14 лютого президенти Росії та України телефоном обговорили режим припинення вогню та подальше розведення сил. Це сухі офіційні повідомлення Банкової та Кремля. Про що насправді говорили лідери держав і на яких тонах – невідомо, але вже за чотири дні у Луганській області стався один з найпотужніших за останні роки штурмів українських позицій.
О п’ятій ранку гібридні війська Росії мінометами, танками та ствольною артилерією почали рівняти із землею околиці сіл Новотошківське, Оріхове, Кримське, Золоте та хутір Вільний.
Під прикриттям масивного артилерійського вогню на українські позиції почали заходити російсько-сепаратистські штурмові групи. На цей час в української сторони вже був один загиблий. 22-річний боєць Максим Хитайлов. Він загинув від артобстрілу. Ще чотири солдати були поранені під час контактного бою і уламками мін та снарядів.
Командири наказали бійцям відступити, а коли ворожі штурмові групи зайшли на позиції – їх накрила артилерією вже українська сторона. В результаті, у нападників чотири загиблих і шість поранених.
Після невдалого штурму і майже п’яти годин бою, російсько-сепаратистські війська запросили режим тиші, щоб забрати загиблих та поранених. У тактичному плані російська операція провалилась.
Читайте: Повністю суперечить домовленостям – США в ООН про загострення на Донбасі
Штурм 18 лютого – більше ніж просто чергова атака. Він мав тактичну, стратегічну і військово-політичну мету. Але про все по порядку.
Почнемо з тактичної. Чому саме цей спостережний пункт був таким важливим для ворога? Українські бійці прозвали його Баня. Він знаходиться рівно на лінії фронту. Вигідна для української сторони позиція була наче кістка у горлі для гібридних військ Росії.
Зі стратегічної точки зору, зайняти цю позицію – означало мати перевагу під час можливого наступу у майбутньому і постійний контроль за трьома українськими постами.
Нині з’являється багато суперечливої інформації щодо того, хто зараз контролює Баню, але наші джерела з фронту кажуть, що ворог. Такі потужні штурми не відбуваються без вказівки згори. Схоже, ця провокація потрібна була Кремлю у військово-політичному плані.
Цього разу атака відбулась на тлі миротворчих ініціатив Зеленського. На безпековій конференції у Мюнхені президент України заявив про готовність Києва піти на спільне патрулювання окупованих територій Донбасу у складі українських силовиків, ОБСЄ та представників ОРДЛО.
Звісно, Кремлю це невигідно. Навіщо Путіну представники громад, якщо усі 5 років він намагався надати суб’єктності квазіреспублікам саме через військовий блок, який міг би у будь-який момент тиснути на офіційний Київ дулом автомата?
Символів у цій провокації дійсно вистачає. Окрім трагічних для українців дат, 19 лютого РНБО мала презентувати Національну платформу примирення та єдності для Донбасу. Після штурму її скасували. Але, попри зухвалу атаку, від мирного плану на Банковій не відмовляться.
Журналіст із Донецька Сергій Гармаш не виключає, що атака – це був дембельський акорд Суркова. Цього тижня Путін офіційно звільнив куратора Донбасу. Місце агресивного і безкомпромісного Суркова посів більш лояльний і дипломатичний Дмитро Козак.
Це хороший поліцейський для Банкової, який намагатиметься йти у фарватері миротворчих ініціатив Зеленського. Але задля політичних торгів, що ми власне нині і спостерігаємо, у Путіна завжди під рукою поганий поліцейський – нібито незалежні від Кремля донбаські сепаратисти.
Не виключено, що атака українських позицій була ще і певним зондажем ситуації: як відреагує армія, особливо на тлі мирного плану Зеленського. Простіше кажучи, прогинають того, хто прогинається. Чи зможе Кремль додавити Банкову до прямих переговорів із квазіреспубліками – питання відкрите. Скоріше за все – ні. Суспільний спротив не дозволить. Нині незрозуміло інше: хто та на яких умовах контролюватиме українсько-російський кордон? Та чи можливе його спільне патрулювання?
Офіційний Київ заявляє, що йдеться про спільне патрулювання не кордону, а окупованих територій Донбасу поліцією України, підрозділами ОБСЄ та представниками ОРДЛО. Але і в такому варіанті все виглядає суперечливо. Та й хорватський сценарій, на який посилався міністр Пристайко, втілювався за допомогою блакитних шоломів і тимчасової адміністрації ООН у самопроголошених областях. У спільному патрулі були етнічний серб, етнічний хорват, а керував ними представник місії ООН. При цьому серби і хорвати, які перебували в патрулі, не були учасниками збройних формувань.
Головний український дипломат запропонував розмістити на кордоні миротворців. Але ООН для Кремля – табу. Тому що у такому випадку окуповані території поступово вислизнуть із рук та впливу Москви. А головне – Путін втратить військовий важіль впливу на Київ. Але будь-які мирні плани або спільне патрулювання не мають жодного сенсу без припинення вогню.
До слова, Факти ICTV розповідали про реакцію мережі на загострення на Донбасі.
