Ідентифікація російських злочинців: як встановлювались особи, які катували та вбивали українців у Бучі
Як вдавалося встановити перших російських солдатів, які підозрюються прокуратурою у катуваннях та вбивствах українців, Фактам Тижня розповів журналіст команди Слідство.Інфо Дмитро Реплянчук, який допомагав визначати особи російських злочинців.
– Яким чином виявили десятьох членів 64 бригади, яким оголосили підозру?
– Ми долучилися вже на останньому етапі, якщо казати про цю десятку. Ці військовослужбовці у складі групи – більшість із них діяла в складі групи – викрадали, катували і знущалися над цивільними людьми в Бучі. Не над українськими військовослужбовцями, не над бійцями тероборони, а цивільними.
Я так розумію, були виявлені певні фотографії з камер спостереження, можливо, ще якихось – їх упізнали, і треба було знайти більше фотографій цієї десятки. Для того щоб свідки були впевнені, щоб провести впізнання, відсіяти сумніви і бути певними в тому, що саме ці фігуранти, саме ці підозрювані.
Тому звернулися до нас і попросили знайти якомога більше фотографій. І ми почали аналізувати. Знайшли всі їхні сторінки в соцмережі. У Вконтакте, в Однокласниках, в Instagram ми зібрали, умовно, щодо кожного по 10-15 фотографій. Потім правоохоронці показували ці фотографії свідкам.
Так само ми знайшли номери телефонів більшості з підозрюваних.
– Ми знайшли одного, що збігся зі списком InformNapal. Деякі спростовували свою причетність, наприклад, Дмитро Сергієнко.
– Це складне питання, як журналіст я не можу бути впевнений. З одного боку, це може бути стратегія захисту, тобто це очевидно, що людина навряд чи зізнається, що вона вчиняла якісь злочини. З іншого боку, ми як журналісти маємо завжди з осторогою ставитися до офіційного розслідування. Ми не можемо виключати того, що була недостатньо зібрана вся доказова база, та теоретично і свідки могли помилитися. Тому ми й намагалися зібрати якомога більше фотографій.
І щодо цього Сергієнка ми знайшли підтвердження, тому що ми знали, що він перебуває у списку цього підрозділу. Нам вдалося знайти його фотографії саме у формі і саме з шевроном 64 мотострілецької бригади з Хабаровська. Це чітко дає підтвердження, що він, як мінімум, мав стосунок до 64 бригади.
А далі – це робота правоохоронців. Є свідки та потерпілі, які чітко впізнають цього військовослужбовця. Тож у мене як у громадянина України більше довіри до українських потерпілих, які пережили цю трагедію в Бучі, аніж до росіянина, який каже, що це не правда.
– Сергій Колоцей теж спростовує свою присутність в Україні, хоча потерпілий Валерій Лісовський каже, що бачив його особисто.
– Тут нашої роботи було трошки більше у допомозі з ідентифікацією. До нас звернулися правоохоронці, і сказали, що є людина на скріншоті з відеозапису, і свідки, зокрема Лісовський, впевнені, що це є той самий воєнний злочинець. Він катував Лісовського, полонив його, знущався над ним, і що нібито він причетний до вбивства чотирьох цивільних.
Фото: Белорускі Гаюн
Це дуже відома історія, тому що прямо посеред вулиці біля будівництва в Бучі знайшли чотирьох чоловіків, у декого були зв’язані руки. Спочатку їх катували, потім розстріляли. І цей потерпілий, про якого ви говорите, бачив на власні очі це, і навіть записав відео.
До нас звернулися і попросили ідентифікувати, хто саме ця людина на відеозаписі. Ми не збирали доказову базу, у нас була точкова робота, нам треба було встановити, що це за людина на відеозаписі. Цей відеозапис теж відомий. Там більшість російських мародерів, які відправляли награбоване майно з Білорусі до своїх родичів в Росію, і зокрема ця особа була на відеозаписі.
Ми проаналізували відео, побачили, що відправляла ця особа – кришку багажника. Таким чином побачивши, ми встановили, що за документами це Сергій Колоцей, житель міста Мозирь, Білорусь. Далі ми знайшли його соцмережі, його біографію, що він займався єдиноборством, довгий час проживав в Білорусі, їздив в Росію, так само бачимо, він їздив і в Україну, і в попередні роки.
Ми цю інформацію передали правоохоронцям. Потім вони заявили, що отримали додаткову інформацію, що цей Колоцей має стосунок до Росгвардії. І власне, після цього було оголошено підозру. Тому що всі свідки, потерпілий Лісовський, впевнені, що це був він. Ми після цього спілкувались, і він підтвердив.
Сам Колоцей заявляє, що він непричетний. Я сам намагався із ним зв’язатись, або зі сторінкою, яка представляється як Сергій Колоцей в Instagram. Я намагався з ним зв’язатися по відеозвязку, отримати підтвердження, що це він або не він, якісь деталі дізнатися.
Можна було б посадити на одному боці цього Колоцея, на іншому – потерпілих та свідків, і за голосом, інтонаціями щось зрозуміти, хоча б для нас.
Але, на жаль, Колоцей відмовився це робити, він запросив нас до Білорусі. Це мало дещо смішний вигляд, враховуючи, що з Білорусі летять ракети в напрямку наших міст, і війська заходили в лютому саме з боку Білорусі. Тому на цьому комунікація наша закінчилась.
– Присутність яких бригад вже встановлена, на вашу думку?
– Зараз встановлено, що була присутня 64 бригада. Є підтвердження, що 155 бригада була в тому ж районі: Буча, Мощун.
Перебуваючи на місці подій в Бучі, ми бачили певні документи. Паспорти, воєнні білети псковських десантників. Тобто, можна зробити висновок, що там щонайменше були і псковські десантники.
Є багато різної інформації, що там були і кадировці, і ще хтось. Поки що ми прямих підтверджень не бачимо.
Зараз намагаємося розширити наш опис. Тому що Бучу варто розслідувати більш детально, бо це є геноцид, але не варто забувати, скільки терору було і в інших містах та селах.
Робимо зараз детективну роботу. Їздимо селами, містами і показуємо свідкам фотографії. З часом свідки можуть забувати деталі, імена, військові знання. Тому важливо зараз зібрати якомога більше інформації.
– Що можна сказати про контингент російських військових, яких ви ідентифікували?
– Здебільшого це молоді особи, росіяни. Рідко можна зустріти окупанта, старшого за 25 років. Це молоді люди, які тільки закінчили школу, пішли на строкову службу, відслужили, підписали контракт, і от вже вони потрапили в Україну. Ці люди не мають ані вищої освіти, ані якогось менталітету сформованого, жодних духовних цінностей. Вони дійсно – закінчили школу, пішли в армію, і от, власне, зараз приїхали сюди заробляти гроші.
Те, що мене ще дивує. Коли ми їх знаходимо у соцмережах, то бачимо і їхніх родичів, матерів. І найбільше шокує те, що всі вони на 90% підтримують війну та вбивство цивільних в Україні.
Фото: Генштаб ЗСУ
– Як ставитеся до версії, що цю 64 бригаду могли відправити назад до України, але вже в іншу область, щоб прибрати свідків звірств у Бучі?
– Цілком імовірно, тому що ми бачимо, що одразу після того, як геноцид у Бучі став відомим на увесь світ, то Путін, замість внутрішнього розслідування, нагородив цю бригаду за мужність і героїзм, присвоїв їм звання гвардійської. Тобто фактично за вбивства і катування цивільних.
У наш час дуже легко встановити особу, складно залишитися непоміченим. В епоху інтернету і соцмереж більшість окупантів – молоді, і мають акаунти зі своїми фото, обличчями товаришів по службі. Зараз кожного можна ідентифікувати та встановити, порівняно з тим, що було десятиліття назад.
Вони дійсно розуміють, що якщо влада в Росії поміняється або якийсь окупант захоче поїхати кудись в Туреччину чи Єгипет, списки не горять, і його так само можуть затримати та примусити відповідати за свої вчинки. Тому цілком імовірно, що, по-перше, це намагання прибрати свідків. А по-друге, це, можливо, дійсно, таке гарматне м’ясо, яке треба якомога швидше знищити.
Сподіваюсь, що командний склад на Харківщині вдасться взяти в полон, оскільки це надзвичайно важливі свідки, які можуть дати свідчення і знають багато деталей. Бо зараз важливе питання: чи це була чітка позиція – влаштувати цей геноцид. Чи це було на місцях вирішено – вчиняти такі злочини проти цивільного населення.
З одного боку, ми бачили, що там всі шалено пиячили – в який штаб росіян ви не зайдете, там чітко видно багато пляшок. Вони постійно були дуже п’яні, і, можливо, у цьому була одна з причин – злість, агресія, страх. Можливо, це було наслідком страху, а можливо, це була чітка вказівка. За діями Путіна (нагорода бригади, що стояла у Бучі) можна припустити, що це, як мінімум, схвалювалося вищим керівництвом Росії.
– У чому полягає цінність розвідки з відкритих джерел?
– Тут два аспекти. Перший полягає в тому, що зараз багато свідків, багато потерпілих прагнуть знайти своїх кривдників. Ми спілкуємся з цими людьми, і вони кажуть, що сидять в інтернеті та намагаються побачити знайоме обличчя. І іноді вони можуть це зробити, впізнати своїх кривдників. І тому, коли я публікую розслідування, то сподіваюся, що якийсь потерпілий впізнає свого кривдника на нашому сайті або Youtube-каналі. І після цього напише нам, щоби допомогти скласти цей пазл.
З іншого боку, ми розуміємо, що, на жаль, небагато шансів сподіватися на те, що ці окупанти і злочинці в найближчому майбутньому понесуть кримінальне покарання. Скоріш за все, вони будуть далі сидіти у своїй Росії і ховатись там від правосуддя. Як мінімум, якщо ми впевнені, що ці окупанти були в Україні, то сам факт вторгнення в Україну – це вже злочин. Цього буде вже достатньо, щоб увесь світ бачив ці обличчя, цих окупантів.
І тому, коли знаходимо чіткі докази, що цей підрозділ чи бригада була в Україні, ми це публікуємо. І сподіваємося, що весь світ побачить і запам’ятає ці обличчя. І це буде клеймо на все життя.