Які наслідки може мати розслідування Bellingcat про вагнерівців і чому його не провели в Україні
Нещодавно журналіст Дмитро Гордон заявив про те, що 15 березня на українців чекає оприлюднення інформації, яка стане історичною для нашої держави.
Як з’ясувалося пізніше, журналіст мав на увазі розслідування Bellingcat щодо зриву спецоперації із захоплення найманців ПВК Вагнера.
Нині достеменно невідомо, чи оприлюднять розслідувачі фільм про цю спецоперацію 15 березня та які подробиці у ньому будуть. Однак в Bellingcat наполягають, що спецоперація все ж була.
Факти ICTV розповідають, чому Bellingcat взялася за розслідування справи та якими можуть бути його наслідки.
Наслідки розслідування
Про те, що Bellingcat готує розслідування щодо спецоперації із захоплення бійців ПВК Вагнера, стало відомо в грудні 2020 року. Хоча до того часу тема трохи “охолола” в українському суспільстві, вона все ж зацікавила розслідувачів.
Згодом один з журналістів групи – Крісто Грозєв – підтвердив інформацію про підготовку фільму.
На його думку, спецоперація справді мала місце і була “геніально спланована”. Тому він не розуміє, чому українська влада намагається приховати причетність до операції, навіть попри її “провал”.
– Я ніколи не бачив ситуації, щоб був хороший проект, який зробив з російських спецслужб посміховисько, клоунів, а потім держава відмовилася від цього виграшу. Це було дуже дивно, – заявляв у грудні Грозєв.
Політичний експерт Олександр Мусієнко не сумнівається, що розслідування Bellingcat проллє нове світло на події навколо захоплення вагнерівців. І якщо так справді станеться, то владі доведеться замислитися про свою кадрову політику.
– Розслідування точно змусить задуматися, адже певні факти на підтвердження того, що операція планувалася і мала бути, вочевидь, будуть… Якщо цей фільм, як планується, пізніше буде розміщений на платформі Netflix, то можемо уявити, яку увагу він приверне до України, і увагу не дуже хорошу.
На мою думку, найкраща реакція України – по-перше, розблокувати створення тимчасової слідчої комісії. По-друге, провести неупереджене розслідування правоохоронними органами України. По-третє, ухвалити певні кадрові рішення, щоб зняти з себе підозри, – каже він.
Він вважає, що таким чином ми можемо відновити довіру своїх стратегічних партнерів, зокрема США, якщо відомості про злив інформації підтвердяться.
Водночас політолог Олег Саакян висловив Фактам ICTV думку про те, що розслідування може не стати настільки одностороннім, як багато хто очікує.
Так, воно певним чином може вплинути на політичну ситуацію в Україні, але не настільки кардинально, наскільки багатьом видається.
– Воно стане “бомбою”, яка може змінити політичний ландшафт. Як саме – ми не знаємо, адже не бачили цього розслідування, але це може спричинити кадрові ротації конкретних осіб, які можуть бути замішані у справі вагнерівців…
Певен я лише в тому, що розслідування нас здивує і частину з тих, хто на нього очікує, розчарує. Найімовірніше, там не буде однозначної крамоли, що точно цю людину потрібно “розстріляти”. Ті, хто “хоче крові”, залишаться не повністю задоволені, – вважає політолог.
Bellingcat і розслідування
Проте не дивно, що Bellingcat зацікавилася спецоперацією, яка мала на меті викрити людей, що брали участь у війні на Донбасі на боці російських бойовиків. Утворена у 2014 році група неодноразово публікувала розслідування, пов’язані з діяльністю російських спецслужб, зокрема на сході України.
Серед їхніх найвідоміших розслідувань можна назвати:
- про участь російських військ у війні на Донбасі;
- про збиття малазійського Boeing біля Донецька;
- про збиття українського літака під Тегераном (Іран);
- про отруєння російського розслідувача Олексія Навального.
Хоча далеко не всі розслідування групи звертають увагу на РФ, змога в черговий раз розкрити їхню агресивну діяльність, мабуть, зіграла роль.
Крім того, вони могли отримати у своє розпорядження документи, які підштовхнули їх до цього розслідування.
– Цілком вірогідно, що у Bellingcat опинилися закриті або додаткові дані, які спонукали їх до розплутування цього клубка, – вважає Саакян.
Звичайно, після повідомлення про швидкий вихід фільму в інтернеті з’явилося багато маніпулятивної інформації. Одні ЗМІ стверджували, що Офіс президента намагається завадити його виходу, а інші – що Bellingcat спілкується з дипломатами з ОП.
Проте Грозєв попросив утриматися від маніпуляцій до виходу розслідування.
– Бачу багато спекуляцій в українських медіа щодо розслідування, яке триває. Будь ласка, зверніть увагу, що більшість коментарів помилкові, засновані на неправдивих відомостях або прийнятті бажаного за дійсне.
Нині ми працюємо над багатьма розслідуваннями, але ми не знаємо їхніх результатів, поки не закінчимо, – написав Грозєв у Twitter.
Що відомо про “спецоперацію”
Історія із захопленням вагнерівців у Білорусі розгорталася у серпні 2020 року. Спочатку їх захопили білоруські силовики, а згодом видали Росії, навіть попри численні прохання видати бойовиків Україні, адже вони воювали на Донбасі на боці агресора.
За кілька днів журналіст Юрій Бутусов та екс-співробітник НАБУ Євген Шевченко повідомили, що вагнерівці не випадково з’явилися у Білорусі. Це було спланованою операцію українських спецслужб із їхнього захоплення, але злив інформації нібито завадив цьому.
За їхніми словами, лише після того, як українські спецслужби надали інформацію про операцію Офісу президента, окремі його представники наказали поставити її на паузу, а самих бойовиків ПВК Вагнера затримали в Білорусі.
Звичайно, у цьому звинувачують представників Офісу президента, які нібито віддали такий наказ і тим самим зірвали операцію, а потім і “злили інформацію про неї”, що й дало можливість затримати вагнерівців білоруським спецслужбам.
За інформацією, яка тоді циркулювала у ЗМІ, певна особа дзвонила вагнерівцям і пропонувала їм за непогану суму охороняти нафтові об’єкти у Сирії. Групу таких “охоронців” збирали кілька місяців, паралельно допитуючи про наявність бойового досвіду, зокрема на Донбасі.
Згодом їм сформували маршрут, за яким вони мали дістатися місця роботи, а Мінськ мав стати лише одним з пересадочних пунктів. Вже під час чергового перельоту мали виникнути певні складнощі, які б дозволити літаку сісти в українському аеропорту, де вагнерівців і затримали б українські спецслужби.
Якщо ця інформація підтвердиться у розслідуванні Bellingcat, то це може мати цікаві наслідки і для Росії.
– Це вкотре може підтвердити участь РФ (у війні на Донбасі, – Ред.), яку вона й досі намагається приховати, хоча сьогодні є факти у розслідуванні Bellingcat, які є досить обґрунтованими.
На мою думку, будуть подібні докази й у новому розслідуванні. Безумовно, це вдарить по Росії і стане ще одним підтвердженням того, що РФ присутня на Донбасі, – розповідає Мусієнко.
Проте у цій історії нині стільки нюансів, що важко достеменно сказати, чи проводилася операція, та чи навіть існувала.
Чи був план?
І досі українська влада заперечує звинувачення у тому, що зірвала спецоперацію із затримання вагнерівців та заявляє, що не має стосунку до появи членів ПВК Вагнера у Білорусі.
Керівник Офісу президента Андрій Єрмак навіть назвав її вигаданою детективною історією. Політичний та військовий оглядач, позаштатний радник керівника ОП з питань стратегічних комунікацій у сфері нацбезпеки та оборони Олексій Арестович також не вірить в історію зі спецоперацією.
– А чи був злив? Чи була операція? Немає відповідей на ці запитання. Вагнерівців захопила і видала Білорусь. Ми говоримо про це так, ніби доведено факт проведення операції і зливу інформації. Проте нині СБУ та ДБР ведуть розслідування, потрібно, щоб вони розібралися і видали свою оцінку.
Я, будучи радником Єрмака, не знаю, чи була операція. Та версія, яку нам дають, вона логічно неспроможна, – висловив свою думку Арестович в ефірі Politeka.
Справді, нині ведеться розслідування, мате якого – встановити, чи справді мав місце витік інформації з Офісу президента.
Проте у цій історії справді багато незрозумілого. Перші повідомлення про українську спецоперацію з’явилися у “розслідуванні” російських ЗМІ, де озвучувалися ті самі тези, які згодом побачили і почули українці.
Звичайно, коли “першоджерело” подібної інформації знаходять в російській пресі, яка вже багато років займається протиукраїнською пропагандою, то віриться в них насилу, навіть якщо про неї говорять авторитетні автори.
Також на “злитому” документі щодо операції вказувалося, що рейс TK284 Мінськ – Стамбул мав вилетіти 30 липня, проте це був четвер, а по четвергах він просто не літав.
Можливо, саме такі неточності й призвели до певної недовіри словам Бутусова. А це, в свою чергу, до того, що інші журналісти-розслідувачі не взялися за цю тему.
– У нас цією справою займається Бутусов і реакція на нього та його інформацію, неоднозначність цієї справи могли відлякати інших українських розслідувачів, щоб не стати корисними “ідіотами” в чужих руках.
З іншого боку, якщо Бутусову не вдалося, маючи серйозний авторитет, поінформованість і широкі зв’язки в різних українських структурах, сколихнути інфопростір, то для інших це могло стати маркером, що це зробити не під силу, – висловлює думку Саакян.
Залишається лише сподіватися, що Bellingcat зможе пролити світло на цю справу. Але до того часу важливо не піддаватися на маніпуляції, адже розслідування може не стати тією бомбою, на яку всі очікують.
В найгіршому випадку, владі доведеться сильно замислитися про певні кадрові призначення.
Але якщо виявиться, що Росія знову маніпулювала інформацією, щоб дестабілізувати Україну, то нам всім доведеться ще раз задуматися про інформаційну безпеку держави.