.
Евгенія Старусєва, Люблін. В Польщу їздила двічі на час літніх канікул. В захваті від поляків та мріє повернутись туди знову.
– Зарплатня залежить від кількості відпрацьованих годин. У місяць в середньому – 11-18 тисяч гривень.
Вперше я працювала сортувальником ягід на заводі. Робочий день – щонайменше 8 годин на добу. Є дві перерви, кожна по 30 хв. Робота не складна, але монотонна. Житло від роботодавця безкоштовне. Самостійна оренда коштуватиме 300-500 злотих (2,4-3,9 тис. грн) на місяць. На їжу витрачаю 300 злотих (2,4 тис. грн).
Вдруге я працювала на заводі з виготовлення будматеріалів. Там 12-годинний робочий день. За цей час в тебе є 5 перерв – дві по 20 хвилин і три по 5. Однак, це всього лише формальність. Нічого страшного не станеться через запізнення на 10 хвилин. Те ж саме з поганим самопочуттям – можна спокійно відлучитися.
До мене у поляків було добре ставлення. В магазині посміхаються, водій автобуса турбується про протяг з вікна, на роботі завжди пояснять і допоможуть. Словом, усі привітні та щирі.
За можливості їздитиму до Польщі ще.
Кирило Ткачов, Вроцлав. Працював на заводі BMW. Попереджає про великий наплив українців, їхати знову до Польщі не бачить сенсу.
– Пошуком роботи зайнявся ще в Україні – звернувся до спеціальної фірми. Працював монтажником на автомобільному заводі BMW. Зарплатня невелика. Українська фірма отримує відсотки із зарплат без вашого відома. Тому співпрацювати без посередників вигідніше.
Працював 8 годин на день, враховуючи перерву 30 хвилин. Робота не важка – 4 дня працюєш і 2 відпочиваєш. Щоправда, набридало весь час стоячи виготовляти механізми опускання та піднімання спинки в авто.
На українських заводах валяються гори сміття, а в Польщі все чисто і охайно.
Завжди допомагали з вирішенням різноманітних проблем. Поляки враховували те, що ми з чужої країни і не знаємо мови.
Житло безкоштовне. Але через це довелося щомісяця переїжджати, бо роботодавець знаходив дешевші варіанти. З урахуванням цигарок витрачав на їжу приблизно 500 злотих (3,9 тис. грн). Це без урахування одягу та розваг.
Поляки дуже допитливі. Їх цікавить все – звідки ми, як живемо, які в нас зарплати, пенсії, як ставимося до політики. Помітив, що ставлення до мігрантів з центральних областей України значно привітніше, ніж до тих, хто приїхав із західної частини країни.
Зараз я не бачу сенсу їздити по Польщі. Там і так вистачає українців. Через це заробітні плати стали нижчими.
Юлія Настаченко, Варшава. Перекваліфікувалася з юриста у косметолога. Вважає, що імміграція підійде не кожному. Має чоловіка у Польщі.
– Ми молода і перспективна сім’я. Саме тому вирішили іммігрувати. Для польської візи довелося вступити у варшавську поліціальну школу (щось схоже на професійні училища в Україні). Мій чоловік вивчав курс догляду за хворими (він за освітою реабілітолог), а я – курс косметолога, хоч і маю диплом юриста.
До переїзду інтенсивно вчили польську мову на курсах. На місці досить швидко розібралися що до чого. Польські друзі часто казали, що український акцент для них звучить “солодко”.
Роботу знайшли одразу. Чоловік влаштувався масажистом. А я – спочатку майстром манікюру, а потім косметологом. Зарплата – приблизно по 3 тис. злотих (23 500 грн) на місяць.
Знімали двокімнатну квартиру з гаражем за 2 тис. злотих (16 тис. грн), враховуючи комунальні послуги.
На їжу витрачали 1,5-2 тис. злотих (12-16 тис. грн) за двох. Ціни на деякі продукти дешевші, ніж в Україні.
Нерідко українці працюють більше, ніж поляки. Однак, якщо закінчити польській університет і отримати роботу за спеціальністю – отримуватимеш так само, як поляки або навіть більше.
Наприклад, я завдяки польській освіті отримала запрошення на тренінг у Лондоні, і тепер з’явився шанс підписати перспективний контракт.
Життя в міграції – це далеко не для кожного. Дуже багато людей повертається.
Марк Калітвенцев, Слупськ. Після досвіду роботи на українських заводах повертатися не планує. Складана робота у Польщі не лякає, бо зарплата цілком влаштовує.
– Труднощів з оформленням на роботу не було. Усе обійшлося в 3,5 тис. грн.
Працюю оператором машин на рибному заводі – слідкую за станом машин, аби вони справно працювали. За польськими стандартами, зарплатня в мене нижче середнього – 10,5 злотих ( 80 грн) на годину.
Звісно, в поляків зарплатня вища, але ж і податки в них високі. Українці ж будь-якими способами намагаються обходити закони, аби не платити “зайвого”.
На нашому заводі немає обмежень в роботі – скільки можеш, стільки і працюй. Я прихожу на годину раніше за всіх, аби підготувати техніку, і йду пізніше. Працюю приблизно 14 годин на добу. В день дві перерви по 15 хвилин, тому часу відпочити немає.
Поляки гонять нас в шию, аби справно працювали. Але з часом звикаєш і не звертаєш уваги.
Житло оплачую. Це двоповерховий будинок, в якому живе 25 людей. Але дискомфорту немає.
На їжі і цигарках не економлю (а цигарки тут дорогі) – витрачаю 1-1,5 тис. злотих ( 8-12 тис. грн) на місяць. Якщо поставити за ціль зекономити – можна вкластися у 500 злотих.
Після зарплати 4 тис. грн на українському заводі повертатися не хочеться. Умови жорсткі, але зарплата того варта.
Ліля Ященко.