Ратифікація — затвердження вищим органом державної влади (президентом, парламентом або Верховною Радою) міжнародного договору та згода на його обов’язковість для держави.
Латинською ратифікація означає – “такий, що має законну силу“.
Тобто, іншими словами, ратифікацією називають процес надання юридичної сили документу (наприклад, міжнародного договору) шляхом затвердження його відповідним органом кожної зі сторін.
Ратифікація – це один із заключних стадій укладання міжнародних договорів. Взагалі, цей процес не є обов’язковим для усіх договорів.
Права ратифікації та порядок її здійснення визначаються Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року та національним законодавством:
- якщо ратифікація передбачена договором або іншою домовленістю його учасників;
- якщо представник держави підписав договір за умови його ратифікації або намір держави про підписання ратифікації (це зазначається у ході переговорів).
В Україні це прописано у законі Про міжнародні договори України 2004 року. Закон містить перелік договорів, які підлягають ратифікації:
- політичні або загальноекономічні, із загальнофінансовими питаннями (питання позики та кредиту, територіальні або мирні);
- про права і свободи людини та громадянина;
- про громадянство;
- про участь у міждержавних союзах та об’єднаннях, системах колективної безпеки;
- про військову допомогу, направлення контингенту ЗС України до інших країн або допуск іноземних ЗС на територію України;
- про історичні та культурні надбання народу України;
- такі, виконання яких передбачає зміну чинних або прийняття нових законів України;
- інші договори, ратифікація яких передбачена законом або самим договором.
Процес ратифікації складається з трьох послідовних стадій:
- попереднє схвалення;
- сама факт ратифікації;
- обмін ратифікаційними грамотами.
Процедури перших двох стадій здійснюються в різних країнах неоднаково, відповідно до норм Конституційного права певної держави.
В Україні пропозиції щодо ратифікації розглядаються президентом або Кабінетом Міністрів, і в разі їх схвалення договір подається до Верховної Ради.
Як правило, до ратифікації договір не має юридичної сили, тому виконання пунктів у ньому не є обов’язковим для сторін.
Сам факт ратифікації оформляється спеціальним документом, який називають ратифікаційною грамотою (іншими словами, це документ, який підтверджує факт ратифікації).
Сторони мають обов’язково обмінятися цими грамотами.
Найчастіше ратифікація використовується для надання юридичної сили міжнародним договорам. Відповідно до міжнародних договорів вона виступає одним зі способів вираження згоди держави на дотримання умов договору.
Ратифікаційні договори існують двох типів – двосторонні та багатосторонні.
Двосторонні набувають чинності після обміну ратифікаційними грамотами. Обмін здійснюється у погоджений сторонами час, як правило, в столиці тієї країни, де не підписувався договір.
При укладанні багатосторонніх договорів сторони визначають країну-депозитарій, якій усіма учасниками передаються грамоти, і договір набуває чинності від моменту отримання депозитарієм грамот від усіх учасників.
Ратифікація в Україні
20 червня 2022 року Верховна рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, відому як Стамбульська конвенція.
Мета документу – зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають насильство щодо жінок.
Стамбульська конвенція — це міжнародна угода Ради Європи, що стосується насильства проти жінок та домашнього насильства. Її підписали у Стамбулі 11 травня 2011 року, а 1 серпня 2014 року конвенція набула чинності.
Ратифікація Стамбульської конвенції є дуже рішучим кроком у боротьбі з гендерним насильством в Україні.
