Як замовляли піцу у термінал, відзначали Новий рік та обороняли ДАП – спогади кіборга

Цього дня, п’ять років тому, завершились бої за Донецький аеропорт, оборона якого тривала 242 дні. За цей час, за різними даними, понад 200 бійців загинуло, а ще 500 було поранено.

Нагадаємо, 16 січня 16 січня Україна відзначала День пам’яті кіборгів  – військовослужбовців, добровольців, волонтерів та медиків, які в 2014-2015 роках захищали Донецький аеропорт.

Факти ICTV поспілкувались з Миколою Тихоновим – у 2014 році, пішовши з посади голови Оболонської РДА, він поїхав служити добровольцем у підрозділ Карпатська січ. Захищати Донецький аеропорт він прибув саме на новорічні свята.

Про оборону ДАП, умови перебування у холодному терміналі, Новий рік під обстрілами та “подарунки” від ворога Микола Тихонов розповів у інтерв’ю Фактам ICTV.

Далі – пряма мова.

Психологічні атаки від ворога і оборона ДАП

Коли ти тільки туди заїжджаєш, таке враження, що всі снаряди і кулі летять саме на тебе.  Вже потім розумієш, що стріляють в інше місце.

Читайте: День пам’яті кіборгів – в Україні вшановують подвиг військових

Оборона нового терміналу полягала у тому, що ми утримували третину першого поверху, яка була в завалах. Ми сиділи в засідці і відстрілювались від тих, хто на нас нападав.

Робота полягала у чергуванні по дві години на спостережній позиції. Якщо бачиш, у кого стріляти – стріляєш. Все просто.

Нас кожен день обстрілювали. Вночі запускали “блукаючий танк”. Це така психологічна атака – заводили танк, щоб він гарцював навколо терміналу, а ми весь час очікували, коли він стрілятиме. Це дуже діє на нерви.

Ще був снайпер, який стріляв в одну і ту саме точку. Ми його називали Барабашка, бо він вночі “стукає”. Стріляв в одну й ту саму колону, а куля рикошетила і такий неприємний звук давала.

Жили ми у невеличкому просторі. Одне єдине місце, де ще були перегородки – господарче приміщення. Ми там спали, відпочивали, звідти виходили на бойові позиції. Хоча це умовно, бо треба було пройти метрів 15-20, і то вже була імпровізована бойова позиція.

Термінал був настільки вже пошкодженим і зруйнованим, що там вкопатись не можна було.

Підвал ми не контролювали. Звідти ми постійно чули звуки – там були  вороги. Вже потім ми зрозуміли, що вони закладали вибухівку. Коли це все відбулось, мене вже там не було.

У терміналі було дуже холодно, до -30°C. Це такий собачий холод, що зуб на зуб не попадає. Там їсти взагалі не хотілось.

Від голови РДА до добровольця у Пісках

Я брав активну участь у Майдані, потім чотири місяці був за так званою квотою Майдану головою Оболонської РДА. Після звільнення  вирішив йти на фронт.

Одразу після Майдану, 3 березня, я вже був у військкоматі. Я три рази до них ходив і просився, але щось не складалось – то мобілізації не було, то мою справу не могли знайти, то моя спеціальність не підходила.

От я придбав “бронік”, каску, взяв харчі, сів у машину, а у мене тоді була Таврія, і поїхав до хлопців. Якщо мене не беруть офіційно, то поїду в добровольчий підрозділ.

Наприкінці листопада я вже був у Пісках на бойових позиціях. Саме там я проходив курс “молодого бійця”.

Спочатку Піски мені здавались таким страшним місцем, там постійно були обстріли, але коли я повернувся з аеропорту, воно мені здалось геть не страшним. Там хоч вільно можна було переміщатись.

Все, що можна було взяти – 30 патронів і чотири магазини

В новому терміналі вже перебувало двоє наших з Карпатської січі, а 30 грудня треба було їх міняли. Я зголосився.

30-го зранку пішов сніг і стало набагато холодніше. Хоча перед цим було більш-менш нормально.

Нас посадили у вантажівки, і ми вирушили на блокпост за Авдіївкою. Вже місяць наших пропускали за домовленістю – скільки людей виходить, стільки і заходить.

Була чітка вказівка – брати тільки 30 набоїв і чотири магазини. Жодних гранат, важкої зброї, бо нас обшуковували.

Вони рились в наших речах, дивились, що ми веземо. Це така ганьба. Мало того, що обшукують, над тобою ще глузують. Кажуть – Пацаны, с Новым годом вас, увидимся.

Ми до останнього думали – чи доїдемо, чи ні. Нас могли у будь-який час зупинити і сказати – Все хлопці, приїхали. І щоб ми могли зробити? Нічого. Вже коли на злітно-посадкову смугу виїхали, зрозуміли, що нас пропустили.

За домовленістю, годину-дві нас не обстрілювали, щоб ми встигли вивантажитись. Нас залишили біля нового терміналу, вивантажили замерзлу воду у бутлях. А потім вантажівки швидко поїхали до вежі.

Машина з дровами теж туди. А новий термінал – це зовсім нова будівля, лише скло, бетон і гіпсокартон. Там навіть топити не було чим.

Новий рік в аеропорту і “подарунки” від ворога

З 11.00 до 1.00 я був на бойовій позиції. У Новий рік за російським часом, об 11.00,  вони нас “привітали” – постріляли по нам.

Коли вже я прийшов з позицій, для мене хлопці лишили півковточка шампанського, яке вони примудрились провезти.

І ще у нас було ціле відро олів’є, яке нам передали волонтери. Воно було повністю замерзле, ми його ложкою видовбували.

На Святвечір так само. Хлопці на вежі навіть колядували, відео знімали.

Хотілось подзвонити рідним, але зв’язок був поганий, і я нікому не говорив, де я знаходжусь.

СМС від бойовиків та лід замість води

Генератор ми вмикали тільки у світловий день – з 8.00 до 16.00. Коли він працював, можна було щось підзарядити. Але було настільки холодно, що навіть батарея не заряджалась – треба було телефон класти у рукавицю, щоб він нагрівся.

Їсти дуже не хотілось, хотілось пити. Але оскільки ми нічого не могли розтопити, вся вода була замерзла, в чашку просто лід засипали.