Уже місяць білоруси протестують проти режиму Олександра Лукашенка, а у відповідь чують лише – можливо, я трохи пересидів, але просто так не піду. Фактично, місяць безпрецедентних протестів нічому Батьку так і не навчив. Його план дій не особливо оригінальний – надія на Росію і жорстку силу. Але протест все одно триває і не поспішає згасати.
Вже проходили
У 1999 році в Білорусі безслідно зникли два головних критика і опоненти Лукашенка – колишній голова ЦВК Віктор Гончар і колишній міністр внутрішніх справ Юрій Захаренко. Через 20 років один з бійців спецзагону білоруської міліції зізнався, що брав участь у викраденні і вбивстві Гончара і Захаренка. За його словами, наказ прибрати опонентів віддавав особисто Лукашенко, але офіційно зникнення політиків так досі і не розкрито.
У 2020 році з лідерами протестів Лукашенко намагається розправитися так само. Щоправда, людей викрадають, але не вбивають, лише силоміць видворяють з країни, або кидають за ґрати. Спочатку так вчинили з опонентом Лукашенко на виборах Світланою Тихановською, яку вивезли до Литви.
За пропозицією Тихановської в Білорусі створили Координаційну раду опозиції для переговорів з владою, але членів президії ради чекала така ж доля. Всього до президії увійшло сім осіб.
З них двох силою вислали до Польщі, чотирьох затримали, на свободі поки залишається тільки письменниця Світлана Алексієвич – лауреат Нобелівської премії в галузі літератури. Але і її вже викликали на допит у справі про захоплення влади.
Найбільш яскрава історія вийшла з Марією Колесниковою – головою виборчого штабу Віктора Бабарика, одного з кандидатів в президенти Білорусі, якого Лукашенко посадив ще до виборів. Колесникова в останні дні перетворювалася на одного з найпомітніших лідерів протестів і головного медіа-рупора акцій, особливо для зарубіжної преси. Її викрали прямо в центрі Мінська і намагалися силою видворити до України. Але Колесникова зламала всі плани Лукашенка, розірвавши свій білоруський паспорт прямо на кордоні. Тепер вона сидить в мінській тюрмі з підозрою все в тому ж підбурюванні до захоплення влади і поступово перетворюється на головний символ протестів.
По суті, Координаційна рада припинила свою роботу, так особливо її і не почавши. Лукашенко каже, що в жодні переговори з нею вступати не буде, адже нібито не знає людей, які до ради входять. Ось тільки Алексієвич Лукашенко особисто вручав державні нагороди, а ще один член президії ради – це взагалі колишній міністр культури Білорусі і посол у Франції Павло Латушко.
Зовсім не врахував Батько і те, що Координаційна рада опозиції не брала жодної участі у власне організації і координації акцій протестів. Посадивши і виславши її членів, акції не зупиниш. Протест без лідерів, який триває в Білорусі, як раз і полягає в тому, що репресії проти якоїсь групи людей не означають, що не вийдуть інші. Маніакально хапаючи будь-якого помітного учасника акцій, влада тільки підігріває інтерес до них.
Завдання прислужитися
Якщо для відомих протестувальників у білоруських силовиків є опція висилки з країни, то для рядових – тільки кийки та камери в СІЗО. Причому, якщо раніше Лукашенко зізнавався тільки в тому, що на білоруських державних каналах пропаганду тепер ведуть запрошені з Росії фахівці, то тепер методи Кремля простежуються і в силовому протистоянні на вулиці.
— Там, де раніше панував емоційний розгін з масштабними арештами і побиттям, тепер йде знайоме взяття змором. Великі мітинги ніхто не чіпає, але згодом людей затримують по одному, викликають на допити, заводять справи.
Все, щоб пояснити, що влаштувати свято непослуху на кілька годин мітингу, звичайно, можна, але потім за це доведеться розплачуватися – вже не в натовпі, а один на один з махиною репресивного апарату, – відзначає експерт Московського центру Карнегі Максим Саморуков.
Дійсно, наприклад, під час Маршу єдності 6 вересня в Мінську, коли протестувальників на вулицях було 100 тис. – їх ніхто не чіпав, коли учасники акції почали розходитися, то останніх почали наздоганяти навіть не силовики, а тітушки без розпізнавальних знаків і жорстко затримувати.
— Звичайно, вже є інформація про те, що в рядах білоруського ОМОНу, переодягнених в цивільне деяких людей, діють гастарбайтери з Росії. У якій кількості, сказати поки вкрай важко, але я думаю, що йому допоможуть придушити протести, після чого приберуть самого Лукашенка, – прогнозує білоруський політолог Павло Усов.
Центр модерації білоруської кризи давно перемістився в Кремль. А Лукашенко всіляко намагається довести Росії свою потрібність і вірність. Просто розповідати про старшого брата і товариша Володимира Путіна і поганий Захід недостатньо, подумав Олександр Григорович, хоча він і дійшов уже в цій риториці до “сволот-американців”, що стежать за ним з космосу.
Лукашенко почав шпигунські ігри і заявив, що білоруські спецслужби нібито перехопили розмову Польщі з Німеччиною про те, що російського опозиціонера Олексія Навального не труїли в Росії, а спеціально вигадали цю історію для дискредитації Кремля і відволікання його уваги від Білорусі.
У версії Лукашенко розмову вели агенти Нік і Майк, а самого Батьку вони називали “міцним горішком”. Весь цей шпигунський бойовик навіть показали по білоруському ТБ, як годиться, з російською озвучкою. Щоправда, спочатку Лукашенко говорив про розмову Варшави з Берліном, а через кілька днів заявив, що перехопили спілкування, звичайно, американців. Але це вже нюанси, кіноляпи, так би мовити.
— Мінськ демонструє, що повністю занурився в світ пост-правди. Білоруська влада не те щоб бреше. Їй просто неважливо, правду вона говорить чи ні, і як це безглуздо виглядає з боку. Стоїть завдання показати Росії свою відданість і любов – будемо робити це як завгодно, навіть якщо змушуємо зморщуватися від сорому самих росіян, – вважає білоруський політичний оглядач Артем Шрайбман.
Навіть прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков не зміг прокоментувати перехоплення Лукашенка.
Злити або залишити
Зважаючи на всі ці творчі потуги Батьки, який, то летить на вертольоті з автоматом без патронів, щоб відстрілюватися від демонстрантів, які давно пішли, то грає в “міцних горішків” без Брюса Вілліса, у Росії виникає дилема, що далі робити з Лукашенком.
З одного боку, його нинішнє незавидне становище можна використовувати для продавлювання інтеграції або навіть анексії Білорусі.
— Єдина можливість Лукашенка утриматися при владі – це системна підтримка з боку Москви. Мета Росії – інтеграція Білорусі в свій політико-економічний простір. У нинішніх умовах інтеграція в будь-яких її формах повинна розглядатися як окупація Білорусі, – підкреслює Усов.
Але може Кремль зіграти і в довгу. Лукашенко продовжує розповідати про конституційну реформу, яка зменшить вплив президента і дасть більше повноважень парламенту. А після проведення реформи у 2022 році можна організувати і нові вибори.
Фото: Sputnik Беларусь
Звичайно, до 2022 року учасники протесту чекати не збираються. Батька поділитися своїми повноваженнями обіцяє вже чотири роки, але поки нічого так і не зробив, та й не зробить, напевно, якщо придушить протести. А ось Москва якраз може змусити Лукашенка провести реформу, представивши білоруській опозиції це як компроміс, і скористатися переформатуванням політичної системи, повністю підігнувши її під себе.
— Для Кремля реформа – це шанс покінчити нарешті з ситуацією, коли будь-яке питання, пов’язане з Білоруссю, доводилося вирішувати тільки з Лукашенком, який контролював країну з гори до низу. Перегляд Конституції дозволить замінити всемогутнього білоруського лідера на безлику групу людей – невпевнених в майбутньому, ворогуючих між собою і більш залежних від Москви, – вважає Максим Саморуков.
Лукашенко в такій конфігурації отримує певні гарантії безпеки, хоча б на два роки, Росія продовжує повністю контролювати процеси всередині Білорусі, і остаточно прив’язує її до себе без сильних обурень збоку Заходу. Нічого не виграє тільки білоруський народ, за який знову все вирішили. А отже, привід для протестів зберігається. Всіх не пересадять, хоча Батько і постарається.