Зерно, війна та ПВК Вагнера: як Путін хоче повернути вплив РФ через підкуп Африки

У Санкт-Петербурзі з 26 липня проходив дводенний саміт Росія – Африка, в рамках якого до петербурзького аеропорту прибували представники африканських країн, яким росіяни вистилали червоні килими, організовували оркестри та міцно тиснули руки.

Під час саміту Кремль пропонував африканським лідерам зернові подарунки та усіляко намагався отримати з боку держав Африки прихильність.

Навіщо Кремлю така увага з боку країн Африки, як ватажок ПВК Вагнера Євген Пригожин продовжує свою гру за спиною російського президента та до чого тут Україна – читайте в матеріалі Фактів тижня.

Офіційна Москва від самого початку сподівалась, що цей захід принесе “дипломатичний прорив” для РФ. Як виявилось, “прорив” відбувся, але схоже, у від’ємному напрямку.

Так, з 54-х африканських країн до Росії приїхали лише 17 голів держав. Ще 10 відправили прем’єрів, а решта – взагалі обмежились другорядними представниками.

Дослідниця-африканістка Марта Олійник-Дьомочко пояснила, яких представників держав не було на саміті.

– Серед них немає, наприклад, президента Руанди, Кенія взагалі не відправила нікого, немає делегації Ліберії, немає Замбії, немає Ботсвани. Тобто немає тих країн, лідерів тих країн, які, в принципі, прогресивні, які хочуть розвиватися. Натомість ми маємо президентів країн, які або дуже сильно залежні від Москви і є доволі маргінальними, – каже вона.

Та й ті, хто приїхав, не дуже церемонилися із Володимиром Путіним. Ось, приміром, президент Єгипту Абдель ас-Сісі, якому вже давно приписують дружні відносини із російським диктатором, на зустріч до нього не дуже поспішав. В очікуванні господарю Кремля довелось довго ходити перед пресою на самоті.

Президент РФ навіть провів двосторонні зустрічі з кожним з лідерів, які приїхали в Петербург.

Навіщо Путіну Африка

Насамперед цей саміт був важливий для самого Путіна, який є нерукостисканним і токсичним у світі. Пропагандисти РФ намагаються створити картинку, начебто російський диктатор  такий бажаний для Африки, тому і демонструють “дипломатичний прорив” в рамках саміту Росія – Африка.

Голова організації Центр прикладних досліджень Андрій Каракуц каже, що для очільника Кремля подібний саміт є насамперед можливістю похизуватися та продемонструвати, що з президентом РФ досі розмовляють лідери інших країн.

Під час саміту Путін намагався вихвалятись начебто “зростанням” обсягів торгівлі з африканськими країнами.

Проте Африка для Росії є передусім ресурсом, а відповідно – грошима. Саме грошей не вистачає Кремлю після значної втрати прибутків від продажу в Європу газу та нафти.

– Російська присутність  саме у видобутку корисних копалин є істотною. В останні роки вони намагаються  видобувати газ і нафту, видобувають алмази. І тому є значними гравцями. Зрозуміло, що для багатьох країн така присутність, скажімо, є вигідною, – пояснює Каракуц.

Але хай там як, та основний гравець на цьому континенті наразі інший, вважає виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко.

– Головний гравець на Африканському континенті — це Китай. Росія тут теж виглядає як наймолодший партнер Китаю, який підбирає все те, що той  не зміг з тих чи інших причин забрати, – каже він.

Не менш важливими економічно для африканських країн є і західні інвестиції. А тому цілком можливо, що задум Росії може бути не стільки в тому, щоб панувати в Африці, скільки дратувати або навіть шантажувати інші держави, які мають там вплив.

Олійник-Дьомочко каже, що в Росії немає фінансових можливостей “тягатися з Китаєм”.

– Вона не може пропонувати ці кредити,  не може пропонувати ті демократичні  трансформації економіки, що пропонують Сполучені Штати, бо вона заходить своїми методами: вагнерівцями, зброєю, пропагандою, – каже вона.

Африканська гра Пригожина

Прямо  під початок саміту в Санкт-Петербурзі в Нігері починається військовий переворот, а разом із цим там починають лунати проросійські гасла.

На вулицях Нігеру палають шини. У країні, яку називали останнім оплотом демократії в Західній Африці, на очах всього світу військовослужбовці президентської гвардії блокують доступ у резиденцію президента, захоплюють національне телебачення і оголошують про зміну влади.

Причетних до військового перевороту у західних ЗМІ пов’язують із вагнерівцями. Всі крапки над “і” стають, коли ватажок ПВК Вагнера Пригожин публічно підтримує цей бунт. Картина стає ще зрозумілішою, коли сам він з’являється на саміті. Та ще й позує з представником Центральноафриканської Республіки.

– У ЦАР, до речі, охорону президента здійснюють найманці ПВК Вагнера. Водночас вони займаються видобутком золота, інших природних ресурсів. Та сама ситуація в Судані. Тобто дуже багато таких випадків, але це важко назвати двосторонньою ефективною економічною співпрацею, – пояснює Каракуц.

До всього, як повідомляють російські ЗМІ, у готелі, який належить сім’ї Пригожина, він зустрічається і з іншими офіційними особами, зокрема з представниками Малі, де теж є сили вагнерівців.

– Пригожин залишається у великій грі. Він буде пробувати грати в політику. Він показує свою незамінність на території Африки. Тобто Росія на сьогодні, в якійсь  короткостроковій перспективі, не може замінити ПВК Вагнера на території Африки, – каже Денисенко.

Зерно розбрату

Але й сам Путін, схоже, теж веде свою гру щодо Африки. Бо країни можуть не лише забезпечити економічну вигоду, але й підтримку агресора на міжнародній арені, зокрема на голосуваннях в ООН.

– Це спрямована політика, вона має на меті привернути ці країни і так розхитувати міжнародну підтримку України, – пояснює Каракуц.

Не випадково напередодні цього саміту Росія вийшла із зернової угоди та почала знищувати українську агропродукцію, яка мала йти на експорт, зокрема в країни Африки.

– Зараз він реально піднімає ставки з єдиним завдання — щоб до нього прийшли і попросили про переговори, на яких він може чи не зможе нав’язувати свій порядок денний, – каже Денисенко.

Однак з цим РФ, схоже, сама ж собі вистрілила в ногу. Саме це, на думку західної преси, могло вплинути на рішення багатьох африканських лідерів проігнорувати Путіна на цьому саміті. Серед них і Кенія, яка, як пише видання Financial Times, розцінила обстріл українських портів як “удар в спину”. Ті ж хто приїхав закликають Путіна повернутися до зернової угоди.

– Ми не збираємося закривати очі на питання між Росією та Україною, тому що це дві країни, з якими ми маємо партнерство. Ми бачимо негативні наслідки в усьому світі, зокрема в Африці. Ми повинні побачити, як ми можемо знайти рішення, – сказав під час саміту Азалі Ассумані, голова Африканського Союзу, президент Союзу Коморських Островів.

Сам Путін виправдовується та звинувачує Захід в тому, що в Африці може початися голод.

Така небачена щедрість з боку Кремля може мати дві цілі. Перша – витиснути з африканського ринку українське зерно, замінивши його російським або ж тим, що вкрадено на окупованих територіях. І друга – розширити список дружніх до Росії держав.

Аби завоювати прихильність африканських країн, Путін ладен засівати їх зерном, щоб продемонструвати, на що готова Росія заради тих, з ким співпрацює.

Проте за цими намірами РФ ховається доволі хитрий задум Путіна, такий, як і тоді, коли він намагався через “газову голку” шантажувати Європу.

– Це буде безкоштовне зерно в обмін на політичну підтримку, на ресурси, на ще якісь різні речі, які потрібні безпосередньо Росії, – вважає Олійник-Дьомочко.

Африканська відповідь

Одразу після виступу ВВП президент Зімбабве заявив, що в його країні немає дефіциту зерна. Ба більше, дехто взагалі відкрито відмовився від зернових подачок Путіна.

– Ми говорили, що хотіли б, щоб Чорне море було відкритим для світових ринків. І ми сюди прийшли не для того, щоб просити якісь “дари” для Африканського континенту. Це не наша основна мета тут, це не наше головне завдання – домогтися якихось поставок такого характеру, – заявив президент ПАР Сиріл Рамафоса.

Чимало заяв лунало і щодо закінчення війни з Україною. А це теж, безумовно, дратувало господаря Кремля. І сигналізувало про те, що домогтися нових зрушень у битві за Африканський континент йому не вдалося.

– Я не бачу ось таких значних перспектив для того, щоб Росія розширювала свій вплив. Так, з окремими країнами будуть економічні відносини. Будуть окремі якісь великі проєкти, але глобально, думаю, ні, – вважає Андрій Каракуц.

Тож поки війна за африканську прихильність триває не на користь Росії, а Путін, вочевидь, став токсичним і для деяких країн цього континенту. А це означає, що ізоляція держави-агресора буде тільки посилюватись.