PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android

Сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких – спогади про бої за Дебальцеве

Бої за Дебальцеве були одними з наймасштабніших в історії війни на Донбасі. Активна їх фаза точилась з 25 січня до 18 лютого 2015 року.

П’ять років тому бойовики прагнули будь-що захопити дебальцевський плацдарм, адже це, фактично, найбільший залізничний вузол, який міг забезпечити сполучення між так званими Л/ДНР.

Попри те, що 12 лютого у Мінську підписали мирні домовленості, за якими Дебальцеве було підконтрольне Україні,  17 лютого проросійські бойовики почали штурм табору сил АТО у місті, оточивши його.

Читайте: Припинення вогню та зняття санкцій з РФ – плюси та мінуси мюнхенського плану

18 лютого почалось відведення військ – 2,5 тис. солдат вийшли з міста, забравши техніку та знищивши залізничні колії та об’єкти транспортної інфраструктури.

За офіційними даними, з 15 січня до 18 лютого під Дебальцевим загинуло 110 військовослужбовців, ще 270 було поранено, 7 – взято в полон, а 18 – зникли безвісти. Було втрачено 30% техніки.

Факти ICTV поспілкувались з очевидцями тих подій, які розповіли, як відходила українська армія.

Далі – пряма мова.

Євген Шевченко, батальйон Донбас

Євген Шевченко

Вирішив йти в АТО після того, як під Луганськом 14 червня збили літак. Пішов у військкомат, але там мені нічого не сказали. Зрештою я потрапив у добровольчий батальйон Донбас – написав комбату Семенченку у Facebook, що хочу захищати державу. Він сказав приїжджати у Бахмут.

Вперше у Дебальцеве ми потрапили 30 січня 2015 року. Батальон тоді кинули на звільнення Вуглегірська, який захопили. Атака була невдалою, 31 січня було п’ятеро загиблих.

База у нас була у Бахмуті, а у Дебальцеве ми приїжджали на виконання бойових завдань.

Нам пощастило в тому сенсі, що коли котел в Логвинове закрився вранці 9 лютого, ми їхали Дебальцівською трасою, нам доповіли – траса перехоплена, далі рухатись не можна.

12 лютого був штурм села Логвинове. Тоді дуже дивний наказ дали, хоча в штабі вже знали, що там 10 російських танків. Відправили нашу штурмову групу з 50 осіб, у яких не було жодного шансу. Там у нас загинуло сім хлопців.

Потім ми виконували накази в селищі Луганське. Враховуючи котел у Дебальцевому, це була перша лінія оборони зі сторони котла. Щодня нас обстрілювали і з артилерії, і з мінометів.

18 лютого зранку мені дали завдання забезпечити маршрут виходу, починаючи з Луганського і через Миронівське. Бойовики обстрілювали траси, тож треба було обводити колони дорогами поміж сіл.

Я виставив хлопців з батальйону на перехрестя, вони вказували напрямок руху танкам, БТРам, вантажним машинам, обводили їх через дамбу в Миронівському і виводили на трасу ближче до Бахмута.

  • Спогади про бої за Дебальцеве: сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких
  • Спогади про бої за Дебальцеве: сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких
  • Спогади про бої за Дебальцеве: сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких
Сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких – спогади про бої за Дебальцеве / 3 фотографии

Коли налаштували маршрут, вивозили поранених. Транспорту не вистачало, багато людей виходили пішки.

Було багато поранених, а швидких не вистачало. Я на власній машині вивозив їх в лікарню в Бахмут, потім повертався.

Під час виходу ввечері я заїжджав в лікарню, там було 137 поранених за день. В морзі було близько 30 хлопців – це ті, яких вивезли.

Потім батальйон перекинули на Широкине. А ми ще лишились з декількома бійцями і протягом тижня вивозили тіла. У нас були полонені сепаратисти, і ми домовились – віддали їм одного живого, а вони дозволили забрати тіла загиблих під Логвиновим. Окрім наших сімох, там було ще близько 20 тіл бійців ЗСУ та Нацгвардійців.

Здав зброю я в жовтні 2015 року, коли батальйон вивели з першої лінії оборони. Я повернувся до мирного життя і продовжую займатись підприємницькою діяльністю, якою займався з 20 років.

Сергій Малець, батальйон Київська Русь

Сергій Малець

Мій батько – військовий. Він займався пошуком та перезахороненням безвісти зниклих воїнів Другої світової війни. Тож у нас був сформований кістяк пошуковців, і ми повним складом під керівництвом батька, а він був командиром моєї роти, пішли в АТО.

Спочатку приїхали до Слов’янська, а потім поступово дійшли до станції Фащівка.

Ми займали передній рубіж, але десь у серпні-вересні отримали наказ на відступ, щоб вирівняти лінію оборони. Фащівка сильно витягнута від Дебальцевого і у  разі відступу у нас би не було можливості вийти, бо за нами тільки міст, а він на висоті і добре обстрілюється.

Ми зайняли арку – Рідкодуб, Нікішине, Чорнухине, пост Балу (блокпост для контролю на перехресті доріг Нікішине, Чорнухине, Фащівка, Дебальцеве, – Ред.). Це була вигідна позиція – нас було тяжко обійти, бо з тилу залізниця.

Спогади про бої за Дебальцеве: сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких

На підкріплення нам дали Нацгвардію, трохи хлопців з Правого сектора, БТР, і ми там простояли аж до заміни 128 військово-піхотною бригадою восени.

Завдань у нас жодних не стояло – ми нікого не штурмували. Спостерігаємо, стоїмо, тримаємось і нічого більше.

Час від часу бойовики перевіряли, чи в нас “все гаразд” – виїжджали, обстрілювали. Щодня все, як має бути. Були щоденні штурми – вони нас і піхотою видавлювали, і техніка заїжджала. Було й таке, що помилились картами, то заїжджали до нас “в гості”.

На цих позиціях ми втратили комбата, мого командира – Балу, ще багатьох хлопців.

Основні бої були в Нікішине. Снайперів було тільки двоє, тож ми чергували – добу колега, добу я. Ми прикривали снайперським вогнем наших хлопців.

Десь близько двох-трьох місяців до виходу з Дебальцевого ми помінялись. Ми відійшли на ротацію, а на наше місце стали 128 бригада і 25 oкремий мотопіхотний батальйон Київська Русь.

Частина хлопців пішла на ротацію, а наша розвідка залишилась ще Вуглегірську допомагати. Тоді на телебаченні казали вже, що його здали, а насправді там не все було здано і йшли бої.

  • Спогади про бої за Дебальцеве: сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких
  • Спогади про бої за Дебальцеве: сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких
  • Спогади про бої за Дебальцеве: сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких
Сотні поранених, десятки вбитих та нестача швидких – спогади про бої за Дебальцеве / 3 фотографии

У нашому батальйоні на момент ротації вже було близько 30% втрат, адже один батальйон закривав близько  40 км передової. Були поранені, вбиті, дехто поїхав на ротацію і з різних причин не повернувся.

Був випадок, коли один батько приїхав, бо на телебаченні сказали, що нас уже замкнули в кільці. Він забрав свого сина, сказав – Я нічого не знаю, не боюсь трибуналу, забрав і повіз додому.

Нам дали спокійно вийти тоді, бо була можливість нашкодити їм – за кілька хвилин наробити біди.

Доки нас міняла 128 бригада, у них за перший день були втрати. Бойовики знали, що це нові люди, які ще не знають місцевості. У нас не було навіть кількох днів для бойового злагодження, щоб ми показали їх, звідки ведуть вогонь, як корегувати, які під’їзди.

Наші десь 15 числа вже розуміли, що вони виходитимуть – вже починали непридатну техніку знищувати.

Як мені потім розповідали з 25 батальйону Київської Русі, офіційного виходу з Дебальцевого не було. Рішення ухвалювалось на перехресті в Дебальцеве між командиром 128 бригади і 25 батальйону Київської Русі. Але наказу офіційного не було. Вони вирішували на свій розсуд – хто і якими дорогами буде відходити.

В АТО я пробув 1,5 року. Останні півроку працював снайпером в Карпатській січі. Потім постало питання, чи підписувати контракт. Я вирішив піти. Зараз працюю будівельником – і в Україні, і за кордоном.

До слова, Факти ICTV розповідали, як українські солдати утримували Донецький аеропорт. Один з кіборгів розповів, як захищали ДАП, замовляли піцу у термінал та святкували Новий рік під обстрілами.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка