У День захисту дітей – у центрі уваги найнезахищеніші.
Зірки та лідери думок розповідають історії свого дитинства та втілених мрій завдяки родині, і разом з тим простягають руку підтримки тим, кому вона потрібна зараз.
Маленькі мрійники на фото, мешкають в центрі Місто щасливих дітей, та також як і наші дорослі герої мріють про мандри, свій ресторан, стати тележурналістом і навіть супермоделлю.
Проект Однакове дитинство покликаний звернути на них увагу суспільства та допомогти забезпечити їх бодай харчуванням.
Марія Себова (мандрівниця, відеоблогер) та Надя 13 років
Коли мені було 18 років, я розійшлася зі своїм тодішнім хлопцем, здавалося, що тої зими сталася найбільша трагедія в моєму житті. Батьки вирішують, що найкращі ліки від розбитого серця – це подорож, і вперше відправляють мене одну в іншу країну.
Мама дарує мені квитки на автобусний тур до Праги. Тиждень я сама в чужій країні, в чужому місті серед чужих людей. Погода жахлива, але ця неймовірна поїздка перевернула мою свідомість, і я повернулася додому іншою – самостійною, сміливою, рішучою і з незабутніми враженнями.
Потім я відвідала 32 країни світу, але Прага назавжди лишиться особливою точкою на мапі.
І я безмежно вдячна батькам за той шанс побачити, що світ значно більше, ніж я собі уявляла. Відтоді я закохана в подорожі назавжди. Я вдячна батькам за таке дитинство.
Читайте: У 1-річного Романа рідкісна хвороба гістіоцитоз. Мама просить допомоги
Антон Равицький (телеведучий) та Руслан 14 років
Я народився в третьому поколінні великої родини режисерів та акторів. Відповідно, моє дитинство минуло за лаштунками, де я надивився творчого життя досхочу.
Складно сказати, що відчули мої батьки – полегшення чи жах – коли я повідомив, що нізащо не вступатиму в театральний. Вони мудро підтримали мій вибір. Я отримав освіту політолога, яка так ніде не знадобилася.
Ким я тільки не був! Методист, костюмер, викладач, менеджер із закупівель, відео-оператор, працівник служби безпеки, продюсер – і це далеко не повний перелік моїх професій.
Батьки вже змирилися, що я радше піду кочувати з оленями, аніж спинюся на чомусь одному.
І навіть, коли я вже 10 років в журналістиці, мама припускає, що це не кінець, і сюрпризи попереду.
Однак я вдячний їм, що займаюся улюбленою справою, вдячний, що вони подарували мені можливість спробувати та визначитися з тим, з чим насправді я хочу пов’язати своє життя. Аби не їхня підтримка, я би не пройшов такий цікавий шлях і не зустрів би на ньому дивовижних людей.
Я вдячний батькам за таке дитинство.
Лілія Кузнєцова (акторка, модель) та Настя 11 років
Акторкою та моделлю я мріяла стати років з трьох. Завжди виступала вдома перед гостями і влаштовувала покази мод. Мої колекції складалися з суконь моєї мами і туфель її подруг, які я просила подарувати мені, коли я виросту.
Але мої батьки – спортсмени, мама – чемпіонка СРСР з легкої атлетики. Звісно віддали мене не в модельну школу чи акторський гурток, а на художню гімнастику. Тренування так виснажували, що в підлітковому віці я хотіла їх кинути.
Хотілося зустрічатися із хлопцями і гуляти на вулиці, а не пахати до сьомого поту в залі. Згодом мене запросили працювати в модельний дім і я полетіла в Південну Корею та Мексику.
Потім було ще безліч країн, пропозицій та досягнень. І всі вони стали можливі завдяки характеру, який виховав саме спорт – дисципліні та цілеспрямованості.
В моєму виборі батьки мене цілковито підтримали, вони мною пишаються і тішаться, що я побачила світ.
Вони допомогли стати моєму життю таким, як я мріяла.
Я вдячна батькам за таке дитинство.
Максим Пустовойт (ресторатор, бізнесмен) та Максим 9 років
Я завжди хотів бути кращим, у всьому, ще з перших класів ліцею. Як бути першим в школі – мені було зрозуміло. Вчишся на відмінно, активно береш участь в соціальному житті – і вуаля, ти красунчик.
Потім я сам, без будь-якої допомоги, вступив до КІМВ. Це було справжнє випробування. Найкрутішим в цій тусовці були ті, кому тато дозволяв витрачати грошей більше, ніж його одногрупникам. У такій атмосфері тільки на знаннях, співі і танцях з бубном не виїдеш.
Я почав активно працювати і паралельно навчався. Бажання відвоювати свій авторитет в інституті було непереможним. З дитинства прагнув бути незалежним і у матеріальному сенсі так само.
Тато грошей мені на ресторан не давав. Мама теж. Працювати в суміжній сфері я почав ще на першому курсі інституту. Був помічником юриста на Володимирському ринку, де і відкрив свою першу кав’ярню.
Я вдячний своїм батькам за той шлях, який вони дозволили мені пройти, за їхні поради і головне – за мотивацію домагатися успіху.
Якби не їхня підтримка і сильне виховання – я б точно не був тим, ким є зараз!
Я вдячний їм за таке дитинство!
У кожного з наших героїв є родина, яка вплинула на їхній життєвий шлях, а у малечі з центру Місто щасливих дітей є тільки ми з вами.
Підтримати малюків та допомогти зібрати кошти на харчування дітей у центрі можна тут.
