Ольга Харлан про дитинство без грошей, професійний спорт та Олімпіаду, що змінила її життя
З Ольгою Харлан зустрічаємося в кав’ярні на Лівому березі Києва, неподалік її дому. Ольга родом з Миколаєва, але тепер мешкає у столиці.
Дівчина стала олімпійською чемпіонкою у 18 років, коли у Пекіні здобула золото в командній шаблі.
Ця подія стала вершиною її кар’єри, і тріумф тривав ще довго. Загалом виграла чотири олімпійських медалі, стала п’ятиразовою чемпіонкою в загальному заліку Кубка світу.
Фехтування в її житті могло б і не бути, але бальні танці, якими займалася Ольга, були не по кишені її родині.
– До фехтування я займалася бальними танцями – це дорогий вид спорту та дуже важкий. Треба було купувати туфлі та сукні, брати участь у конкурсах. Дякувати Богу, сукні шили моя бабуся і тітка. Ми трохи економили на цьому.
Я пам’ятаю, що найдорожчими були туфлі. Тоді, у 1996-1997 роках, вони коштували 100 грн. Це був доволі складний час для всієї родини. Треба було платити за індивідуальні уроки, семінари тощо. Ми просто не змогли. Це стало основною причиною закінчення тренувань та танців, – відверто розповідає Ольга.
А от заняття з фехтування були абсолютно безкоштовними.
– Я пішла на фехтування просто спробувати. Мій хрещений – він і тренер, Анатолій Миколайович Шлікар, досі тренує. Я була маленька на зріст, і навіть не мала досвіду у роботі зі зброєю, шабля була першою. Деякі фехтувальники починають із рапіри, потім переходять на шаблю, тобто міняють зброю, – пояснює Ольга.
Тоді діти тренувалися в спільних масках, без особливих витрат. Сьогодні батьки хочуть купити дитині все й одразу, обов’язково найкращої якості, хоча це не завжди потрібно.
– Спочатку ми фактично нічого не витрачали. Заняття були безкоштовними. Пам’ятаю, що перші кросівки купила після чотирьох років занять фехтуванням. Тренувалася у звичайних кедах, яких вистачало мені на місяць, вони коштували 25 грн. Перша блискуча електрокуртка у мене з’явилася десь через два роки. Вона була жахлива, дуже поганої якості.
У нас все було спільне, навіть маски. Зараз все по-іншому. Батьки хочуть, щоб їхні діти одразу мали все. Насправді, це не так і важливо. Перший рік фехтування – це період входу у спорт. До того ж це все затратно: повне екіпірування, разом із маскою і взуттям – €1,5 тис. А дитина може і передумати, – зауважує спортсменка.
Чим вищі результати у спортсмена, тим вищими стають і витрати.
– Підтримка дуже важлива. Хтось має тебе підштовхнути, у тебе вкладати. Коли ми починали показувати результат, не можу сказати, що мали суперпідтримку. На змагання до Франції та Італії їздили бусом. Це доба в дорозі. А тобі треба ще й відпочити та гідно виступити.
Ще пам’ятаю, коли їздили потягом, то навіть постіль не брали. Вона коштувала 7 грн. Ми і думали: навіщо платити, якщо можна взяти свою. Тому я брала власну. Все змінилося, коли я стала показувати хороший результат. Але від цього золото на тебе не падає. Має пройти час, щоб результат став стабільним. Хороший результат може бути випадковістю. Таке, на жаль, буває, – констатує Ольга Харлан.
У період стабільно хорошого результату в житті спортсмена повинні з’явитися ті, хто добре підтримує: держава і федерація.
– Професійний спорт – це не про здоров’я. У кожного з нас багато травм, постійна втома. Дуже важливо відновлюватись, а це додаткові витрати на масажиста та різні процедури. Іноді ще й операції. Це все повинна покривати, і покриває федерація (Національна федерація фехтування України. – Ред). Ми представляємо нашу країну на світовій арені, тому федерація має зробити все можливе, аби спортсмен був здоровий та максимально готовий.
Психологічна підготовка – це теж дуже важливо. Скажу з власного досвіду: спортивний психолог розмовляє та готує до змагань! Морально і фізично сильним спортсменам тяжко ділитися з психологом, до цього треба докласти зусиль, – наголошує Ольга.
Справжній тренувальний зал олімпійського рівня – мрія українських фехтувальників. Ольга Харлан йшла до вершини у різних умовах і тренувалася в різних залах.
– Завжди дуже важливо, де саме ти тренуєшся. Сьогодні у нас ще немає свого стаціонарного залу для фехтувальників на олімпійській базі в Конча-Заспі. Він будується. Справа вже рушила з місця. Хоча поки не побачу збудованого залу, я не повірю.
Сподіваюся, що я ще буду у фехтуванні – до того, як він відкриється. Бо це дуже важливо. В тій школі, де я тренувалася, не було доріжок. Замість них – підлога з малюнком доріжки. Без спеціального покриття. Якщо під доріжкою немає спеціального покриття, а лише бетон – це дуже впливає на коліна, суглоби, спину. Це дуже небезпечно, – застерігає спортсменка.
Ольга – приклад того, як інвестовані кошти до неї повернулися. Фантастичні досягнення в спорті трансформувалися в успішну співпрацю з брендами та колаборації. Сьогодні Ольга Харлан – справжня українська зірка.
– Першу зарплату почала отримувати в 14 років. Коли перемогла на Олімпіаді у Пекіні (2008 рік), життя змінилося. Дякувати Богу, моя кар’єра не зупинилася після Олімпіади. Я продовжила працювати. Бо зазвичай, після золота, твоя кар’єра завершується. У мене все по-іншому.
Те, про що я мріяла, здійснилось. Я йшла до цього. Я переїхала в Київ, маю свою квартиру, яку мені ніхто не дарував. Я сама заробила на неї. Плюс, хороший автомобіль. Спортсмен такого класу, як я, може собі дозволити таке авто. Це не значить, що я заробляю мільйони. Це ті речі, які мені були потрібні, я мріяла про них. І тут треба наголосити: у важкий фінансовий час батьки в мене вкладали гроші. Вони і не думали, що через певний час я зароблятиму стільки, що куплю їм будинок. Вони вкладали, бо любили! – каже Ольга Харлан.
Ольга Харлан періодично буває в Італії, там її коханий. Там вона і свого теперішнього тренера знайшла.
– Зараз я просто отримую задоволення. Я була в Італії, трохи почала тренуватися. Взагалі, з фехтуванням розлучитися складно, особливо якщо ти 21 рік цим займаєшся. Та й тіло звикло до тренувань. Я вдячна спорту за дисципліну!
Тіло починає реагувати, якщо довго немає навантажень. Я не про збільшення ваги, а про суглоби та м’язи, які поводяться інакше. Тому спортсмени, які раптово припиняють займатися, мають серйозні проблеми. Важливо просто підтримувати, нехай і не професійно. Два-три рази на тиждень, але тримати себе у формі, – вважає спортсменка.
Через кілька днів після інтерв’ю у своєму Instagram спортсменка додала допис, де натякнула, що повертається на доріжку. Хоча, після поразки на останній літній Олімпіаді в Токіо, Ольга не знала, чи повернеться у великий спорт.
– Останні два роки були складними. Пройшовши через падіння та розчарування, сил піднятися було дедалі менше. Це було складно. Можу сказати, що і зараз нелегко. Але найкращі ліки – це час. І в мене він був, щоб усвідомити, все зважити та вирішити. Вирішити, чи хочу продовжити цей нелегкий шлях до мрії. Почати з чистого аркуша, і 2,5 роки віддати улюбленій справі та своїм цілям. Тож – до зустрічі на доріжці. Побачимося на Кубку світу в Афінах, – написала Харлан.
Два з половиною роки, про які пише Ольга – це час, що залишився до Олімпіади у Парижі. Очевидно, спортсменка хоче повернути себе у форму до початку наступних Олімпійських ігор.
Зараз Оля уважно стежить за Олімпіадою в Пекіні.
– Хочу побажати усім здоров’я. Бережіть себе, бо так боляче, коли напередодні Олімпіади ти починаєш хворіти. Я бажаю всім удачі! Олімпіада в мене 24/7, дивлюся кожного ранку. Я раджу всім глядачам стежити і за нею, і за літніми видами спорту. Саме під час перегляду глядачі занурюються у світ великого спорту, та можуть розібратися, що таке фехтування, біатлон тощо, – радить Харлан.
